Перспективи розвитку соціальної роботи у країнах Заходу

Важливу роль, поряд з ЦЕПД та СПСС, відіграють соціально-психологічні служби, що діють в різних галузях виробництва. На Заході давно підмітили, що особисті проблеми працівників призводять до значного зниження якості праці. В промислово розвинутих країнах кількість найманих працівників, що користуються послугами СПСС складає 15-18% від кількості зайнятих на виробництві. Основні види СР на виробництві:

розвиток людського потенціалу;

профілактика безробіття;

організація перепідготовки і перекваліфікації;

психологічна адаптація;

вирішення проблем депресій.

Соціальні працівники відповідають за створення на виробництві сприятливого соціально-психологічного клімату. Вони надають послуги у вигляді консультацій. Оплачується така служба самими робітниками.

З 60 х р. в країнах Заходу, а з 90х в СНД соціально-психологічні служби отримали розвиток в системі освіти. В школі (коледжі) соціальний робітник виконує декілька ролей:

консультує дітей та батьків;

консультує вчителів, допоміжний персонал;

захищає права учнів (студентів) ;

організовує в гуртожитку соціальне життя;

викладає практичні дисципліни;

допомагає студентам знайти джерела прибутку.

Як правило в більшості розвинутих країнах соціальний робітник є штатним співробітником пенітенціарних закладів і займається перш за все консультаціями зеків, а також психологічної адаптації; займається психотерапією. Цікавим є міжнародний досвід СПС в слідчих органах. Тут завданням СР є підготовка відповідних документів суду, тестування заарештованого, інколи СР виступає адвокатом.

 

 

Досвід соціального розвитку в різних країнах світу з кінця 70-х років показує, що про непорушність моделей соціальної роботи говорити не доводиться. Розвинені країни, кожна окремо, а останнім часом – і всі разом (у рамках ООН, ЄЕС та ін.) активно зайняті адаптацією соціальної політики до мінливих реалій, і шукають найбільш адекватні і найбільш ефективні методи соціальної політики. Іде пошук якоїсь загальної, можливо – універсальної моделі соціальної політики.

У США відхід від консервативної концепції соціально-економічного державного регулювання проявився із приходом у Білий дім республіканця Дж. Буша. Заявивши в бюджетному посланні конгресу про бажання уряду взяти на себе більшу відповідальність за розвиток економіки і соціальної сфери, уряд акцентував переорієнтацію бюджету на забезпечення довгострокового економічного росту, висунувши в якості пріоритетної програму «капіталовкладень у майбутнє» Америки – від військових до цивільних програм, а в рамках останніх – від трансферних виплат до інвестицій. Уряд відмовляється від послідовного курсу на ослаблення регулювання бізнесу, яким слідувала попередня адміністрація, на користь «розумного» регламентування.

Були заплановані рекордні бюджетні асигнування на програми міністерства освіти, особливо орієнтовані на молодь (нові програми допомоги молоді з малозабезпечених родин в одержанні середньої освіти, дітям-інвалідам – в одержанні початкової і середньої освіти, програма «необмежені можливості для молоді», націлена на допомогу “важким” підліткам з бідних родин) з виділенням великих засобів не тільки на загальну, але і професійну освіту молоді, на боротьбу з вживанням наркотиків, на матеріальне заохочення кращих шкіл і вчителів, фінансування «негритянських» коледжів та ін. Одночасно Дж. Буш вжив заходів для подолання тенденції падіння федеральних асигнувань на цивільні наукові програми. Президент почав фінансування багаторічної програми допомоги малозабезпеченим родинам у придбанні власного житла.

У цілому концепція «капіталовкладення в майбутнє», яка підтримувалася і адміністрацією демократа Клінтона, визначала як основне завдання держави довгострокові капіталовкладення по трьох напрямках: безпосередньо в продуктивний капітал, у технологічний розвиток і науково-технічні розробки та у людський капітал. Загальна мета полягала в тому, щоб за допомогою заходів податково-бюджетної і кредитно-грошової політики створити умови для довгострокового економічного росту як ключового фактору для «усунення невизначеності в майбутньому».

Але економічного росту самого по собі недостатньо для боротьби із соціальною незабезпеченістю. Тому, крім перерахованих вище державних соціальних програм, орієнтованих на молодь, було розпочато фінансування програми професійної підготовки і сприяння у працевлаштуванні для всіх одержувачів допомог з числа бідних родин з неповнолітніми дітьми і для інвалідів. Як допомога шести мільйонам родин, так званим «працюючим біднякам», був піднятий до 4, 25 доларів на годину федеральний мінімум зарплати. У рамках об'єднаного федерального бюджету був створений цільовий інтегрований фонд соціального страхування із забороною використання засобів фонду для фінансування будь-яких державних програм, крім страхових. Як доповнення до державних і фірмових пенсійних систем були звільнені від сплати податків так називані індивідуальні пенсійні рахунки.

У ФРН із початку 2000-х років іде реформа соціальної допомоги, яка більше не обмежується фінансовими послугами нужденним. Держава ставить перед соціальними працівниками завдання залучення їх клієнтів до активної діяльності. Реалізуються також інші принципи розвитку соціальної держави, які себе виправдали і на які будується майбутнє. До них відносяться:

а) самоврядування сферою соціального забезпечення;

б) забезпечення по старості;

в) розвиток системи незалежної благодійної допомоги.

Слід відзначити, що витрати на соціальні послуги в Німеччині становлять десяту частину від бюджету на соціальні потреби. Обсяг же соціальних послуг за останні 15 років зріс приблизно в 2 рази. Незважаючи на це, захисники соціальної роботи у ФРН вважають, що витрати на соціальні послуги могли б бути більшими. Однак тверезомислячі політики пропонують обмежитися наявним і, заощаджуючи, розкривати додаткові резерви.

У ФРН для соціальних послуг характерно те, що вони із приватного незалежного сектора все більше переходять під опіку держави. Для вирішення соціальних питань користуються також послугами добровольців, які безоплатно намагаються допомогти людям (щорічно ці люди заощаджують скарбниці кілька мільярдів німецьких марок), і послугами оплачуваного персоналу. Населення побоюється бюрократизації державного соціального забезпечення, тому все частіше серед потерпілих виникають форми взаємодопомоги або самодопомоги

У Данії стратегія поліпшення соціально-політичної моделі полягає у підтримці проектів розвитку на місцях. Соціальна політика 90-х років будувалася на основі планів консервативно-ліберальних меншостей уряду, які припускали модернізацію державного сектора. При цьому ставилося завдання зробити його дешевшим і ефективнішим, реформувати бюджетну систему, збільшити використання нових технологій, поліпшити обслуговування населення.

У соціальній сфері політика модернізації називалася соціальною реорганізацією. Процес реорганізації стосувався безпосередньо соціальних служб. Головний принцип полягав у тому, що реорганізація повинна була привести до знаходження найбільш ефективного рішення проблем на основі наявних ресурсів.

Інша важлива програма називається «Кожен потрібен», її головна мета – активізація безробітних та інших груп, які одержують соціальну допомогу. У програмі відзначається, що двома основними моментами, які послужили приводом до її створення, є:

турбота про індивіда (людина, яка одержує «пасивну» підтримку, почуває себе ізольованою від суспільства, почуття виключеності з соціального життя веде до втрати бажання вживати зусиль для виходу зі сформованої ситуації) ;

турбота про суспільство і економіку (потрібно все більше засобів для вирішення соціальних проблем, частина яких породжена «пасивною» підтримкою населення)

У Данії існують й інші фонди, які підтримують розвиток на місцевому рівні. Під егідою Міністерства соціальних справ перебуває Фонд активності (Active Fund), який підтримує проекти, що стосуються допомоги 20-30-річним безробітним, особливо жінкам. Сюди відносяться: розвиток соціальної мережі, знаходження індивідом впевненості у своїх силах, можливість одержати професійну підготовку.

Іншим великим фондом є Фонд допомоги бідним (FAM). На сьогодні його називають Фондом розвитку добровільної соціальної роботи. В основі його виникнення лежить зростаюча зацікавленість держави в розвитку добровільних організацій.

Датська модель соціального забезпечення перебуває у процесі розвитку, особливо в частині соціальної сфери і ринку робочої сили. Ключовим поняттям є «активізація», тобто спроба змінити соціальну політику і політику ринку робочої сили з пасивної (трансферні виплати) на активну (зайняття людей і спонукання їх до активної діяльності). Багато нових ініціатив орієнтуються на включення в ринок робочої сили «виключених» груп населення.

Соціальна практика багатьох розвинених країн показує, що пошук найбільш адекватних способів взаємодії економіки і соціальної сфери при вирішенні єдиних національних завдань, при визнанні панівної ролі принципу загальності добробуту означає зближення різних, раніше протиставлених один одному моделей соціальної політики.

 

 

Барнз Дж. Социальная работа с семьями в Англии. – М. : Центр общечеловеческих ценностей, 1993.

Бечки М. Молодежь и помощь несовершеннолетним в США (общественные условия, учреждения и организации). – М. : Веста, 1992.

Бобков В. Социальное обеспечение: что из зарубежного опыта целесообразно заимствовать // Человек и труд. – 1998. – № 12.

Гендлер Г. Х., Гильдингерш М. Г., Дорохин Д. Г. Возможности использования зарубежного опыта при формировании модели социальной защиты населения // Труд за рубежом. – 1998. – № 2.

Левченко В. А. Социальная политика и социальная структура США, Англии, Франции, ФРГ. – М. : Гидест, 1980.

Мироненкова М. Н. Опыт функционирования систем социального обслуживания в странах Северной Европы // Труд за рубежом. – 1997. – №1.

Надель С. Н. Социальный облик современного западного общества. -М. : Наука, 1993.

Социальное обеспечение в странах Северной Европы. Специальный выпуск / под общ. ред. В. И. Жукова. – М. : Московский государственный социальный институт, 1994.

Тюптя Л. І., Іванова І. Б. Соціальна робота: теорія і практика: навч. пос. – К. : Знання, 2008.

Энциклопедия социальной работы. В 2 тт. / Под. ред. А. М. Панова, Е. И. Холостовой. – М. : Институт социальной работы, 1997.