Походження української мови

У новгородських берестяних грамотах, як і в написах у Київській Софії, трапляються сплутування голосних «и» та «ы»: синоу «синові» (XII ст.), синови, сир, рибою, нине, ми тоби; перехід «є» після шиплячих в «о»: чого, чоловікъ, жона моя, чоломь; м’який звук «ц» отъць «отець», куницю, сороцицю, пшеници; префікс роз-: роздилилъ, розумно.

Чимало подібних українізмів трапляється також у Новгородській кормчій, Новгородському літописі, грамотах. Це не просто діалектні явища, а прояви тієї самої простонародної мови, якою розмовляли не лише в Києві та навколо нього, а й у Новгороді, зрозуміло, з певними особливостями, зумовленими місцевим мовним субстратом.

Безперечно українським є напис «коваль Людота» (XI ст.) на мечі, знайденому на Полтавщині, як і напис на келихові чернігівського князя Володимира Давидовича, зроблений не пізніше 1151 p.: «А се чара кня[зя] Володимерова Давидовча, кто из нее пь тому на здоровье а хваля Бога свого господаря великого кня[зя]».

Тим часом такі визначні твори Київської Русі, як «Повість врем’яних літ», «Руська правда», «Слово о законі і благодаті» Іларіона, «Повчання» Володимира Мономаха, «Слово о полку Ігоревім» тощо, не завжди можуть бути цілком достовірними свідченнями про мову часів Київської Русі, оскільки вони дійшли до нас не в оригіналі, а в значно пізніших копіях. А про те, які мовні зміни могли вносити в них переписувачі, можна судити, зіставивши, наприклад, ту саму розповідь із «Повісті врем’яних літ» під роком 6505 (997) за найдавнішим Лаврентіївським списком 1377 р. та другим відомим Іпатським списком початку XV ст. Між першим і другим списками є такі розбіжності (першими подано слова за Лаврентіївським списком, другими — за Іпатським): из города — из града, гладъ — голодъ, єдинъ — одинъ, старець — старѣць, хотятъ — хотять, хочете — хощете, и я — и азъ, колодязь — кладезь, престояти — перестояти і под. І навіть у тому самому списку ті самі слова могли писатися по-різному. Наприклад, у розглядуваному уривку в Лаврентіївському списку поряд із формою городъ, вжитою 8 разів, 5 разів ужито форму градъ; поряд із формою «гладъ» стоїть форма «голодъ», як і в Іпатському списку, де поряд із «градъ» виступає слово «горожами», а поряд із «голодъ» вживається «гладъ» тощо. Отже, переписувачі не тільки копіювали оригінал, а й прилагоджували його якоюсь мірою до сучасної їм мовної ситуації. Оригінал же, якщо судити за його граматичним ладом та лексикою, був написаний таки церковнослов’янською мовою.

Інше враження справляє список «Слова о полку Ігоревім», опублікований 1800 р. Ця поема, як вважають учені, складена в 1185—1187 pp., а її відомий список зроблено, можливо, в XV—XVI ст. під час так званого другого південнослов’янського впливу, коли в текстах посилено виправлялися відхилення від церковнослов’янської мови. На таку думку наштовхують ті поодинокі, мабуть-таки, недогляди, пропуски «помилок», які тут трапляються. Наприклад, в усьому тексті послідовно вживається церковнослов’янська форма імені «Владимиру» але один раз — «Володимиръ» (до речі, і в «Повісті врем’яних літ», і в інших найдавніших пам’ятках виступає майже виключно форма «Володимиръ», «Володимеръ»); дев’ятнадцять разів ужито в родовому відмінку однини прикметників закінчення –аго (старого, великаго), а двадцятий раз проскакує —«ого»: поганого Кощея; вісім разів префікс раз-, рас- написано через –а, а дев’ятий — через –о (не під наголосом): ростріляєві (перша особа двоїни); у двох третіх випадків (65 разів) у кінці дієслів третьої особи однини й мно¬жини стоїть –ть (кличеть, велить), але в решті (31 раз) — -ть: комони ржуть за Сулою; звенить слава в Києві; труби трубять в Новіграді; стоять стязи в Путивлі.

Зовсім не церковнослов’янські й такі вислови, слова та форми слів: лисици брешуть на щити; другого дни велми рано;діти бісови (треба мати на увазі, що буква ѣ читалася як і); уже бо братіє невеселая година въстала; уже княже туга умъ полонила; заступивъ королеви путь; подъ тии мечи харалужний; загородите полю ворота; оксамити; кожухи; стяг; звонячи в прадіднюю славу; гримають тощо.

Автор «Слова о полку Ігоревім» — якщо не воїн, то людина, що оберталася в середовищі воїнів, які стояли ближче до простолюддя, ніж князі, бояри або ченці. Тому в цій високомайстерній поемі народна мовна стихія мала б