Покаяння в духовно-моральному бутті людини

Методологічно плідними для дисертанта були роботи сучасних українських етиків Т. Г. Аболіної, О. І. Левицької, О. В. Шинкаренко, В. В. Єфименко, О. М. Лінчук, А. М. Єрмоленко, Т. М. Дерев’янко, О. І. Фортової, В. К. Ларіонової.

Евристично значущим є екзистенційний аналіз української ментальності, здійснений А. К. Бичко, І. В. Бичко.

Цією роботою відновлюється традиція науково-теоретичного розгляду даного поняття, яка була достатньо впливовою в етичній думці України другої половини ХІХ – початку ХХ ст. та загублена в подальшому розвитку. Після усунення ідеологічних догматів постає можливість усвідомлення та розвитку наукового дослідження феномена, несправедливо віднесеного лише до ланки релігійних понять.

Об’єктом дослідження є феномен “покаяння” в духовно-моральному бутті людини.

Предметом виступають етико-екзистенційні та етико-психологічні аспекти проблеми покаяння, механізм дії феномена.

Мета та завдання дослідження. Метою роботи є дослідження природи феномена “покаяння” в контексті сучасної філософії людини, обгрунтування, в ракурсі “самовизначення” та “самовдосконалення” особистості, умови реалізації феномена та механізму його дії. Відповідно до цього визначаються такі дослідницькі завдання:

– дослідження виникнення покутних обрядів в релігіях світу та розгляд проблеми морального зла в контексті історії культури;

– здійснення аналізу понять “розкаяння” та “покаяння”, обгрунтування сенсу, природи і механізмів їх дії в духовно-моральному бутті людини з метою подальшої розробки цієї проблеми сучасною етичною наукою;

– розгляд становлення ідеї “покаяння” в міфологічних, релігійних, філософсько-етичних та психологічних концепціях як нагальної потреби в “очищенні”, “сходженні”, нарешті, в “самовдосконаленні” особистості й розкриття її сенсу в контексті моральнісного життя людини;

– дослідження етико-психологічних аспектів феномена “покаяння” крізь призму сучасної психології, його прояву в особистому житті та історичній практиці;

– на основі аналізу окремих положень філософських праць Г. Марселя, М. Мерло-Понті здійснення етико-філософського аналізу феномена “покаяння”, розкриваючи особливості обгрунтування моральних понять;

– використовуючи загальнотеоретичні підвалини онтологічного осягнення мислення, мови й мистецтва в реальному людському світовідношенні, в живій дійсності соціокультурного світу, цілості чуттєво-розуміючого досвіду, з’ясування морально-виховного значення художньої творчості в покутних наверненнях людства;

– здійснення аналізу “сповіді” як особливого жанру літературної та філософсько-теологічної творчості.

Теоретико-методологічною основою дисертації виступає екзистенційна та феноменологічна традиція у філософії та психології. Дисертант розглядає покаяння як етико-екзистенційну проблему, яка на відміну від просто етичної, є гранично-етичною, тому потребує певного підходу дослідження. Неотомістична традиція дослідження та сповідальний жанр філософських роздумів Г. Марселя є підгрунтям екзистенційного дослідження феномена “покаяння” дисертантом. Воно також базується на “антропології тайни” Юркевича та релігійній етиці М. Бердяєва, М. Лоського, П. Флоренського, В. Соловйова, С. Булгакова.

Спроби пояснити релігійне та філософське, одночасно, поняття потребує залучення новітніх методів філософії, а саме, – екзистенційної феноменології. Таким чином, методологічною основою дослідження виступили роботи Мориса Мерло – Понті.

Дисертантом розглядається та мотивується реалізація феномена “покаяння” в ракурсі ідеї “прийняття відповідальності” як моменту входження “в нову сферу бачення речей”, а також можливості діалогу, як моменту становлення комунікативного простору на шляху самовизначення та самовдосконалення. Підгрунтям такого підходу є досягнення М. Бубера, М. Бахтіна, Р. Асаджолі, Ф. Перлза.

Наукова новизна дисертаційної роботи, основні елементи якої відповідають поставленим завданням, полягає в дослідженні феномена “покаяння” як етико-філософської проблеми. З перебігом такого аналізу пов’язане формулювання та уточнення рішень, які виносяться на захист як положення та висновки, що мають наукову новизну:

- розкрито поступове ускладнення обрядових “очищень”, цілі яких трансформувалися від фізично-нагальних потреб до символічних та моральнісних. В різних культурних традиціях і мовах спокута втілювала весь спектр діяльних зусиль людини, спрямованих на протистояння злу;

- загальною основою виникнення в культурі практик “очищення”, “покаяння” являється зростаюче усвідомлення зла як результату людської активності, поступове розрізнення специфіки моральнісного зла;

- в ході аналізу понять “розкаяння” та “покаяння” здійснено їх розведення шляхом виявлення смислових та змістовних розбіжностей. “Покаяння” об’єднує в собі інтуітивні, ірраціональні, безпосередні онтологічні основи світосприйняття, ціннісно-раціональні засади та цілеспрямовану зміну стратегії поведінки, тоді як “розкаяння” являє собою чуттєву форму оціночної діяльності;

- покаяння виражає принципову відкритість особистісного буття людини, потребу в самовдосконаленні, бажанні “злету”, “відкриття”, “осягнення істини”, “виходу за межі себе”;

- покаяння є могутнім духовно-творчим актом, що веде до кардинального перетворення внутрішнього світу людини шляхом зростання відповідальності та сходження крізь “трагедію” та “надію” до “свободи”;

- зроблено висновок, що “сповідь” є особливим жанром етико-філософської творчості, яка являє собою найбільш досконалу форму самопізнання в межах “життєвого шляху” людини за умов зміни світоглядних парадигм. Виявлено своєрідність виховного значення “сповіді” та “покаяння” в творах мистецтва.

Теоретичне та практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що положення та висновки дисертації сприятимуть поглибленню розуміння складних та неоднозначних духовних процесів у сучасному українському суспільстві, а також в тому, що його основні положення та результати, напрацьовані методологічні підходи можуть стати в нагоді для подальшої розробки цієї проблематики, стануть корисними не лише філософам, а й соціологам та психологам.

Окрім того, положення та висновки роботи