Політична думка середньовіччя, часів Відродження та нового часу

Т. Мор стверджує, що поки існує приватна власність, немає жодних шансів на оздоровлення соціального організму. “Де тільки є приватна власність, там навряд можливий правильний і успішний план розвитку державних справ”.

Вихід у людства один – “абсолютне знищення приватної власності”.

Т. Мор мав великий вплив на наступних представників на наступних представників соціалістичної думки. Його утопія – не лише форма вираження ідеалізму, але й засіб критики існуючого ладу. На відміну від нього, італійський мислитель Т. Кампанелла відкрито не критикує соціально-економічний лад. У творі “Місто Сонця” (1601) він висунув ідеал суспільного устрою, заснованого на суспільній праці та суспільній власності. На чолі Міста Сонця стоїть Верховний правитель, іменований Сонцем, Метафізиком. Він є главою як світської, так і духовної влади, йому належить право прийняття остаточного рішення з усіх питань. На посту Метафізик знаходиться доти, поки не з’явиться людина, котра перевершує його знання, науковими досягненнями, опираючись на трьох радників: Пона (Міць), Сіна (Мудрість) та Мора (Любов). Посадові особи змінюються з волі народу. Не міняються тільки четверо найвищих, якщо з власної волі вони не передадуть владу мудрішим. У місті Сонця приватна власність ліквідована, землеробство та ремесла є справами колективної праці. Посадові особи слідкують за тим, щоб ніхто не отримав із виробленого більше, ніж йому належить. Держава втручається навіть у творчість поетів, вказуючи їм, у яку форму втілювати свій талант.

Кожен крок громадян Міста Сонця спрямовується та контролюється. Неповторність кожної людини, ініціативність, наявність власних своєрідних потреб особливої цінності не мають, бо домінують інтереси.

У інших творах Т. Кампанеллі (“Монархія Месії”), “Про царство Боже” та ін.). підкреслюється велике значення всесвітнього єднання в одній монархії усіх держав, що позбавило людство від воєн, голоду, епідемій.

Наприкінці XVI – в першій половині XVII ст. у політичні й науці активно розвиваються теорії природного права та суспільного договору, розробниками яких були Гроцій, Гобс, Спіноза, Лок та інші.

Голландський юрист і політичний мислитель Гроцій є одним із засновників вчення про природне право та родоначальником міжнародного права. Його погляди викладені у трактаті “Про право війни і миру. Три книги”.

У розумінні Гроція, держава – це “досконалий союз вільних людей, укладений заради дотримання права та загальної корисності”. У держави існує громадянська влада, котра є верховною.

Гроцій стояв біля витоків так званого “юридичного світогляду”. Джерелом природного права є людський розум, а до його вимог відноситься утримання від заволодіння чужим майном, обов’язок дотримання обіцянок, відшкодування заподіяної шкоди, притягання людей до заслуженої кари.

Мислитель не віддавав переваги жодної з форм правління. За своїм соціальним змістом держава виступає як угода більшості проти меншості, як союз слабких і пригноблених проти сильних і могутніх.

Новий реалістичний підхід до проблем суспільства і держави отримав свій подальший розвиток у творчості видатного голландського філософа та соціального мислителя Б. Спінози. Його політичні погляди викладені у праці “Богословсько-політичний трактат” (1670), “Етика” (1675), “Політичний трактат” (1677).

Держава Б. Спінози виступає носієм природних прав усього населення. Основними її функціями він вважав:

- упорядкування релігійного життя;

- забезпечення недоторканості власника;

- поширення освіти;

- гарантування безперешкодного ведення торгівлі;

- оцінка поведінки кожного;

- покарання злочинців;

- вирішення конфліктів, які виникають між громадянами;

- здійснення заходів, спрямованих на ведення воєн та їх запобігання.

Б. Спіноза найкращою формою вважав республікансько-демократичну форму держави.

У цілому Б. Спіноза увійшов в історію політичної думки як критик теологічних політико-правових ідей, як один із творців світської доктрини держави і права.

Політична доктрина англійського філософа та політичного мислителя Т. Гобса викладена у працях “Філософські основи вчення про громадянина” (1642), “Лефіван, або Матерія, форма і влада держави церковної та громадянської” (1651). Т. Гобс розрізняв держави, що виникають внаслідок добровільної зголи громадян, та держави, що утворилися за допомогою фізичної сили. Він називає три основні форми держави – монархію, аристократію, демократію. Найкращою, на думку Т. Гобса, є монархія, бо вона найповніше виражає і реалізовує абсолютний характер влади держави, у ній загальні інтереси дуже тісно співпадають із приватними інтересами суверена.

Услід за Н. Мак’явеллі та Гроцієм, Т. Гобс почав розглядати державу не через кару примусу теології, а виводить закони її розуму та досвіду.

Політичне вчення англійського філософа та політичного мислителя Дж. Лока викладено у праці “Два трактати про правління” (1690). Цілісніть держави та виконання нею своїх основних завдань, на думку Дж. Лока, здатне забезпечити конституційне правління, при якому влада була б обмежена законом і поділена. Перше місце відводиться законодавчій гілці влади як верховній (але не абсолютній) у державі. Інші гілки влади повинні підпорядковуватися законодавчій владі, але вони мають великий вплив у державі.

Учення Дж. Лока було класичним відображенням ідеології ранньобуржуазних революцій. Воно увібрало у себе досягнення передової наукової думки XVII ст. та прогресивні досягнення політико-правового знання.

Дж. Лок сформував політичні принципи, які лягли в основу усіх демократичних правових держав світу. Його вважають основоположником лібералізму та сучасного конституціоналізму.

Просвітництво – це широкий суспільний рух,