Політична топологія як соціологічний підхід до аналізу виборів

Електоральне поле описує структуру, зміст і характер взаємодії основних суб’єктів електорального процесу. Електоральний простір, суттєво відрізняється від поля політики за логікою, метою та специфікою функціонування. Крім того електоральне поле зазнає впливу сезонних коливань (поствиборчий стан чи електоральна втома, міжвиборча пауза, передвиборча активізація), що визначають ступінь електоральної мобілізації, поляризації й інших характеристик електорату.

Аналізуючи електорат, варто враховувати основні складові електоральної поведінки – електоральну активність, мотивацію електоральної поведінки та її результуючого моменту – електорального вибору, часові параметри й стійкість електоральних преференцій.

Хоча соціально-політичні настрої населення України швидко змінюються, багато в чому непрогнозовані, проте все ж беззаперечною є наявність певних, досить стійких, закономірностей, котрі визначають загальну орієнтацію громадської думки. Ці закономірності, адекватно, чи неадекватно, вдало, чи невдало, застосовуються в усіх виборчих кампаніях загальноукраїнського рівня.

В найпростішому і найпоширенішому уявленні ці закономірності можна представити як наявність в стереотипах громадської думки трьох полюсів притягання: Захід, Схід, Центр. Ці полюси пов'язані з дещо різними цінностями, дещо різними пріоритетами, проте зі спільним усвідомленням, що Україна є єдиним цілим, всі частини якого мають спільне майбутнє, але бачать різні шляхи до цього майбутнього. При цьому, саме бачать, а не пропонують, тому що кожен з реальних шляхів розвитку України містить елементи позиції і Заходу, і Центру, і Сходу. Різниця проявляється більше в акцентах і базових поняттях, які використовуються у представленні цих шляхів, ніж у самій їх суті. Разом з тим, таке різне бачення має велике значення в електоральних процесах. Адже, не стільки самі шляхи, скільки спосіб їх подання і сприйняття.

Таким чином, три різні полюси притягання формують в Україні три основні електоральні поля. Відповідно до пріоритетів наявних у цих трьох полях, їх можна означити, як:

• конструктивно-патріотичне (полюс Заходу) ;
• економічно-східне (полюс Сходу) ;
• соціально-популістське (полюс Центр).

Звичайно, ці поля лише дуже умовно можна прив'язати до Заходу, Сходу, чи Центру. Адже досить часто у певних питаннях, громадська думка Центру чи Сходу буває значно конструктивнішою і реально патріотичнішою, ніж громадська думка Заходу. Проте, протягом останніх, як мінімум, 20-ти років суспільно-політичні процеси в Україні розвиваються із заходу на схід. Прогресивні і конструктивні ідеї, як правило швидше вкорінюються на Заході.

Таким чином, три електоральні поля, значною мірою відображають три рівні просування українського суспільства – від минулого, радянського, стану, до майбутнього, європейського стану [див. : 7].

Важливістю поділу на електоральні поля є те, що ефективна виборча кампанія може бути лише на одному електоральному полі. Намагання одночасного вкорінення на різних електоральних полях приводить до порушення цілісності іміджу політика чи політичної сили, неминучої суперечності в його декларованій позиції, і, зрештою, електоральної перспективи на кожному з цих полів.

Хоча, звичайно, належність більшої частини населення, до певного електорального поля не є виразною, через недостатню політичну зрілість і недостатнє усвідомлення власних інтересів. Проте, є суспільні групи, які виразно розуміють і ототожнюють себе з позиціями, що відповідають електоральним полям. Саме ці групи є основними генераторами суспільних стереотипів на відповідних електоральних полях.

Характеризуючи сучасний стан політичного простору України (політичну топологію), варто виділити такі його тенденції, як:

• поступове зменшення кількості політичних партій;
• поступову відмову від практики створення масових партій та їх трансформацію у виборчі партії;
• поступове зрощення політичного простору й електорального поля України з його одночасним розколом за регіональною ознакою;
• посилення уваги широких мас населення, перш за все, тих його категорій, які в перспективі становитимуть основу середнього класу суспільства до політики в цілому;
• наявність значного сегменту протестного електорату, мотивація якого є майже неструктурованою, переважно емоційною, причому причини протестності електоральної поведінки (абсентеїзм, голосування “проти всіх” тощо) провокуються, переважно, головними акторами політичного простору – політичними інститутами, політичними лідерами, які своїми діями зумовлюють людське неприйняття [9].

Топологічний аналіз дозволяє не тільки аналізувати еластичність електорального поля, але й виявляти регіональні анклави й локуси, які, попри очікування місцевих політиків, є ідентичними до характеристик інших регіонів. При цьому, топологічний аналіз дозволяє виявляти латентні характеристики, наприклад, ціннісні орієнтації, пов’язані з соціально-демографічними характеристиками, але не тотожні їм, наприклад, електоральні переваги працівників великого заводу як системи містоутворення й населення, що проживає навколо нього.

Результати, одержані під час проведених досліджень, переконують в тому, що саме в період виборчих кампаній відбувається структурування практично всіх акторів політичного процесу, під час якого спостерігаються такі тенденції, як:

• по-перше, активізується процес руху політичного капіталу, суть якого полягає в перерозподілі й консолідації владних ресурсів, що знаходяться в руках їх утримувачів і претендентів на їх одержання в результаті виборів;
• по-друге, різко підвищується інтенсивність взаємовідношень “верхів” і “низів”, котрі часто переростають у зіткнення між ними як наслідок переходу колишньої опозиції, що підтримується протестним електоратом, до лав утримувачів влади. У цій ситуації відбувається перетин і навіть зіткнення неоднакових траєкторій дій, обумовлених стратегіями акторів у тих чи інших точках політичного простору в цілому;
• по-третє, у межах електорального поля саме в період розгортання виборчих кампаній у політичних еліт і лідерів посилюється залежність від підтримки пересічних громадян, які прагнуть через ці еліти структурувати поле політики за власними інтересами;
• по-четверте, саме через участь, навіть найпасивнішу, у виборах активізується процес формування політичної культури широкого загалу населення, що проявляється в підтримці або неприйнятті тих чи інших політичних технологій;
• по-п’яте, саме в той період суттєво розширюється участь населення в різних формах політичної комунікації, роблячи її добровільними чи невільними учасниками комунікативних загалів;
• нарешті, по-шосте, в основу структурування електорального простору Гугнін Е. А. схильний також до включення часового сегменту – довиборчу, виборчу і післявиборчу стадії виборчого процесу [1].

Важливістю поділу на електоральні поля є те, що ефективна виборча кампанія може бути лише на одному електоральному полі. Намагання одночасного вкорінення на різних електоральних полях приводить до порушення цілісності іміджу політика чи політичної сили, неминучої суперечності в його декларованій позиції, і, зрештою, електоральної перспективи на кожному з цих полів.

 

 

1. Гугнін Є. А. Топологічні характеристики електорального поля України: Автореферат канд. соц. наук: 22. 00. 04. / Гуманітарний університет «Запорізький інститут державного та муніципального управління». – Запоріжжя, 2007, – 10 с.
2. Карасёв В. Выборы 2006: линии и сценарии расколов // Національна безпека і оборона. – 2005. – № 10. – С. 57 – 60.
3. Качанов Ю. Политическая топология: структурирование политической действительности / Качанов Ю. – М. : Ай Магдіпет, 1995. – 223 с.
4. Качанов Ю. Опьть о поле политики / Качанов Ю. – М. : Институт экспериментальной социологии, 1994. – 159 с.
5. Мелешкина Е. Ю. Концепция социально-политических размежеваний: проблема универсальности // Политическая наука. – 2004. – № 4. – С. 92-116.
6. Ідрісов Б. Електоральна культура населення України в умовах трансформації суспільства. Дис. канд. соц. наук. – К. : ІС НАНУ, 2006. – 160 с.
7. Піддубний В. А., Козак Б. З. Політичний простір транзитного суспільства: особливості формування та функціонування // Проблеми розвитку соціологічної теорії. Трансформація соціальних інститутів та інституціональної структури суспільства: Наукові доповіді і повідомлення III Всеукраїнської соціологічної конференції. – К., 2003.
8. Филиппов А. Ф. Социология пространства: общий замысел и классическая разработка проблемы [Електронний документ]. – Режим доступу htpp: //www. rethenia. ru/logos/number/2000_2/09. html.
9. Хинч М., Хмелько В., Клочко М., Ордещук П. Пространственный анализ парламентских выборов- 2006 в Украине [Електронний документ]. – Режим доступу
10. http: //i-soc. com. ua/journal/06_Khinich&Khmelko&Klochko&Ordeshuk. pdf