Політичні погляди М. Грушевського

до власної державності й політичної незалежності, нація повинна бути впевненою, що вона виплекає у своєму середовищі розумних і далекоглядних “кермачів”, які приведуть народ до процвітання;

Важливою рисою діяльності М. С. Грушевського був пошук компромісів. Він стверджував, що тривкими можуть бути стосунки націй, засновані лише на взаємній вигоді, на узгодженні своїх перспективних станів розвитку, за яких свобода, суверенітет і самобутність одного народу не зачіпають іншого.

2. Внесок М. Грушевського у розвиток української соціалістичної думки

Будучи соціалістом за світоглядом, М. С. Грушевський замість реальної нагоди відродження самостійної української державності довгий час відстою-вав ідею перебудови Росії на федеративних засадах, де б Україна була одним із суб'єктів федерації. Тільки в IV Універсалі він відійшов від цієї позиції. Його нерішучість у відстоюванні національних інтересів, поступливість Тимчасо-вому урядові й московським більшовикам дорого коштували і йому особисто, й українському народові [1, с. 115].

Головним предметом цієї праці є “нарід”, “маса народня”, які, за тверджен-ням ученого, “перейняті духом демократизму”. Проте не зовсім зрозуміло, чи йшлося про одне поняття з тотожним змістом, але у двох термінах (“народ” і “маса народня”), чи про два поняття, кожне зі своїм змістом [2, с. 73].

М. Пріцак, дослідник творчості М. Грушевського, зазначав, що ці поняття, як і поняття “маса”, вживаються досить вільно. Крім свого загального значення, поняття “нарід” означає ще “суспільність”, яка, називаючись ще “громадою”, є лише активною частиною '“ маси народньої”. “Маса народня” - це вихідна точка опори, на якій дослідник повинен координувати свої наслідки.

Щодо ролі мас, то М. Грушевський зазначав, що “безпосередніх вказівок стрічається мало, тому доводиться говорити про розвиток політичних подій, які визначали дальші напрями народного життя” [4, с. 213].

Складною була проблема відповідності політико-громадянського устрою народним ідеалам. Оскільки такої відповідності не було, то, на думку М. Гру-шевського, завдання наукових студій полягало в тому, щоб з'ясувати, якою мірою політико-державний устрій був справою самого народу, тобто чи виріс він на ґрунті народнім, чи звідкись був перенесений і накинений та чи відповід-ав потребам народним і яке значення й вплив мав на народні маси.

М. Грушевський розкрив бачення народу як дійової сили, яка у своїх змаганнях проносить головну ідею, що проходить крізь віки, крізь різні політичні і культурні обставини. Це ідея “національної самооборони” та “національної смерті”. Вся історія українського народу - це розбудження відпорної енергії” національної. самоохорони перед небезпекою видимої національної смерті [8, с. 206].

На такій історичній основі виростають ідеали українського народу, які ще досі не осягнуті. Це свобода, рівноправність та “народний ідеал справедли-вості”, або автономія. У боротьбі за осягнення своїх ідеалів український народ пройшов складну і важку історію, яка принципово вплинула на виховання і самого М. Грушевського.

Але, як зазначав М. Грушевський 1920 р., він “був вихований в строгих традиціях радикального українського народництва, яке вело свою ідеологію від кирило-Мефодіївських братчиків і твердо стояло на тім, що в конфліктах народу і влади вина лежить на боці влади, бо інтерес трудового народу - се найвищий закон всякої громадської організації, і коли в державі трудовому народові не добре, се його право обраховатися з нею” [2, с. 245].

Як і народники, М. Грушевський під “народом” розумів “село, українське селянство”. Таке бачення “народу” залишилося на все життя, навіть тоді, коли він очолював Українську Центральну Раду. І тоді його позиція як президента була “селоцентрична”. У своїй програмній праці “Підстави Великої України” М. Грушевський писав: “Головною підставою цієї Великої України ще довго, коли не завжди, буде селянство, і на нім доводиться її будувати» [3, с. 44].

Провідну роль селянства у суспільно-політичному та національному житті М. Грушевський бачив і у 20-х роках XX ст., коли в Україні відбувалися нові суспільно-економічні процеси. “Українська культурна робота, - зазначав він у 1926 р., - для українського села ще не закінчена. Завдання сформування української робітничої верстви, що має завершити будову української національності, веде до села» [4, с. 295].

На доповнення поняття “народ” як національно-етнічної, духовно-культурної визначеності М. Грушевський дав дефініцію “народу”, яка розкривала (чи включала) антропологічну та психофізичну характеристику. Учений підкреслював: “Так само відріжняється українська людність. від своїх найближчих сусідів прикметами антропологічними - в будові тіла, і психофізичними - в складі індивідуальної вдачі, у відносинах родинних і суспільних, у побуті й культурі матеріальній і духовній.

Ці психофізичні і культурні прикмети, що мають за собою більше або менше поважну історичну давність - довгий процес розвою, зовсім виразно зв'язують в національну цілість поодинокі групи української людності супроти інших таких цілостей і роблять з неї живу національну індивідуальність “нарід”, з довгою історією його розвою”.

3. Підходи до розуміння державності у політичних працях М. Грушевського

В органічному зв'язку з проблемою “народу”, його ролі і значення в історичному процесі розглядав М. Грушевський питання “держави”. У його поглядах на державу відбився вплив М. Костомарова та М. Драгоманова. Державно-бюрократична машина, заснована на імперському централізмі та монархічному абсолютизмі, усім набридла, а найбільше попсполеним народам.

Прогресивні діячі, у тому числі М. Груніспський,