Політичний дискурс

 

 

У наш час зростання наукових знань викликає розширення кордонів окремих наук. Вивченням політичного дискурсу, наприклад, займаються політологи, психологи, філософи, соціологи, економісти, спеціалісти з теорії комунікації та лінгвісти. Тим самим визнається факт, що політичний дискурс є об’єктом міждисциплінарних досліджень. Зацікавленість у вивчені політичного дискурсу (ПД) призвела у свою чергу до виникнення в мовознавстві парадигми політична лінгвістика. Згідно з точкою зору Баранова О. М. інтерес до аналізу політичних текстів обумовлений кількома факторами: - по-перше, внутрішніми проблемами лінгвістичної теорії; - по-друге, цей аналіз потрібен для суто практичних цілей; - для вивчення політичного мислення суспільства і моніторингу різноманітних тенденцій у сфері громадської свідомості; - спроби звільнити політичну комунікацію від маніпуляції громадською свідомістю [15, c. 83].

Політичний дискурс розглядається лінгвістами як об’єкт лінгвокультурологічного вивчення [37], як «вторинна мовна підсистема, з функціями, тезаурусом та комунікативним впливом» [19, c. 13]. За думкою багатьох лінгвістів переконуюча функція є основною функцією політичного дискурсу: «будь-який текст має вплив на свідомість е адресата с семіотичної та прагматичної точки зору» [25, c. 21].

Політичний дискурс може бути визначений як сукупність усіх мовленнєвих актів у політичних дискусіях, а також правил публічної політики, які оформилися згідно існуючих традицій та отримали перевірку досвідом. Політичний дискурс реалізується в усній та писемній формах. До політичного дискурсу можна віднести публічні виступи політиків, заяви політиків, політичних оглядачів та коментаторів, публікації у ЗМІ, матеріали спеціалізованих видань, що мають справу з різними аспектами політики. Політичний дискурс – це дискурс політиків. Він формується в контексті функціонування політичних інститутів (засідання уряду, сесія парламенту, з’їзд партії тощо) і є політичним, якщо супроводжує політичний акт у відповідній інституційній атмосфері.

Застосування політичної мови поширилося в публічній сфері завдяки впливовій ролі мас-медіа, розвитку комунікативних технологій, поширенню процесу глобалізації та процесу комерціалізації політичної комунікації. Тлумачення мови як дискурсу базується на ставленні до нього як до форми соціальної дії, яка має підґрунтя в соціальних умовах її реалізації. У дослідженні політичного дискурсу значна увага приділяється описовому методу дослідження, у рамках якого найбільш яскраво і вичерпно надано риторичний підхід до вивчення політичного дискурсу. Враховується, перш за все, те, що основною функцією політичного дискурсу є функція впливу за допомогою мовлення, а лінгвістів цікавить те, які мовні та мовленнєві засоби використовуються для нав’язування політичних уявлень. Так, здійснюючи лінгвістичні дослідження виступів лідерів в межах лінгвопрагматики, вчені описують мовленнєву поведінку політика, вивчають риторичні стратегії, реконструюють його мовну особистість. Якщо звернутися до Почепцова Г. Г., ми знайдемо результати таких досліджень: «В результаті співставлення виступів Кеннеді та Хрущова напередодні Карибської кризи отримала підтвердження «дзеркальна гіпотеза», за якою сприйняття Америки та сприйняття Радянського Союзу спотворювалися однотипно» [28, c. 42].

Лінгвопрагматика є об’єктом дослідження багатьох науковців, і тому має значний спектр тем і проблем. Але ж єдиним для всіх є той факт, що прагматичні інтерпретації зумовлюються прагматичним контекстом, тобто сукупністю когнітивних і соціальних факторів, релевантних для використання даного висловлювання як успішного мовленнєвого акту. Jonathon Porritt, former head of the government's Sustainable Development Commission, examines the developments in Copenhagen: «none of the real key issues have been locked in, in Copenhagen». (BBC News, Dec 19 2009) – Джонотон Поріт, колишній голова урядової комісії сталого розвитку, розглядає просування у Копенгагені: «ні одна з дійсно ключових проблем не була вирішена у Копенгагені».

До емпіричних завдань загальної теорії прагматики належить розробка когнітивної моделі створення, розуміння і запам’ятовування мовленнєвого акту, а також моделі комунікативної взаємодії та використання мови в конкретних соціально-культурних ситуаціях.

Сфера дослідження семантики – буквальне значення, тобто засоби смислової інтерпретації окремих пропозицій (речень, смислових фрагментів) вивчаються в нейтральному контексті, в той час як прагматика займається інтерпретацією пропозицій висловлювання в широкому (збагаченому) контексті. Таким чином, перекладаючи, треба брати до уваги широкий текст: - попередній текст,

- переконання й очікування комунікантів,

- їх стосунки і взаємні обов’язки;

- поєднання теоретичних знань (як загальних, так і конвенціальних) для успішного виконання комунікативного вторинного процесу – перекладу, з науковим підходом, уникаючи комунікативних девіацій в інтерлокуції комунікантів. Addressing the summit on Friday, President Obama said: «While the science of climate change is not in doubt, I think our ability to take collective action is in doubt right now, and it hangs in the balance. « He said he had come to Copenhagen «not to talk, but to act». Responding to the speech, Bolivia's President Evo Morales commented: «President Obama said it was time to act. And if we are to act, then I have to ask you – starting from now, please fulfil the Kyoto Protocol.» (BBC News, December 18, 2009) – Роблячи звернення на самміті у п’ятницю, президент Обама сказав: «Тоді як наука не має сумніву відносно змінення клімату, я вважаю, що наша спроможність зробити колективні дії зараз знаходиться