Польсько-українські відносини 1991 - 2000 рр.: політична та економічна взаємодія

Отже, специфіка польсько-українських відносин 1990-х рр., у поєднанні з їх актуальністю, залишає багато невивчених аспектів, навіть попри появу низки спеціальних досліджень з цієї та споріднених тем. Крім того, верхньою хронологічною межею роботи Л. Ковач є 1999 рік. Таким чином, події останнього року десятиліття в економічному аспекті залишаються невивченими.

Історіографію польсько-українських відносин 1990-х рр. збагатили роботи колишнього посла Польщі в Україні Є. Козакевича і відомого публіциста А. Камінського , київського історика О. Павлюка.   В публікаціях польського експерта Т. Ольшанського – керівника Українського відділу варшавського Центру східних досліджень – міститься глибокий аналіз і добре систематизований виклад фактів, проте відчувається тенденційність, надмірна скептичність поглядів на перспективи польсько-українських взаємин.  

Велике значення для розвитку польсько-українських взаємин, зокрема і політичних, мала діяльність заснованого Є. Ґєдройцем паризького польськомовного часопису “Культура”, де вміщувались і роботи берлінського вченого Б. Осадчука, який і зараз працює в напрямку зближення Польщі з Україною.  

Як особливу підгрупу літератури з теми дослідження, можна було б виділити інтерв’ю впливових високопосадових політиків і дипломатів, в яких йдеться про поточні на час публікації події. Елементи аналізу в таких публікаціях могли безпосередньо впливати на перебіг польсько-українських відносин, водночас маючи значення як кроки у процесі вивчення цих відносин. Наприклад, цікавий підхід до аналізу відносин з Польщею продемонстрував прем’єр-міністр України В. Ющенко в інтерв’ю, яке він дав нам наприкінці квітня 2001 року.  

Надруковані в українських періодичних виданнях в 1990-і рр. матеріали, здебільшого, не містили ґрунтовного аналізу двосторонніх відносин і уникали критичних оцінок дій керівних державних органів. В них лише коротко характеризувалися основні напрямки співпраці, наводилися окремі факти, повідомлялися нечисленні кількісні дані стосовно динаміки товарообороту, взаємного інвестування тощо. Як правило, переважали позитивні оцінки. Жорстку критику на адресу зовнішньополітичної та зовнішньоекономічної політики дозволяли собі в Україні лише поодинокі періодичні видання.   Серед авторів українських публікацій, найбільш великих за обсягом, глибоких за змістом і багатих фактичним матеріалом, слід назвати, насамперед, С. Заброварного, Н. Перстньову, В. Піховшека . На шпальтах українських газет та часописів значні розбіжності мали місце в оцінках значення економічних зв’язків для стратегічного партнерства. Особливу групу складають численні інтерв’ю посла Польщі в Україні Є. Бара, насичені кількісними даними про стан польсько-українського співробітництва . У другій половині 1990-х рр., на відміну від попереднього періоду, у матеріалах українських мас-медіа відчутним стало розуміння економічних питань як наріжного каменю у співробітництві.

У польській пресі 1990-х рр. привертають до себе увагу публікації Й. Бєлецького і А. Моркі , в яких оперативно і докладно висвітлювалися події кінця 1990-х років.

Попри наявність численних здобутків, в історіографії польсько-українських взаємин на сьогодні ще не здійснений глибокий аналіз взаємодії політичної та економічної складових двостороніх відносин.

Джерельну базу можна поділити на декілька груп.

До першої групи належать неопубліковані документи. Це, передусім, робочі та офіційні документи, які зберігаються в Історико-архівному управлінні Міністерства закордонних справ України, робочі документи ІІІ Територіального управління МЗС України (Відділ країн Центрально-Східної Європи), а також робочі документи колишнього Міністерства зовнішніх економічних зв’язків і торгівлі України; крім того, використані матеріали Посольства РП в Україні. Більша частина цих документів вперше залучена у науковий обіг у цій роботі. Весь масив неопублікованих документів можна умовно поділити на такі основні групи:

а) аналітичні довідки; б) інформації; в) тези до бесід та виступів посадових осіб України з їхніми польськими колегами та перед іноземними аудиторіями; г) нетаємні записи бесід керівників українських міністерств і структурних підрозділів міністерств, а також працівників Посольства України в Варшаві з представниками Польщі; д) доручення і прохання.

Другу групу складають опубліковані документи (публікації документів у збірниках і періодичних виданнях).

Третю групу джерел становлять інтерв’ю, хроніка подій та інші матеріали, вміщені у засобах масової інформації. Автор опрацював понад 50 найменувань українських, польських та російських періодичних видань. Серед них можна виділити такі групи:

а) офіційні видання вищих органів української законодавчої та виконавчої влади – газети “Голос України” та “Урядовий кур’єр”;

б) українські загальноекономічні та галузеві видання: часописи “Компаньон”, “Економіка України”, “Політика і час”, “Нова політика” та інші; в) добре поінформовані популярні столичні видання: “Факти”, “Дзеркало тижня”, “День” “Kyiv Post” та інші; г) регіональна преса: “Волинь” (Луцьк), “За вільну Україну” (Львів), “Високий Замок” (Львів) ; д) польська преса: “Rzeczpospolita”, “życie gospodarcze” та інші; е) особливу групу складають орган Спілки поляків в Україні “Dziennik Kijowski” та газета Об’єднання українців у Польщі “Наше слово”; в них польсько-українські відносини розглядаються під особливим кутом зору: головним критерієм оцінки цих відносин слугує становище відповідних етнічних меншин.

У другому розділі – “Польсько-українські дипломатичні відносини” – викладено і проаналізовано перебіг контактів у сфері політики, а