Поняття і структура норми права

З’явившись як регулятор витрат землеволодільців, як спосіб обліку результатів праці та їх розподілення, норма права розповсюдила свою дію й на політичні, соціальні структури суспільства, переплілась з державними структурами, стала одним з найважливіших початків формування і здійснення державної влади.

Норма права ще й тому створює соціально-врівноважений стан, що у кожного з індивідів формується очікування відповідної поведінки іншого члена суспільства, тобто передбачену поведінку, яка дозволяє будувати і свою поведінку, і своє ставлення до іншого члена суспільства.

І соціальна цінність норми права полягає як раз і в тому, що створюючи цю психологічну настанову індивіда, вона формує соціально стійкий суспільний стан. Іншими словами, норма права ще й тому надбання культурного розвитку людства, що, регулюючи поведінку своїх конкретних адресатів в типових випадках, вона також формує в них й очікування передбаченої, зрозумілої поведінки інших членів суспільства, їх взаємовідношення. [1, с. 45].

Ознаки норми права:

Правило поведінки регулятивного характеру – норма права вводить нове правило, фіксує найтиповіші соціальні процеси і зв'язки; впливає на суспільні відносини, поведінку людей; є модель (зразок, еталон, масштаб) регульованих суспільних відносин. Регулятивність норми права підкреслює її дія, «роботу», яка повинна призвести до певного результату.

Загальнообов'язкове правило поведінки – норма права виходить від держави, повинна сприйматися як керівництво до дії, котре не підлягає обговоренню щодо доцільності.

Правило поведінки загального характеру – норма права має загальний (без зазначення конкретного адресата – неперсоніфікований) характер, тобто поширюється на усіх, хто стає учасником відносин, регульованих нормою. Як регулятор суспільних відносин, норма має багаторазовість застосування (наприклад, заборона хуліганства).

Формально-визначене правило поведінки представницько-зобов'язуючого характеру – норма права закріплює права і обов'язки учасників суспільних відносин, а також юридичну відповідальність (санкції), яка застосовується у разі її порушення. Надаючи права одним, норма права покладає обов'язки на інших (наприклад, молоді люди мають право на навчання, обов'язок інших – забезпечити це право). Формальну визначеність норма права отримує після викладення її в законах, інших писаних джерелах права.

Правило поведінки, прийняте в суворо встановленому порядку – норма права видається уповноваженими на те суб'єктами в межах їх компетенції з дотриманням певної процедури: розробка, обговорення, прийняття, набуття чинності, зміна або скасування чинності.

Правило поведінки, забезпечене всіма заходами державного впливу, аж до примусу – держава створює реальні умови для добровільного здійснення суб'єктами зразків поведінки, сформульованих у нормі права; застосовує способи переконання і примусу до бажаної поведінки, зокрема, ефективні санкції у разі невиконання вимог норми права. [2, с. 89].

 

 

Складність суспільних відносин, що регулюються правом, та багатоаспектність самої категорії «право» визначає можливість класифікації норм за різноманітними критеріями.

Класифікація норм права – це їх поділ на окремі види за певними суттєвими ознаками, які визначають специфічну роль кожного із різновидів норм у регулюванні суспільних відносин.

Класифікація надає можливість:

1) чітко визначити місце кожної з норм у системі права;

2) охарактеризувати функції норм та їх місце у механізмі правового регулювання;

3) визначити межі регулятивного впливу держави на суспільство за допомогою права;

4) встановити шляхи вдосконалення правотворчої та правозастосовчої практики й підвищити її ефективність;

5) вивчити особливості кожного з різновидів норм та можливості їх взаємодії;

6) визначити призначення кожного з різновидів норм;

7) визначити особливі способи впливу норм на суб'єктів права.

Визначимо основні критерії класифікації норм права.

- за суб'єктами правотворчості розрізняють норми, що приймаються громадянським суспільством у процесі проведення референдумів, та норми, що приймаються державою шляхом діяльності спеціально створених структур, до повноважень яких належать законотворчі та правотворчі функції.

- залежно від способу об'єктивації розрізняють звичаєві, гетерономні та автономні.

Звичаєві норми не встановлюються певними суб'єктами, виникають поступово, відображаючи суспільні відносини, які формуються та набирають соціально значимого характеру. Після санкціонування з боку держави вони стають правовими та мають форму правового звичаю.

Гетерономні норми встановлюються певним авторитетним суспільним чи державним органом в односторонньому порядку та владно встановлюють суб'єктам певний варіант поведінки. Вони мають форму нормативно-правового акта.

Автономні норми формуються самими суб'єктами права і являють собою результат узгодженості їх інтересів. Мають форму колективних чи міждержавних договорів.

- за юридичною силою норми класифікують на законодавчі, що вміщуються у тексті закону та мають вищу юридичну силу, і норми підзаконних актів, які приймаються державно-владними структурами на основі, на виконання і відповідно до закону (норми, вміщені у постанові Кабінету Міністрів чи указі Президента).

- за предметом правового регулювання розрізняють норми конституційного, адміністративного, цивільного, трудового, сімейного, земельного, фінансового, кримінального права та ін.

- за функціями у механізмі правового регулювання норми поділяють на:

а) вихідні (установчі), що визначають основи та принципи правового регулювання, його мету, завдання.

(Напр., норми Конституції України, що закріплюють основи конституційно-правового статусу громадян.) ;

б) загальні, що вміщуються в загальній частині галузі й поширюються на більшу частину її інститутів;

в) спеціальні норми, що належать до окремих інститутів галузі права і регламентують певний