Поняття, ознаки та особливості господарського законодавства. Система господарського законодавства. Функції господарського законодавства

1. конституційні норми, які мають найвищу юридичну силу. Конституція України встановлює загальні принципи здійснення господарської діяльності. Норми Конституції України є нормами прямої дії, тобто конституційні права та свободи суб'єктів господарської діяльності є такими, що діють безпосередньо. Саме ці норми визначають мету та зміст законів та інших нормативно-правових актів, природу і спрямованість діяльності органів зако-нодавчої та виконавчої влади, органів місцевого самоврядування й забезпечують суб'єктам господарювання державний та судовий;

2. норми міжнародно-правових актів, які містяться в міжнародних договорах України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Міжнародним договором вважається договір, який укладений у письмовій формі з іноземною державою або іншим суб'єктом міжнародного права та регулюється міжнародним правом, незалежно від найменування (договір, угода, конвенція, пакт, протокол тощо). Чинні міжнародні договори після надання згоди Верховною Радою України стають частиною національного законодавства України. Якщо міжнародним договором, що набрав чинності в установленому законом порядку, встановлені інші правила, які не суперечать Конституції України, то діють норми міжнародного договору;

3. кодифіковані нормативно-правові акти (кодекси). Основним джерелом права в демократичній, правовій державі є закони. Саме вони як вища форма прояву волі народу є основою для усіх інших правових актів. Кодекси становлять єдиний законодавчий акт, в якому систематизовано викладені норми права, що належать до окремої галузі права. Основоположним нормативним актом у сфері регулювання господарської діяльності є Господарський кодекс України, який «... визначає основні засади господарювання в Україні і регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання». Інші кодекси України (про адміністративні правопорушення, бюджетний, земельний, митний, цивільний та інші) також мають значення для регулювання окремих правовідносин, що виникають у процесі здійснення господарської діяльності. ;

4. закони (встановлені Верховною Радою України, загально- обов'язкові правила поведінки, які мають найвищу юридичну силу) та інші нормативні акти, які після додержання процедури, встановленої чинним законодавством, набувають сили закону (Декрети Кабміну України) є окремими (самостійними) нормативними актами, що регулюють правовідносини в певній підгалузі права та групи самостійних правовідносин. Хоча Господарський кодекс України є нормативною основою для здійснення господарської діяльності, але деталізовано він не може регулювати усі правовідносини, що виникають у процесі її здійснення. Якби це сталося, то Господарський кодекс України за своїм обсягом став би неосяжним, яким практично було б неможливо користуватися у правничій діяльності. Тому, щоб уникнути цього, законодавець і передбачив можливість прийняття окремих законів, які деталізовано регулюють найбільш важливі правовідносини, що виникають у процесі здійснення господарської діяльності. ;

5. підзаконні нормативно-правові акти (постанови, розпо-рядження, положення, інструкції, накази тощо органів цент-ральної влади та управління, міністерств, відомств, установ, їх посадових осіб тощо). Чільне місце серед підзаконних нормативно-правових актів займають Укази та Розпорядження Президента України, які є обов'язковими для виконання на всій території України.

Наступними нормативно-правовими документами в ієрархії підзаконних нормативних актів є Постанови та Розпорядження Кабінету Міністрів України, положення яких повинні відповідати Конституції України, міжнародним договорам, ратифікованим Верховною Радою України, законам та актам Президента України і є обов'язкові до виконання на усій території держави. Як правило, нормативні акти Кабінету Міністрів України конкретизують, уточнюють положення вищенаведених нормативних актів і стосуються питань фінансової, цінової, інвестиційної політики, природокористування, розвитку усіх форм власності, зайнятості населення, економічного, науково-технічного, соціального й культурного розвитку України. По суті, нормативні документи Кабінету Міністрів України є документами концептуального характеру.

Різновидом підзаконних нормативних актів є нормативні документи, які приймаються окремими міністерствами та відомствами. Вони мають велике значення як галузеві нормативно-правові акти і особливо важливі для регулювання господарсько-правових відносин.

Цікавим є питання щодо визначення юридичної сили лис-тів, роз'яснень, рекомендацій і вказівок, які видаються органами державної влади та управління, їх посадовими особами. За загальним правилом такі документи не повинні містити нових правових норм і мати лише роз'яснювальний чи інформативний характер, тобто вони не є нормативно-правовими актами, а виконання приписів, що містяться в них, залежить від волі суб'єкта, який застосовує відповідне положення цих документів;

6. рішення органів місцевої влади та місцевого самоврядування.

Органи місцевої влади та місцевого самоврядування, які управляють майном, що є в комунальній власності, мають право затверджувати програми соціально-економічного та культурного розвитку, встановлювати місцеві податки та збори, утворювати, реорганізовувати та ліквідовувати комунальні підприємства, організації й установи, а також здійснювати контроль за їх діяльністю, у тому числі й господарською, вирішувати інші питання місцевого значення. З метою забезпечення цього їм надане право в межах своєї компетенції «... приймати нормативні акти та інші акти у формі рішень,... які набувають чинності з дня їх оприлюднення або в більш пізній строк, указаний або встановлений Радою для цих рішень».

Щодо нормативних актів місцевих органів виконавчої влади (місцевих державних адміністрацій), то відповідно до cт. 6 Закону України від 9 квітня 1999 року «Про місцеві державні адміністрації» Голова місцевої державної адміністрації має право в межах своїх повноважень видавати розпорядження, а керівники управлінь, відділів та інших структурних підрозділів -- накази.

По суті, усі зазначені вище документи -- це різновиди підзаконних нормативно-правових актів, які є обов'язковими для виконання як самим органом місцевого самоврядування, так і всіма громадянами, підприємствами, установами та організаціями, незалежно від форм їх власності, громадськими об'єднаннями та посадовими особами, що знаходяться та функціонують на території, на яку розповсюджується повноваження органів місцевого самоврядування й виконавчої влади;

7. акти органів судової гілки влади (рішення, ухвали, на- кази, вироки тощо), у переважній більшості не створюють нових нормативних актів, але їх неухильне та точне виконання є обов'язковим для усіх громадянам, підприємств, установ та організацій, незалежно від форм їх власності, громадських об'єднань та посадових осіб усіх рівнів. Особливе місце серед судових рішень займають рішення, ухвалені Конституційним Судом України, які «є обов'язковими до виконання на тери-торії України, остаточними й не можуть бути оскаржені» «... у законодавчих актах, тобто фактично такі рішення набувають сили конституційного закону;

8. договірні норми (локальні джерела права).

До джерел господарського права належать також докумен-ти, що приймаються на індивідуальному (локальному) рівні, тобто встановлюють обов'язкові до дотримання та виконання правила для певного кола учасників господарської діяльності. До таких документів належать статути суб'єктів господарської діяльності, різного роду господарсько-правові та інші види договорів, угод, контрактів, правила внутрішнього трудового розпорядку та інші документи. Ці локальні акти можуть включати як положення чинного законодавства, або містити посилання на них, так і містити інші відомості, що не суперечать чинному та встановлюють додаткові, ніж чинне законодавство, права та обов'язки для осіб, на яких розповсюджуються положення локальних норм.

Законодавчі та нормативно-правові акти крім того, можуть класифікуватися за обсягом правовідносин, що ними регулюються, а також за колом осіб, для яких вони призначені. За цими ознаками джерела господарського права поділяються на:

загальні, 14

тобто такі, які встановлюють основні положення (принципи) правового регулювання тієї чи іншої сфери діяльності. Наприклад, Глава 4 «Господарська комерційна діяльність (підприємництво) « Господарського кодексу України встановлює загальні положення щодо права фізичної особи на здійснення господарсько-комерційної (підприємницької) діяльності. Вона визначає поняття та принципи, організаційно-правові форми та загальні гарантії щодо здійснення підприємницької діяльності та інші положення;

спеціальні, 14

тобто такі, які визначають своєрідні (специфічні, особливі) положення правового регулювання тієї чи іншої сфери діяльності. Наприклад, Закон України «Про господарські товариства» є спеціальним щодо Глави 9 «Господарські товари» Господарського кодексу України.

У разі, якщо загальний нормативний акт суперечить положенням спеціального нормативного акта рівної юридичної сили, то застосовуються положення спеціального нормативного акта. Якщо відповідні правовідносини регулюють одночасно два рівнозначних за своєю юридичною нормативних акти, то використовуються положення останнього за датою набрання ними чинності.

 

 

Господарське законодавство виконує цілий ряд функцій спрямованих на захист інтересів, додержання норм і правил підприємцями, розвиток всіх видів господарської діяльності, а саме:

- встановлює правові основи державного нагляду за додержанням стандартів, норм і правил суб'єктами підприємницької діяльності (підприємцями), визначає їхню відповідальність за порушення цих стандартів, норм і правил;

- спрямоване на захист інтересів народного господарства і громадян України, має на меті сприяння науково-технічному та економічному прогресу на основі використання результатів вимірювань гарантованої точності, виражених у тих одиницях, що допускаються до застосування, і створення сприятливих умов для розвитку міждержавних зв'язків;

- визначає правові та економічні основи систем стандартизації та сертифікації, встановлює організаційні форми їхнього функціонування на території України;

- встановлює правові основи державного контролю за видобуванням, виробництвом, використанням, обігом, обліком і зберіганням дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння та контролю за операціями з ними.

Законодавство про господарські суди та господарський процес визначає організацію та діяльність господарського суду -- незалежного органу у вирішенні всіх господарських спорів, що виникають між юридичними особами, державними та іншими органами, а також організацію та діяльність міжнародного комерційного арбітражу (третейського суду) щодо вирішення спорів, які виникають при здійсненні зовнішньоторговельних та інших видів міжнародних економічних зв'язків.