Поняття суспільства

Суттєві відмінності між містом і селом виростають із причин технологічного плану, але основні причини цього зумовлені економічним способом виробництва, для якого характерним є розподіл населення на класи. Нерівномірність розвитку міста і села перетворюється у протилежності, тобто у відносини підпорядкування і експлуатації. Феномен протилежності міста і села має й міжнародний аспект, адже продовжує існувати поділ планетарного простору на “світове місто” (умовно – Північ) і “світове село” (умовно – Південь). Тому вся історія цивілізації може бути розглянута як історія урбанізації (від латин. урбаніс – міський), тобто як процес зростання ролі міст, поглинання ними все більшої частини населення, залучення навіть тих, хто залишився жити в селі, до матеріальних і духовних цінностей міської культури. 

Професійно-освітня структура суспільства. Професії та освіта з’явилися в результаті виділення ремесла (гончарного, ковальського тощо), торгівлі, відособлення праці по управлінню общинними справами й здійсненню культурних функцій, та з тих початків трудового навчання, які обов’язково були присутні у вихованні це первісної людини. Суспільство набуває професійно-освітню структуру тільки в результаті трьох великих суспільних розподілів праці – відокремлення скотарства від землеробства, ремесла і торгівлі від сільського господарства, праці розумової від праці фізичної. Наслідком цих розподілів праці – особливо останнього – стало виникнення інтелігенції (від латин. інтелігенс – розуміючий, мислячий, розумний), яка ніколи не була класом і поділяється на культурно-творчу, інженерно-технічну, військову, управлінську тощо. Є і такі закони інтелігенції, які обслуговують інтереси суспільства в цілому: в науці, управлінні, освіті, охороні здоров’я, обороні країни, мистецтві. У вітчизняній філософській та соціологічній літературі знайшла широке розповсюдження версія про інтелігенцію як прошарок. 

Вона є спільністю людей, які займаються розумовою, переважно складною, творчою працею. Інтелігенція є одночасно і професійною, і освітньою спільнотою. Внаслідок високого освітнього рівня саме в інтелігенції сконцентрований основний інтелектуальний потенціал суспільства. Отже, суспільство, яке не розуміє цього, і ставиться до інтелігенції зі зневагою, не має майбутнього. Соціально-класова структура суспільства. Опорним при дослідженні питання про соціальну структуру суспільства є поняття соціальної групи, перше визначення якої ми знаходимо в основній праці англійського філософа Т.Гоббса “Левіафан”: соціальна група – це сукупність людей, об’єднаних спільними інтересами чи спільною працею. Згодом це поняття набуває іншого змісту, але загальноприйнятим є й тепер розрізнення малих, середніх і великих соціальних груп та їхньої ролі у розвитку суспільства. Специфічною ознакою малих соціальних груп (до яких відносяться сім’я, шкільний клас чи академічна група, курс, виробнича бригада, дружні компанії, приятельські групи, сусідські спільності тощо) є безпосередні контакти її членів. При цьому розрізняють формальні й неформальні групи. Середні групи більші за кількістю, вони об’єднують виробничі об’єднання працівників одного підприємства, студентів одного вузу, територіальні спільності, наприклад, мешканців одного села, району тощо. 

Тут мають місце і збіг інтересів, і можливості безпосереднього спілкування. Особливе місце серед соціальної структури суспільства належить великим соціальним групам, адже саме вони є багаточисельними об’єднаннями, де вже немає безпосередніх контактів, фундаментальний інтерес формується на основі усвідомлення людьми об’єктивних обставин свого життя. Як і попередні, малі та середні, великі соціальні групи вивчаються і соціальною психологією, і соціологією. Але у вивченні цих груп найвагоміші досягнення соціальної філософії. Класові суспільства почали складатися понад 5 тисяч років тому. Наприкінці IV тис. до н.е. виникли держави в долині Нілу та в Месопотамії; в середині ІІІ тис. – в басейні Інду; в ІІ тис. – в басейні Егейського моря, Малій Азії, Фінікії, Південній Аравії, басейні Хуанхе; в І тис. до н.е. – на більшій часині території Старого світу і в Центральній Америці. Класи виникали двома шляхами: шляхом перетворення полонених у рабів та внаслідок виникнення економічної нерівності в общині, суспільного розподілу праці, виділення груп людей, які виконували соціальні функції і використовували своє становище для збагачення за рахунок інших. 

Існування класів констатували багато мислителів. З майновим розшаруванням людей пов’язували його ще Платон та Арістотель. До пізнання економічної анатомії класів підійшли англійські економісти кінця XVIII – початку ХІХ ст. Специфіку історичного процесу як боротьби класів розуміли французькі історики та соціалісти-утопісти. З розкриттям зумовленості існування класів розвитком виробництва (суспільним поділом праці й появою приватної власності на засоби виробництва) пов’язане марксистське визначення класів. Але в сучасній соціальній філософії є різні точки зору на сутність класів: - існування класів пов’язане з біологічними законами, насамперед з боротьбою за виживання людей у тих чи інших географічних умовах (соціал-дарвіністський напрямок – С. Дарлінгтон, Д. Хаксклі та інші); - класове розшарування виникло внаслідок відмінностей у