Поняття та ознаки державної підтримки сільськогосподарських товаровиробників в Україні

Державна підтримка сільськогосподарських товаровиробників як інститут права, тісно пов’язана із законодавством, що є його зовнішньою формою вираження. Однорідні суспільні відносини щодо державної підтримки сільськогосподарських товаровиробників загалом чи окремих їх організаційно-правових форм зокрема врегульовані значною кількістю нормативно-правових актів. До того ж необхідно наголосити, що ці норми відносяться до різних галузей права. Так, пільгове оподаткування сільськогосподарських товаровиробників як напрям їх державної підтримки передбачене Податковим кодексом України (податкове право) ; страхування сільськогосподарських культур – Законом України «Про особливості страхування сільськогосподарської продукції з державною підтримкою» (фінансове право) тощо. Але все ж таки основними джерелами, що встановлюють різноманітні напрями і форми державної підтримки сільськогосподарських товаровиробників, є джерела аграрного права.

Таким чином, можна стверджувати, що інститут державної підтримки сільськогосподарських товаровиробників є комплексним, адже відноситься одразу до кількох правових галузей. Інститут державної підтримки сільськогосподарських товаровиробників – це сукупність правових норм, що регулюють способи і підстави визначення та напрями і форми надання державної підтримки виробникам товарної сільськогосподарської продукції (сільськогосподарським товаровиробникам).

Державній підтримці сільськогосподарських товаровиробників притаманні певні юридичні ознаки, основними з яких є:

Закріплення нормативних приписів щодо державної підтримки сільськогосподарських товаровиробників у багатогалузевій нормативно-правовій базі України, а саме: Конституції України, Бюджетному, Податковому та Митному кодексах України, Законах України «Про пріоритетність соціального розвитку села агропромислового комплексу в народному господарстві», «Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001-2004 років», «Про державну підтримку сільського господарства України», «Про основні засади державної аграрної політики на період до 2015 року», «Про фермерське господарство», «Про особливості страхування сільськогосподарської продукції з державною підтримкою», поточних бюджетних законах України, постановах Кабінету Міністрів України «Про затвердження Державної цільової програми розвитку українського села на період до 2015 року», «Про затвердження Порядку визнання ризиків у сільському господарстві катастрофічними та надання і використання бюджетної позики (державної фінансової допомоги) у разі їх виникнення» тощо.

Наявність спеціального адресата державної підтримки – сільськогосподарського товаровиробника. Сільськогосподарськими товаровиробниками є фізичні або юридичні особи, які наділені відповідними правами та обов’язками (аграрною правосуб’єктністю) у сфері виробництва та переробки власновиробленої сільськогосподарської продукції рослинного, тваринного чи іншого походження, а також її реалізації з метою отримання прибутку. Окремими видами сільськогосподарських товаровиробників є фізичні особи – суб’єкти аграрної підприємницької діяльності та юридичні особи: фермерські господарства, приватні, державні та комунальні сільськогосподарські підприємства, їх об’єднання, сільськогосподарські кооперативи, сільськогосподарські товариства.

Сільськогосподарські товаровиробники мають свої особливості та специфіку господарювання, якій притаманні природно-кліматичні та економічні ризики. Основні ризики сільськогосподарської діяльності визначені Законом України «Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001-2004 років». До них належать: низька норма прибутку; сповільнений оборот капіталу; значна залежність від природно-кліматичних факторів. Тому для збільшення результатів діяльності сільськогосподарських товаровиробників – виробництва сільськогосподарської продукції, необхідна їх ефективна державна підтримка. Це підвищить їх конкурентоспроможність поряд із господарюючими суб’єктами сфери промисловості та сфери обслуговування.

Державна підтримка надається уповноваженими органами, посадовими особами, діяльність яких спрямована на реалізацію основних напрямків аграрної політики держави у сфері сільськогосподарського виробництва. Такими державними органами є: Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України, Міністерство аграрної політики та продовольства України (до 9 грудня 2010 року – це Міністерство аграрної політики України) як центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної аграрної політики, політики у сфері сільського господарства. Підвідомчою організацією даного Міністерства, що також здійснює державну підтримку сільськогосподарських товаровиробників є Український державний фонд підтримки фермерських господарств. Державною спеціалізованою установою, уповноваженою Кабінетом Міністрів України провадити цінову політику в агропромисловій галузі економіки України є Аграрний фонд України.

Законодавець не подає виключного переліку органів, що можуть надавати державну підтримку сільськогосподарським товаровиробникам. З аналізу чинного законодавства можна зробити висновок, що у деяких випадках державну підтримку виробникам сільськогосподарської продукції можуть надавати також: Національна акціонерна компанії «Укра- гролізинг» (відповідно до Порядку використання коштів Державного бюджету України, що спрямовуються на придбання вітчизняної техніки і обладнання для агропромислового комплексу на умовах фінансового лізингу та заходи за операціями фінансового лізингу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10 грудня 2003 року N° 1904 (зі змінами та доповненнями), Національна академія аграрних наук України (відповідно до Статуту Національної академії аграрних наук України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 березня 2012 року N 315) тощо.

У аграрному секторі України існує кілька десятків громадських професійних організації, які в тій чи іншій мірі надають підтримку сільськогосподарським товаровиробникам. Зокрема, мова іде про Асоціацію фермерів і землевласників України, Всеукраїнський союз сільськогосподарським підприємств, Національну асоціацію сільськогосподарських дорадчих служб тощо. Крім цього, місцеве самоврядування також спрямовує свою діяльність на поліпшення умов функціонування сільськогосподарських товаровиробників, розробляючи регіональні плани розвитку сільських територій та приймаючи відповідні програми. На нашу думку, аналіз досліджень та прийняття до уваги рекомендацій вищевказаних організацій щодо вирішення проблем сільського господарства матиме важливе значення у визначенні чітких кроків у сфері підтримки сільськогосподарських товаровиробників. Така підтримка сільськогосподарських товаровиробників громадськими організаціями, відповідними органами місцевого самоврядування здійснюється на громадському та регіональному рівні і не є проявом державної підтримки.

Метою надання державної підтримки сільськогосподарських товаровиробників є виведення із кризи сільськогосподарського виробництва, створення сприятливих умов діяльності сільськогосподарським товаровиробникам, підвищення конкурентоспроможності сільськогосподарської продукції, розвитку аграрного ринку, гарантування продовольчої безпеки країни. Комплексна державна підтримка вітчизняних сільськогосподарських товаровиробників і належний контроль за якістю сільськогосподарської продукції відповідно до вимог СОТ забезпечить аграріям можливість не тільки на рівні конкурувати із іншими суб’єктами господарювання в Україні, але й експортувати сільськогосподарську продукцію.

 

 

Зважаючи на проаналізовані приписи законодавства України, можна зробити висновок, що державна підтримка сільськогосподарських товаровиробників в Україні має комплексний характер, є різноспрямованою, а відповідні норми аграрного законодавства становлять правовий інститут державної підтримки сільськогосподарських товаровиробників.

Державна підтримка сільськогосподарських товаровиробників – це законодавчо визначена діяльність органів, уповноважених реалізовувати аграрну політику держави, що спрямована на створення сприятливих умов для діяльності сільськогосподарських товаровиробників, підвищення якості та конкурентоспроможності сільськогосподарської продукції з метою мінімізації природно-кліматичних та економічних ризиків сільськогосподарського виробництва та гарантування продовольчої безпеки держави.