Портфель цінних паперів та етапи його формування

Оскільки інвестори мають різноманітні цінні папери, а емітенти реалізують різні проекти, важливо вміти визначити показники ризико-ваності-дохідності окремих активів, а також їх вплив на ризикованість та прибутковість усіх активів.

За моделлю оцінки капітальних активів (ΜΟΚΑ) можна порівняти й визначити залежність між дохідністю окремих акцій і дохідністю ринку цінних паперів.

Управління портфелем цінних паперів – це планування, аналіз і регулювання складу портфеля, його формування і підтримання для досягнення поставлених цілей. Для кваліфікованого управління портфелем необхідно керуватися певною портфельною стратегією, яка визначається:

• типом та цілями портфеля;

• станом ринку, його насиченістю, динамікою відсоткової ставки та курсовою вартістю цінних паперів, можливістю реалізації стратегічних завдань через портфелі цінних паперів;

• чинним законодавством з урахуванням обмежень та пільг;

• загальноекономічним станом (наприклад, рівнем інфляції) ;

• необхідністю підтримання рівня ліквідності та мінімізації ризиків;

• типом стратегії (коротко-, середньо- і довгостроковість).

Одним з основних заходів зменшення ризиків при формуванні портфеля та його управлінні є диверсифікація.

Диверсифікація – це відповідний розподіл цінних паперів портфеля задля досягнення максимального доходу при мінімальному ризику. Зниження портфельного ризику досягається розподілом капіталу між пакетами цінних паперів різної якості та різних термінів погашення.

До суб'єктів ринку цінних паперів, які формують та регулюють портфель цінних паперів, належать інститути спільного інвестування.

Інститут спільного інвестування (ІСІ) – це корпоративний інвестиційний фонд (випускає акції) або пайовий (випускає інвестиційні сертифікати), діяльність якого пов'язана з об'єднанням (залученням) грошових коштів інвесторів з метою отримання прибутку від вкладання цих коштів у цінні папери інших емітентів, корпоративні права і нерухомість. Інститути спільного інвестування фактично об'єднують ознаки основних суб'єктів ринку цінних паперів – емітента, інвестора і фінансового посередника. Одне з основних завдань інституту спільного інвестування полягає в акумуляції капіталу, формуванні портфеля цінних паперів та ефективному управлінні ним, включаючи зменшення ризиків через диверсифікацію.

Залежно від порядку здійснення діяльності розрізняють такі інститути спільного інвестування:

• відкритого типу – коли інститут спільного інвестування (або компанія з управління його активами) бере на себе зобов'язання здійснювати в будь-який час на вимогу інвесторів викуп цінних паперів, емітованих цим інститутом спільного інвестування (або компанією з управління його активами) ;

• інтервального типу – коли інститут спільного інвестування (або компанія з управління його активами) бере на себе зобов'язання здійснювати на вимогу інвесторів викуп емітованих цим інститутом спільного інвестування цінних паперів протягом обумовленого у проекті емісії строку, але не рідше одного разу на рік;

• закритого типу – якщо інститут спільного інвестування не бере зобов'язання щодо викупу емітованих цим інститутом спільного інвестування (або компанією з управління його активами) цінних паперів до моменту його реорганізації або ліквідації (можуть бути лише строковими).

За терміном існування розрізняють такі інститути спільного інвестування:

• строкові – створюються на певний строк, встановлений у проекті емісії, після завершення якого ліквідуються або реорганізуються (для розв'язання певних завдань, наприклад, у процесі приватизації державного майна) ;

• безстрокові – створюються на невизначений термін.

Розрізняють також інститути спільного інвестування: диверсифіковані та недиверсифіковані.

Диверсифікованими вважаються ІСІ з такими ознаками: частка цінних паперів одного емітента в активах не перевищує 10% загального обсягу їх емісії; не менше 80% загальної вартості активів становлять грошові кошти, ощадні сертифікати, облігації підприємств та місцевих позик, державні цінні папери, а також цінні папери, допущені до торгів на фондовій біржі або в торговельно-інформаційній системі; сумарна вартість цінних паперів, що становлять активи ІСІ (понад 5% загального обсягу емісій), на момент придбання не повинна перевищувати 40% вартості чистих активів ІСІ. Інститут спільного інвестування відкритого та інтервального типів можуть бути тільки диверсифікованими.

Інститути спільного інвестування, які не мають всіх ознак диверсифікованого інституту спільного інвестування, є недиверсифікованими. Якщо недиверсифікований ІСІ закритого типу здійснює виключно приватне розміщення цінних паперів власного випуску та активи якого більш як на 50% складаються з корпоративних прав та цінних паперів, що не допущені до торгів на фондовій біржі або в торговельно-інформаційній системі, він вважається венчурним фондом. Учасниками венчурного фонду можуть бути тільки юридичні особи.

 

 

Отже, портфель цінних паперів – сукупність зібраних воєдино різних фінансових інструментів для досягнення конкретної мети інвестора.

Портфель може бути сформований із цінних паперів одного типу (облігації), або різних інвестиційних цінностей (акції, депозитні сертифікати, облігації).

Портфель цінних паперів має ряд позитивних моментів, а саме:

можливість формування портфелю з великої кількості фінансових інструментів;

вища ліквідність;

більша можливість бути керованим.

Також можна виділити деякі недоліки:

високий рівень ризику, бо існує не лише ризик на дохід, але й ризик на весь інвестований капітал;

відсутність можливості впливати на рівень дохідності;

низька інфляційна захищеність;

обмежені можливості вибору окремих фінансових інструментів.

Процес формування портфеля цінних паперів здійснюється після того, як конкретизована мета формування інвестиційної стратегії, визначені пріоритети формування інвестиційного портфеля та оптимізовані пропорції інвестиційних ресурсів окремих видів портфелів.

 

 

Денисенко М. П. Основи інвестиційної діяльності: Підручник. -К. : Алер-та, 2003.

Загорсъкий В. С. Ринок цінних паперів. – Львів, 2008.

Иванов В. М. Финансовый рынок. -К. : МАУП, 2001.

Інвестування: Навч. -метод, посіб. / А. А. Пересада та ін. – К. : Вид-во КНЕУ, 2001.

Мельник В. А. Ринок цінних паперів. – К. : ВІРА-Р, 2000.

МендрупО. Т., Шевчук І. А. Ринок цінних паперів: Навч. посіб. -К. : Вид-воКНЕУ, 2009.

Нікбахт Е., Гропеллі А. Фінанси. – К., 1999.

Пилипенко І. І., Жук О. П. Цінні папери. – К., 2007.

Федоренко В. Г., Гойко А. Ф. Інвестування. – К. : МАУП, 2000.