Постання та зміна цінності центральності у просторі великого міста

Авторкою робиться спроба розглянути центр міста не лише як просторовий феномен, що певним чином впливає на соціальну стратифікацію городян, а перш за все як соціокультурне утворення, результат певних практик з «виробництва простору». Для успішного дослідження сучасних змін центру важливо визначити культурну цінність центральності та соціальну функціональність центральних частин міста.

 

Нині в дискурсі українського міста превалює опис його просторової організації через вісь центр-периферія, що актуально й у випадках більшості пострадянських міст. Відповідно до поширеної просторової ієрархії, вся сукупність прагнень, перспектив і навіть вся «суть» міста, концентрується у центральній зоні. Такий розрив як у символічному, так і у функціональному навантаженні породжує численні соціальні проблеми, поглиблює диспропорції інфраструктури, загалом стає суттєвою перепоною в гармонічному розвитку великого міста.

Проте, чи є значущість центральної зони міста універсальною, як видається у повсякденному знанні? Чи вона є лише продуктом певного історичного і географічного контексту? Як виникла і законсервувалася централізована структура Києва? І які негативні наслідки необхідно подолати сучасному українському місту? Ці та інші питання формують актуальність порушеної теми.

Сьогодні вже існує комплекс текстів, які описують форми розвитку міст та їх перетворень. Для аналізу структури простору в них вибудовуються моделі концентричних кіл, сегментів, багатоядровості. Та в багатьох випадках простір міста розглядається, мов causa sui – причина самого себе, та естетизується, мов sui genesis – єдиний у своєму роді. Вітчизняним аналогом урбаністичних студій (urban studies) можна назвати соціологію міста, а соціокультурний аналіз міста дає змогу критичного перегляду наявних моделей його розвитку.

Протиставлення центр – периферія стає важливим кроком до ускладнення диференціації суспільства на шляху від сегментованого архаїчного до стратифікованого цивілізаційного – саме в таких опозиціях соціологізує проблематику центральності Ніклас Луман [3, с. 83-99]. Він розпочинає свій розгляд із перших свідчень відособлення центру в межах великих спільнот, держави, яка постає завдяки особливим комунікаційним та управлінським можливостям центру як імперія, проте найголовніша роль центру все ж таки полягає у символічному утриманні цілісності країни, надання їй особливого, спрямованого у часі в майбутнє чи у просторі вгору (до божественного) сенсу. Тож статус і життя периферії мало важить, її межі нечіткі, а зв’язки слабкі. Зрештою, «межі знаходяться там, де їх вбачає центр – незалежно від того, наскільки зменшуються контакти з сусідами на периферії» [3, с. 87].

Та у більшості загальносоціологічних побудов не приділяється уваги проблемам центру та значенню центральності, про що свідчить, зокрема, історико-теоретичний аналіз Алєксандра Філліпова [8].

Інша справа – праці з історії архітектури та теорії містобудування, в яких увага до просторового розмежування та диференціації особливо загострена. Однак у цій фаховій літературі з містобудування та архітектури рідко порушуються теми соціальних, економічних, політичних наслідків зміни урбаністичного ландшафту. Відсутність такого професійного аналізу не може бути компенсована журналістськими дописами з проблем руйнування архітектурно-історичних перлин навіть у супроводі коментарів мистецтвознавців. Тож необхідним бачиться всебічне наукове вивчення нинішньої ситуації у постанні та змінах цінності центральної частини великих міст.

Тому метою даної статті стане аналіз центру міста не лише як просторового феномену, що певним чином впливає на соціальну стратифікацію городян, а перш за все як соціокультурного утворення, результату певних практик з «виробництва простору». Для досягнення цієї мети слід буде здійснити дослідження сучасних змін центру важливо визначити культурну цінність центральності та соціальну функціональність центральних частин міста.

Центральною в організації просторових розрізнень вважається опозиція центр-периферія. Справді, в протиставленні «центру-периферії» закладено антропоморфність загальної схеми сприйняття простору: ближче-далі від мене а егоцентричність індивідів і культур сприяє пріоритету центральності. Так само формується самопродукується і спрямованість вгору.

Ще найдавніші міста Єгипту та Межиріччя впорядковувалися навколо центру – середини поселення, де зазвичай розміщувалися культові споруди та будинки вельмож. Можна припустити, що така організація давала найбільші можливості зберегти цінні для спільноти місця і реліквії (така ж логіка простежується у стоянках первісних людей, в організації привалу кочових народів тощо).

У міфопоетичному та релігійному уявленні про світ центральність накладається на поняття сакральності, саме тому центр (капище, кафедральний собор, Мекка, Рим, пуп землі) стає метою, до нього прагнуть та долають довгий шлях. І це устремління має не лише практичний сенс як необхідність адміністрування чи здійснення паломництва, прощі, а й метафоричний – як духовне зростання, розвиток, покращення. Таку семантику центральності у структурі просторів можна спостерегти й у мистецьких текстах, літературі [7], а не лише просторі міста чи всього суспільства. У більшості культур та спільнот значущість центральності фізичного, текстуального та соціального просторів суголосна, утворює замкнене коло, що й ускладнює їх деконструкцію.

У геометрії поняття центру слугує для позначення рівновіддаленої від усіх сторін точки, де перетинаються осі та лінії у фігурі. Водночас, периферія з грецької перекладається як поверхня, або дуга, що йде навколо центру. Відповідно до відкритого онлайн-словника асоціацій, одним із понять, що найчастіше асоціюється з центром, є «місто», а також «столиця»; а «центральний» у щоденній мові вживається як «важливий», «основний», «головний» і «магістральний» .

Соціальне і зокрема урбаністичне значення відштовхується від геометричного і творить подальші смисли за власною логікою, вже безвідносно до оптимального співвідношення відстаней. Центр міста подібно до центру фігури є точкою перетину – функцій, транспортних