Поведінка, поведінкові реакції та їх взаємозв’язок з діяльністю

 

Вступ

1. Поняття і психологічна структура діяльності

2. Поведінка, поведінкові реакції та їх взаємозв’язок з діяльністю

Висновки

Список використаних джерел

 

 

Діяльність людей різноманітна, але при цьому її можна зводити до трьох основних видів: навчальної, трудової і ігрової. Іноді виділяють спортивну діяльність, а також спілкування як своєрідний вид діяльності.

Людині майже в будь-якому віці властиві всі три види діяльності, але в різні періоди життя вони мають різне значення. У дитини до надходження в школу основний вид діяльності – гра, хоча в дитячому садку вона і вчиться, і трудиться. Основний вид діяльності школяра – навчання, але і праця займає в його житті відоме місце, а у вільний час він охоче грається. Для дорослого праця – основна діяльність, але вечорами він, може вчитися (самостійно або у вечірній школі, на вечірньому факультеті), вільний час присвячувати іграм (спортивним, інтелектуальним).

Людина як біосоціальна істота постійно пристосовується до умов середовища, в якому живе. Крім природних впливів (температури, рівня освітленості, зміни тиску тощо), їй доводиться стикатися і з соціальними чинниками (співіснування в різних соціальних групах: сім'ї, школі тощо). Відповідно людина постійно змінює свою поведінку, аби задовольнити свої потреби у підтриманні життєдіяльності та соціальному становленні. Біологічно доцільні реакції організму людини на дію подразників зовнішнього і внутрішнього середовища забезпечують три пристосувальні механізми: безумовні (природжені) рефлекси, умовні (набуті) рефлекси і розумова діяльність.

Отже, поведінка людини – це складний комплекс пристосувань, спрямованих на задоволення потреб її організму (фізіологічних, соціальних, духовних). Вона складається із закріплених спадково рефлекторних реакцій і звичок, навичок, набутих за допомогою навчання.

Дослідження діяльності людини, її поведінки складає собою предмет вивчення як загальної психології, так і окремих її галузей.

 

 

Людська діяльність має соціальний характер. Вона не лише забезпечує пристосування людини до умов життя, а й активізує її відповідно до своїх потреб, що виникли й розвинулися історично. Діяльність людини відбувається свідомо й цілеспрямовано. Особистість як суб´єкт діяльності взаємодіє з середовищем, ставить перед собою певну мету, мотивує її, добирає засоби для її здійснення тощо. У процесі діяльності особистість виявляє фізичну й розумову активність, планує й реалізує свої задуми, досягаючи поставленої мети.

Діяльність породила людину, виокремивши її з природного середовища. Людська психіка, її свідомий рівень розвивається й виявляється в діяльності. Через діяльність людина є частиною історично сформованої культури, цивілізаційного процесу. Соціальне середовище, його потреби, інтереси в ньому обумовлюють соціальну спрямованість діяльності.

Діяльність людини – це свідома активність, яка виявляється в системі доцільних дій, спрямованих на досягнення поставленої мети. Власне свідомий характер людської діяльності виявляється в її плануванні, передбаченні результатів, регуляції дій, прагненні до її вдосконалення, доборі найкращих та найефективніших засобів, використання досягнень науки тощо.

Діяльність – це внутрішня і зовнішня активність людини, яка спрямована на особистісні зміни, трансформація предметів та явищ залежно від потреб людини, а також створення нових.

Діяльність є цілеспрямованим процесом взаємодії людини з навколишнім світом. У ній людина реалізує своє ставлення до світу, людей, предметів, явищ і до самої себе. У діяльності ніби «зливається» людська індивідуальність, її сутність і об´єктивний світ. Дієвість механізму такої взаємодії розкривається у виявленні функціонального призначення кожного структурного елемента діяльності, що у своїй сукупності характеризують діяльність як систему.

Традиційно виокремлюють два рівні психологічної структури діяльності: мікроструктуру й макроструктуру. Мікроструктура діяльності: мотив – ціль – спосіб, засіб – результат. «Навіщо робити?», «чому робити?», «чим і як робити?», «що вдалося зробити?» – от психологічна мікроструктура діяльності.

У макроструктурі діяльності можна виокремити 4 основні блоки:

спонукально-ціннісний (мотиви, цілі) ;

прогностично-проективний (прогнозування, вибір, планування) ;

виконавчо-реалізуючий (способи, засоби, результат) ;

оцінково-порівняльний (аналіз, виявлення неузгодженості в резуль-татах і процесі їхнього досягнення).

Системоутворювальним чинником діяльності є мотив. При цьому, як правило, діяльність полімотивована, тобто її спонукає багато мотивів, їхня ієрархія. Провідні мотиви здебільшого визначають спрямованість діяльності. Однак у певних ситуаціях на неї можуть впливати мотиви, які не мали спочатку спонукальної сили.

Діяльність є сукупністю дій, кожна з яких має свою мету. Отже, мета є системоутворювальним чинником дії.

Дія є одиницею аналізу діяльності, тому що містить усі її ознаки, а отже, містить акт свідомості – постановку та утримання мети, спрямованість поведінки.

Діяльність є системною якістю сукупності дій. Аналіз діяльності відбувається через аналіз її дій.

Перш ніж почнеться фактична трансформація предметів і явищ зовнішнього середовища, має сформуватися внутрішня психічна основа для майбутньої практичної діяльності. Крім мотивації, психічним підґрунтям є також мислення, пам´ять та уява, що їх використовують у процесі прогнозування й проектування; воля і властивості особистості, які необхідні для її виконання тощо.

Діючи, людина відчуває зворотний вплив з боку предмета діяльності, ситуації, здобутих результатів. Вони мають формуючий характер, розвиваючи саму особистість.

Ефективне використання сучасних складних знарядь праці вимагає оволодіння добрими знаннями, навичками та уміннями, погодження своїх дій з діями інших людей, підпорядкування загальному ладу, переборювання значного емоційного напруження, зокрема й негативних емоцій. Усі ці якості