«Повстання спартака»

 

РОДІЛ І. Рабство у Римі

1.1.Життя рабів

1.2. Життя гладіаторів

РОЗДІЛ ІІ. Повстання рабів під проводом Спартака

1.1.Спартак

1.2.Повстання Спартака

1.3.Остання битва

 

 

Спартак-це велика особистість,  гладіатор, вождь та лідер рабів під час великого повстання рабів проти Римської республіки. Мало що відомо про Спартака за подіями війни, так як історичні відомості, що збереглися, бувають суперечливими за своєю структурою і не завжди надійні. Але з впевненістю можна сказати, що Спартак був справді досвідченим воєначальником: його армія складалася лише з утікачів-гладіаторів та рабів, і розбила в ряді битв кілька досвідчених римських легіонів. 

Загальна історична ситуація в Римі останнього століття до нашої ери виявилася досить напруженою, коли склалися умови для потужного революційного вибуху, такого як повстання італійських рабів 74-71 рр.. до н.е. на чолі яких був видатний вождь. Щоб зрозуміти феномен Спартака, особливості його непересічної особистості, велич його діянь та їх історичне значення, необхідне знання історичних особливостей того часу, на якому розгорталася героїчна діяльність цього чудового історичного діяча.  

Повстання Спартака можна вважати по істинні грандіозним, оскільки такого відчутного удару Римській республіці не завдавало ще жодне повстання

Актуальність данї теми «Повстання рабів під проводом Спартака» полягає в тому, що це було найбільше повстання рабів Стародавнього світу. Воно залишило выдбиток на соціальному і політичному розвитку Римської республіки. Сама тема повстання Спартака цікавила багатьох дослідників, особливо істориків. 

У виконанні даного наукового дослідження були використані праці таких науковців як Шалагінова О.І., Турченко Ю.Я., Шалагінов Б.Б., Губарев В.К., Коровкін Ф.П., Воронянський О.В.  та інші. 

 

 

Рабство — це насильницьке підпорядкування однієї людини іншою або однієї групи людей іншою групою людей. Слово походить від старослов'янського слова «раб» або «роб», яким у слов'ян називали робітника - людину, яка виконує ту, чи іншу господарську роботу. [1,c.286]

Рабство виникло в доісторичні часи з переходом до відтворюючого господарства. Передумовами його виникнення стали надлишок виробництва — раб повинен виробити продукції більше, ніж спожити, і досить висока густота населення, при якій стає можливий організований примус до праці.

При розширенні територій, окупованих Стародавнім Римом, рабами ставали цілі народи. Раби використовувалися не тільки для роботи, а й для розваг: як гладіатори чи для сексуальних послуг. В римській історії чимало повстань рабів, серед яких найбільшим було повстання Спартака. Рабство стало опорою Римської імперії. Тільки в Римі в часи імперії проживало біля 400.000 рабів. [5,с.205]

Майже всі громадяни Рима, навіть найбідніші, мали рабів. Вони виконували найрізноманітнішу роботу в будинку господаря. 

У стародавньому світі кожну людину могла спіткати доля раба. Постійно йшли війни, і жителів завойованих міст і сіл переможці вбивали, але частіше продавали в рабство. Було кілька великих ринків рабів. Найбільший знаходився на острові Делосі в Середземному морі. Відомо, що якось там за один день було продано 10 тисяч рабів. [6,c.168]

Раби жили в маєтках своїх господарів. Вони мусили працювати з самого ранку до пізнього вечора. Рабовласники говорили: «Є знаряддя праці німі (плуги та вози), є такі, що ревуть (воли), і є такі, що розмовляють (раби)». Були раби домашні і сільські. З першими променями сонця сільські раби йшли на поле працювати і поверталися додому пізно увечері. Вранці на сніданок їм давали трохи хліба, солоних оливок, часнику та цибулі, щоб раби 

не хворіли. Гарячу страву раби їли лише раз на день, коли поверталися з роботи. Їм давали горохову чи зернову кашу з оливковою олією, хліб, овочі та виноградне вино, розведене водою. М’ясо рабам діставалося лише на великі свята. [6,c.169]

Жили раби всі разом у невеликих комірчинах. Дружин і дітей у них не було. Жінки-рабині жили окремо. Раз на рік рабові видавали грубий одяг. Коли він рвався, з нього шили ковдри. В кожному маєтку була в’язниця для рабів у підвалі будинку. Туди кидали непокірних, неслухняних рабів. Рабів жорстоко карали навіть за невеликі провини. Їх били або розпинали на хрестах уздовж великих доріг. Хворих і виснажених рабів відвозили помирати на острів посередині Тибру. 

Раб втрачав своє ім’я. Його називали Галл, Перс, Скіф, Афр – за назвою країни, звідки він був родом.

Імператор Октавіан Август відновив старовинний закон, за яким, коли хтось із рабів убивав свого господаря, карали на смерть усіх рабів – чоловіків і жінок, хто в цей час перебував у будинку. [6,c.169]

 

Гладіаторські бої представляли собою захоплююче видовище стародавнього Риму. Відомі бої, в які брали участь 300 пар бійців, Колізей міг вмістити 200 000 чоловік, глядачі готові були дивитися на взаємне вбивство людей по кілька днів поспіль. У чому привабливість подібного видовища, розмова окрема. Враховуючи наявність в сучасному суспільстві охочих подивитися на кориду чи розпилювання сусіда в черговому фільмі жахів, привабливість кривавих сцен нікуди не поділася, але це питання для психологів та соціологів. А ось звідки взялася сама ідея і що вона означала,  цілком під силу розібрати