Практичне використання психології спілкування

У книзі психолога О. Б. Добровича «Вихователю про психологію і психогігієну спілкування», називаються такі рівні:

примітивний;

маніпулятивний;

стандартизований;

конвенціональний (погоджувальний) ;

ігровий;

діловий;

духовний.

Кожен з названих рівнів може проявлятися в різних ситуаціях, які диктують і відповідні людські контакти. Скажімо, одна справа спілкування на вулиці, в транспорті, в магазині, і зовсім інша – на офіційному прийомі, а ще інша – в безпосередніх ділових стосунках, де можуть існувати різні взаємини: рівноправні, підлеглі, нерівноправні, і тоді виступають свої критерії з одного чи другого боку.

Одна справа, коли управлінці і підприємці виступають як рівні і рівноправні партнери і, зовсім інша, коли один з них відчуває певну залежність, і, особливо, коли починає проявлятися нерівноправність. Коли ту чи іншу справу вирішують рівноправні представники фірми, концерну чи відповідальні особи на найвищому державному рівні, то за ними завжди стоїть їх фінансове, економічне, політичне становище чи досить значна інша сила, яка урівнює обох в діловому спілкуванні.

Для прикладу, при всіх економічних негараздах і глибині кризової ситуації, Росія може вести розмови із США більш-менш на рівні, оскільки володіє потужним ядерним потенціалом, з яким інша сторона змушена рахуватися. Для України, в її нинішньому стані, така рівноправність, скільки б про неї не говорили політики, просто неможлива.

Це ж стосується і сфери управління. Адже сфера управління будується, в основному, по вертикалі, в якій становище підлеглого так чи інакше залежне від начальника. Тут погляди, якщо можна так сказати, зверху вниз у одного, і знизу вверх у іншого.

Ось приклад ставлення майстра до робітника на виробництві. Як керівника ділянки, цеху, майстра його цікавить:

кваліфікація;

володіння робітника інструментом;

продуктивність праці робітника;

якість роботи;

знання правил технічної безпеки та виробничої санітарії тощо.

Це винятково діловий підхід до підлеглого.

Справа ускладнюється, коли управлінець по вертикалі використовує маніпулятивні або примітивні рівні, тоді виникає ситуація, яка породжує низку аморальних вчинків і несправедливих оцінок. Пропадає щирість у стосунках і виникає ситуація, коли висока оцінка добувається підлабузництвом, різниця між ними така:

Справжня висока оцінка – підлабузництво

щира брехлива

від серця крізь зуби

правдива фальшива

викликає захоплення викликає зневагу

 

Підлабузничати – значить говорити іншому те, в чому він самозакоханий, йти наперекір власній совісті і справжнім оцінкам про іншу людину, коли вона займає вищу щодо вас посаду.

Дещо інший погляд робітника на майстра:

поведінка майстра;

справедливість в оцінках;

організаційні навички;

уміння допомогти в складній ситуації;

об'єктивність;

здатність відстоювати інтереси бригади, її окремих членів.

Слід зазначити, що стан залежності і підлеглості пригнічує, вбиває самостійність, творчі можливості, при цьому головна увага зосереджується на тому, щоб не дратувати начальника і за будь-яку ціну подобатися йому. Нерівноправність – фактично повна залежність, рабське становище перед всесильним володарем. Характер спілкування – виняткова підлеглість, яка породжує чисто формальне спілкування, повна відчуженість.

Отже, ділове в спілкуванні, хоча і будується по вертикалі, але суть його може бути далеко неоднозначною. З семи рівнів спілкування, найбільш дієві і плідні діловий, конвенціональний та духовний рівні. Плідні тому, що здатні пробуджувати найцінніші якості і найширші творчі можливості особистості, збуджувати зацікавленість та інтереси двох сторін.

Відомо, що живучи і розвиваючись в певному суспільному середовищі, складається і формується чітко виражений соціальний тип людини, який можна підрозділити за характером дій на такі основні:

Виконавець. Фактично діє механічно, що скажуть, те й зробить. Особистої ініціативи не виявляє. Як правило, при висуненні на керівну посаду, стає формалістом, відповідно накладаючи відбиток і на стиль управління і на взаємини з підлеглими. За психологічним типом це найчастіше може бути холерик або меланхолік.

Соціальна активна особистість. Людина живе активним громадським життям, ініціативна, з широким колом суспільних інтересів. На жаль, можна в цьому соціальному типові зустріти два різновиди. Перший – справжній активіст і суспільне активна особистість, другий – зовні показний, формальний, мітингово-поверховий, демагогічний. Другий різновид найнебезпечніший, тому що на початку важко побачити його справжню суть, побачити, що усе зовні – показне. В соціальному плані – це найнебезпечніші люди, бо демагоги були і залишаються найзапеклішими ворогами чесних і трудових людей. Серед психічних типів тут можуть бути і сангвініки, і холерики, менше меланхоліки і зовсім рідко флегматики).

Винахідлива особистість. Людина творчості, з високо розвиненим почуттям нового, першовідкривач. По натурі може бути замкнена, а точніше постійно зосереджена, шукаюча. Має широкий кругозір в галузі вузької спеціалізації, лише найбільш геніальні з них не замикаються у колі своїх інтересів. Переважно це люди сангвінічного типу, можливі флегматики, рідше холерики і поодинокі випадки меланхоліки.

Людина творча і людина створююча близькі за діяльністю до третього, хоча відрізняються тим, що не обов'язково щось самостійно відкривають чи пропонують, а до уже відомого і відкритого можуть додати елемент новизни саме завдяки творчому підходу до справи.

Соціальний тип людської особистості, як правило, включає в себе ряд якостей і властивостей, які мають неабияке значення в управлінні і підприємництві. Ці якості і властивості можна було б виділити в таких характеристиках:

вихованість – переконаність;

уміння володіти собою – такт;

ввічливість – доброзичливість, повага до інших;

гуманність, життя – вищі цінності, їх потрібно всіляко берегти і захищати;

почуття міри – кредо стародавніх греків;

достоїнство, гідність – відчуття спільності з іншими, власним народом;

інтелігентність – активне утвердження ідеалів соціальної справедливості.

Наявність вказаних якостей і властивостей і є основою культури спілкування людини, масштаб і рівень якої не вимірюється ніякими величинами, але у житті виступає як неоціненна величина.

 

 

Пиз А. Язык телодвижений. Как читать мысли окружающих по их жестам. – М. : Эксмо-Пресс, 2000. – 272 с.

Смелкова З. С. Педагогическое общение: Теория и практика учебного диалога на уроках словесности. – М. : Флинта: Наука, 1999. – 232 с.

Томан І. Мистецтво говорити. – К. : Україна, 1996. – 268 с.