Практика притягнення до кримінальної відповідальності публічних службовців

Водночас у ст. 2 Закону України “Про державну службу” дається дещо інше визначення схожого терміна “посадова особа”. Так, посадовими особами визначаються керівники та заступники керівників державних органів та їх апарату, інші державні службовці, на яких законами або іншими нормативними актами покладається здійснення організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій.

Як видно, виконання консультативно-дорадчих функцій службовою особою в КК України не передбачено. Крім того, КК України визначає службовими осіб, які посідають відповідні посади на підприємствах, в установах та організаціях незалежно від форм власності, а ст. 2 Закону “Про державну службу” недвозначно обмежує коло посадових осіб “державними службовцями”.

Не виникає сумнівів, що практичне застосування мають норми КК України, оскільки це безпосередньо зазначено у примітці до ст. 364 КК України. Хоча, існуюче різне адміністративно-управлінське та кримінально-правове тлумачення термінів “службова особа” та “посадова особа” призводить до певних проблем. По-перше, на “недержавних” службових осіб (приватні підприємства, недержавні організації тощо) покладається така ж кримінальна відповідальність, як і на державних службовців. Натомість на відміну від останніх “недержавні” не наділені такими правами (ст. 11 Закону “Про державну службу”), як право на соціальний та правовий захист відповідно до свого статусу, право на отримання відповідної інформації від державних органів та недержавних юридичних осіб та інші.

Крім того, поширена у чинному законодавстві України гра слів „службова особа – посадова особа – державний службовець” і відтак різне тлумачення даних понять, зовсім не вносить чіткості у вирішення питання про те, хто ж є суб’єктом службових злочинів. Наприклад, уже згадуваний Закон України „Про державну податкову службу в Україні” оперує всіма поняттями одночасно „посадова особа органу державної податкової служби”, “посадова особа податкової міліції”, „службова особа податкової міліції”. Стаття 25 цього Закону має назву “Відповідальність посадових і службових осіб податкової міліції”. А от Закон України „Про державну службу” вживає поняття „посадова особа” та „державний службовець”. Виникає логічне запитання, чи є суб’єктом злочину за ст. 364 КК України, наприклад, посадова особа або державний службовець. У кримінально-правовому аспекті дані поняття категорично не можна тлумачити як “службова особа” за аналогією. Адже відповідно до положень ч. 4 ст. 3 КК України застосування закону про кримінальну відповідальність за аналогією заборонено. Виходячи зі змісту ч. 3 ст. 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях (зокрема, про те, що та чи інша особа є не посадовою, а саме службовою особою). Усі сумніви щодо доведеності вини особи, кваліфікації її діяння тлумачаться на користь обвинуваченої особи. Таким чином, законодавцю слід закріпити єдине поняття “службова особа”, яке буде мати ідентичний зміст у законах. Лише у цьому випадку можна буде говорити про законність притягнення до кримінальної відповідальності не службових, а посадових осіб чи державних службовців.

Наразі наведені неоднозначні тлумачення терміна „службова особа” породили неоднозначне розуміння цього поняття, що, між іншим, призводить до проблем і у судовій практиці, коли один суд певну категорію працівників визначає службовими особами і засуджує за службовий злочин, а інший – ні.

 

Слід зазначити, що формулювання диспозиції тієї чи іншої статті КК України, що визначає відповідне діяння як злочин, містить у собі набір ознак, за наявності яких і можливе притягнення до кримінальної відповідальності. За відсутності хоча б однієї такої ознаки (час, місце, обстановка, особливості суб’єкта злочину, мотив вчинення злочину, істотна шкода тощо), діяння автоматично не можна вважати злочином.

Диспозиція ст. 364 КК України, як і диспозиція попередньої до неї ст. 165 КК УРСР (1960 р.), передбачає зловживання владою або службовим становищем всупереч інтересам служби. Натомість дати чітку і однозначну відповідь на запитання, що на сьогодні означає вживане законодавцем формулювання “всупереч інтересам служби” доволі складно. Законодавство України не містить посилань з цього приводу, що, при використанні добре побудованої аргументації дозволяє обмежити застосування положень ст. 364 КК України, поза як дана ознака, як це безпосередньо випливає з диспозиції цієї статті, є обов’язковою для кваліфікації діяння як зловживання владою або посадовим становищем.

У одному з науково-практичних коментарів до КК України зазначається, що поняття “інтереси служби” не можна тлумачити вузьковідомчо. Воно має поєднуватись з суспільними інтересами. Тому дії, продиктовані, так би мовити, “турботою” про свою установу чи підприємство і вчинені за рахунок загальнодержавних інтересів або на шкоду інтересам інших організацій складають службове зловживання.

Дозволю собі вважати сумнівним наведене тлумачення поняття “інтереси служби”. Наприклад, усупереч інтересам якої служби директор приватного підприємства може зловживати? Він нікому не служить, а працює в інтересах підприємства. А якщо ж підходити з позиції служби як організації, то своєї служби у нього (крім, хіба що