Право на укладення шлюбного договору

Але ж відмова від договору і розірвання договору - це різні правові категорії. Відмова від договору має наслідком двосторонню реституцію, а у разі розірвання договору він втрачає чинність лише на майбутнє. 

2. Чинність шлюбного договору припиниться з моменту подання до нотаріуса такої заяви, а це означає, що певні матеріальні блага, які були уже за цим договором одержані, не підлягатимуть поверненню або грошовій компенсації. 

 

 

1. На вимогу одного з подружжя шлюбний договір може бути розірваний за рішенням суду з підстав, що мають істотне значення, зокрема в разі неможливості його виконання. 

1. Розірвання шлюбного договору можливе тоді, коли жодна з його умов не може бути виконана ні у первісному, ні у зміненому вигляді. До цього можуть призвести різні обставини, зокрема об'єктивна або суб'єктивна неможливість їх виконання. Об'єктивна неможливість виконання може бути зумовлена, наприклад, знищенням майна, яке давало доходи, а суб'єктивна - каліцтвом, важкою хворобою, що виключає можливість вчинення одним із подружжя дій особистого характеру. 

2. Право вимагати розірвання шлюбного договору надано одному з подружжя. 

Якщо дружина чи чоловік визнані недієздатними, відповідний позов може бути поданий опікуном або органом опіки та піклування. 

Позивач має довести, що підстава, яка викликала потребу розірвання шлюбного договору, має істотне значення. 

Вимога про розірвання договору може бути подана, наприклад, у разі знищення майна, банкрутства особи, яка займалася підприємництвом, інвалідністю одного із подружжя, в результаті чого умова про передання ним половини майна чи надання утримання не може бути виконана. 

 

 

1. Шлюбний договір на вимогу одного з подружжя або іншої особи, права та інтереси якої цим договором порушені, може бути визнаний недійсним за рішенням суду з підстав, встановлених Цивільним кодексом України. 

1. Шлюбний договір стає недійсним у разі недійсності шлюбу, без спеціального рішення суду про це, тобто автоматично. 

2. За рішенням суду шлюбний договір може бути визнаний недійсним з багатьох підстав, а саме: 

1) якщо його зміст не відповідає вимогам закону (зокрема, якщо в ньому позбавлено права на аліменти дитину або того з подружжя, хто є непрацездатним, чи права одного з подружжя на щонайменшу частку у майні, набутому за час шлюбу); 

2) якщо шлюбний договір було укладено особою, яка була недієздатною або у зв'язку з психічним розладом здоров'я не усвідомлювала значення своїх дій і (або) не могла керувати ними; 

3) якщо шлюбний договір було укладено в результаті фізичного чи психічного насильства (примусу, залякування, погроз); 

4) якщо особа уклала шлюбний договір через тяжкі обставини, на вкрай невигідних для неї умовах. Мова може йти, наприклад, про вагітну жінку, умовою реєстрації шлюбу з якою була вимога чоловіка про підписання договору, за яким їй визначена мінімальна частка у майні. 

 

 

1. Одностороння зміна умов шлюбного договору не допускається. 

2. Шлюбний договір може бути змінено подружжям. Угода про зміну шлюбного договору нотаріально посвідчується. 

3. На вимогу одного з подружжя шлюбний договір за рішенням суду може бути змінений, якщо цього вимагають його інтереси, інтереси дітей, а також непрацездатних повнолітніх дочки, сина, що мають істотне значення. 

1. Чи можна змінити шлюбний договір? Чи шлюбний договір є священним і недоторканним, а тому жодна обставина не може похитати його змісту? Ствердна відповідь на кожне із цих запитань має своїх прихильників. 

Оскільки шлюбний договір - це договір, він, як і інші договори, не може бути заброньований від зміни життєвих ситуацій, які можуть настати поза волею дружини чи чоловіка. Саме тому передбачена можливість внесення до шлюбного договору відповідних змін та доповнень. 

Забороняється лише одностороння зміна умов шлюбного договору, тобто за волею лише однієї сторони. Зміна шлюбного договору може бути проведена за волею дружини та чоловіка у будь-який час. Якщо після розірвання шлюбу шлюбний договір не втратив чинності, він може бути змінений колишніми дружиною та чоловіком за спільним волевиявленням на загальних підставах. 

2. Стаття 100 СК допускає можливість внесення змін до шлюбного договору на підставі рішення суду на вимогу одного з подружжя. Але це, всупереч позиції професора О. Дзери, не може вважатися односторонньою зміною умов договору. Для забезпечення справедливості суду належить співставити, наскільки змінилася ситуація порівняно з тією, яка існувала на момент укладення шлюбного договору, проаналізувати вагомість нового інтересу позивача і на підставі такої аналітичної діяльності зробити висновок про відповідність змісту шлюбного договору цьому інтересу. У свою чергу, позивачеві належить зібрати відповідні докази того, що якби такий інтерес існував на момент укладення шлюбного договору, він не підписав би його. 

3. Положення частини третьої статті 100 СК є засобом охорони інтересів слабшої сторони, своєрідною противагою тому, хто сильніший, пересторогою від його спроб утвердження у шлюбному договорі свого диктату. Так, якщо у шлюбному договорі було зазначено, що частка дружини у майні, набутому за час шлюбу, становитиме 1/10, то згодом у разі її важкої хвороби чи інвалідності дитини, яка залишилася з нею, дружина мала би підставу для звернення до суду з позовом про збільшення цієї частки. [1] 

 

 

У правових системах, де передбачено укладання шлюбного контракту, питання утримання подружжя переважно ним і регламентуються. В такому разі норми шлюбного контракту не повинні протирічити нормам моралі та ставити подружжя в гірше становище, ніж запропоноване нормами законодавства (ч. 2 ст. 271 КпШС України). [3] 

Основне призначення шлюбного договору дуже часто полягає у нівелюванні (скасуванні, пом'якшенні) положення статті 60 цього Кодексу, якою встановлене загальне правило: майно, набуте подружжям за час шлюбу, є спільною сумісною власністю подружжя. Беззастережна дія цього правила часто не відповідає інтересам підприємця, який є суб'єктом різноманітних ризиків. 

За допомогою шлюбного договору може бути знайдено справедливе вирішення проблеми. Таких рішень може бути кілька: вважати майно спільною частковою власністю, з визначенням для чоловіка, наприклад, 3/4, а для дружини - 1/4; вважати особистою власністю кожного те, що набуте за його доходи. Сторони можуть домовитися про виплату дружині грошової компенсації без виникнення у неї права на майно, придбане за час шлюбу за доход чоловіка. Сторони можуть визначити наперед, яка частка у разі поділу належатиме кожному з них і яка реальна річ кому буде передана. 

 

 

1. Ромовська З. Сімейний кодекс України. - К.:2003. 

2. Індиченко С.П., Гопанчук В.С., Савченко Л.А. Сімейне право України. - К.:1997. 

3. Ариванюк Т.О., Бірюков І.А., Гопачук В.С. Сімейне право України / Підручник. - К.:2002. 

4. Фединяк Г.С. Міжнародне приватне право / Курс вибраних лекцій. - К.:1997.