Право приватної власності за законодавством України

Розглядати право приватної власності можна у двох сенсах: об’єктивному та суб’єктивному. У об’єктивному значенні – це сукупність правових норм, що регулюють право приватної власності. Ці правові норми знаходять своє вираження у законодавстві, тобто у законах та інших нормативно-правових актах. В Україні найбільш повно регламентує право власності Цивільний Кодекс. Особливості права власності на землю урегульовані Земельним Кодексом України. Що стосується права у суб’єктивному сенсі, то воно є видом мірою можливої, гарантованої законом і державою поведінки суб’єкта права [26, С. 65].

Відповідно до ст. 319 ЦК суб'єктами права приватної власності в Україні є фізичні та юридичні особи. Фізичні та юридичні особи можуть бути власниками будь-якого майна, за винятком окремих видів майна, які відповідно до закону не можуть їм належати. Склад, кількість та вартість майна, яке може бути у власності фізичних та юридичних осіб, не є обмеженими. Законом може бути встановлено обмеження розміру земельної ділянки, яка може бути у власності фізичної та юридичної особи.

Об’єктами права приватної власності можуть бути будь-які об’єкти споживчого і виробничого призначення, результати інтелектуальної праці, якщо інше не передбачене законом. Це майно може бути використане власником як у повсякденному житті, так і у підприємницькій діяльності (при дотриманні спеціальних правил про підприємництво). За чинним законодавством склад, вартість і кількість майна, яке знаходиться у приватній власності громадян, може бути обмежене тільки законом. За загальним правилом фізичні та юридичні особи можуть бути власниками будь-якого майна, за винятком окремих видів майна, які відповідно до закону не можуть їм належати.

Так, ст. 324 ЦК визначає об’єкти права виняткової власності народу України – земля, її надра, повітряний простір; водні та інші природні ресурси її континентального шельфу і виняткової (морської) економічної зони. Такі речі, фактично вилучені з цивільного обігу, мають розцінюватися швидше як об’єкти публічного, а не приватного права. Крім того “Перелік видів майна, яке не може знаходиться у власності громадян, громадських організацій, міжнародних організацій і юридичних осіб інших держав на території України” дає вичерпний перелік такого майна – зброя, боєприпаси, наркотичні, психотропні, сильнодіючі отруйні лікувальні речовини тощо. Для певних категорій речей законодавством встановлені обмеження в їх цивільному обігу як об’єктів приватного майна (вогнепальна мисливська зброя, пам’ятники історії і культури). Для здійснення права приватної власності щодо цих видів майна необхідні дозволи відповідних органів і ускладнений порядок його придбання.

Для виникнення у громадян права приватної власності на те чи інше майно потрібні певні юридичні факти, тобто юридичні підстави. Такі юридичні підстави необхідні для виникнення права власності і в інших її суб'єктів, але повного збігу їх може не бути [31, С. 79]. Наприклад, державна власність може виникнути внаслідок конфіскації майна за скоєний особою злочин. За такою підставою не набувають права власності громадяни або юридичні особи. І такі випадки не поодинокі. Тому зберігає свою практичну значимість поділ підстав на загальні і спеціальні.

У період соціалістичного будівництва домінуючу роль у набутті права власності відігравали спеціальні підстави, оскільки для суспільної власності (особливо державної) встановлювалися переваги, обмежувалося коло підстав виникнення права власності у громадян [15]. За новим законодавством набувають більшого значення універсальні підстави виникнення права власності, зокрема у зв'язку з наданням громадянам, нарівні з іншими суб'єктами цивільних правовідносин, права на підприємницьку та іншу господарську діяльність. Водночас з'явилися і деякі нові спеціальні підстави набуття громадянами права приватної власності, наприклад у порядку приватизації державного майна за майновими сертифікатами. Отже, в умовах переходу до ринкової економіки і впровадження приватної власності відбулися істотні зміни у співвідношенні спеціальних і універсальних підстав виникнення права власності різних форм.

Залишається актуальним і в сучасних умовах відомий ще з часів розквіту римського права поділ підстав виникнення права власності на первісні і похідні. Розмежування первісних і похідних підстав виникнення прав власності, в тому числі і приватної власності громадян, здійснюється за традиційними давно відомими критеріями, висвітленими у попередній главі. Запровадження приватної власності хоч і не внесло істотних змін у методику розмежування їх, однак розширило коло первісних і похідних підстав виникнення у громадян права власності.

Віддаючи належне проблемі класифікації підстав виникнення права власності, все-таки необхідно визнати пріоритетність питання змісту цих підстав, їх впливу на формування правового статусу власника. Законодавство про особисту власність не містило ні вичерпного, ні орієнтовного переліку підстав виникнення у громадян права власності, а лише узагальнено визначало коло можливих його об'єктів та межі використання їх. По-іншому вирішено цю проблему в Законі України «Про власність», в якому законодавець визнав за доцільне в окремій статті сформулювати орієнтовний перелік таких підстав. Відповідно до ст. 12 закону громадянин набуває права власності на доходи від участі у суспільному виробництві, індивідуальної праці, підприємницької діяльності, вкладення коштів у кредитні установи, акціонерні товариства, а також на майно, одержане внаслідок успадкування або укладення інших угод, не заборонених законом. Звичайно, перелічені підстави виникнення у громадян права власності не є вичерпними. Громадяни можуть набувати право власності також у порядку приватизації державного майна, у вигляді лотерейних та інших виграшів, внаслідок