Правочин. Представництво

Предмет:

Тип роботи:

Лекція

К-сть сторінок:

Мова:

Українська

Оцінка:

вчинений особою за межами її цивільної дієздатності без згоди піклувальника, може бути або згодом схвалений або оспорений;

вчинений дієздатною особою, яка у момент його вчинення не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (ст. 225 ЦК). Це означає, що в силу різного роду обставин (хвороба, сп'яніння тощо) особа на момент укладення правочину могла не розуміти значення своїх дій. Такий правочин може бути визнаний недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті – за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені;

вчинений юридичною особою, який вона не мала права вчиняти (ст. 227 ЦК). Правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним;

вчинений під впливом помилки (ст. 229 ЦК). Правочинможе бути визнаний недійсним за позовом особи, яка помилялась, лише у випадку помилки щодо обставин, які мають істотне значення. Це може бути помилка в праві (особа вважала, що їй майно дарують, а пізніше з'ясувалося, що продають), в предметі, змісті, суб'єктному складі тощо;

вчинений під впливом обману (ст. 230 ЦК). Обман може бути здійснено як шляхом вчинення активних дій, так і шляхом бездіяльност;

вчинений під впливом насильства (ст. 231 ЦК). Правочин може бути визнаний судом недійсним, якщо буде доведено, що воля особи була спотворена від впливом фізичного чи психічного тиску;

вчинений в результаті зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною (ст. 232 ЦК). Суд може визнати правочин недійсним лише у випадку умисної змови представника однієї сторони з іншою;

вчинений під впливом тяжкої обставини (ст. 233 ЦК). Такі правочини інколи називають «кабальними», оскільки особа змушена була укласти правочин на вкрай невигідних для неї умовах у зв'язку з обставинами, які склалися (наприклад, змушена була за безцінь продавати речі, щоб терміново придбати дорогі ліки).

Правові наслідки визнання правочину недійсним

Правові наслідки визнання правочину недійсним пов'язані насамперед з правовою долею отриманого за правочином.

Загальне правило, яке визначає правову долю набутого сторонами за правочином (майна, грошей тощо), міститься в ст. 216 ЦК, де зазначено, що у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення (одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі) – відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Це правило в науці цивільного права називається двосторонньою реституцією, тобто кожна із сторін повертає все набуте за правочином.

Двостороння реституція як правовий наслідок визнання правочину недійсним передбачена при укладенні правочину: з малолітнім (ст. 221) ; з неповнолітнім (ст. 222) ; з недієздатним (ст. 226) ; з порушенням простої письмової форми (ст. 218) ; з порушенням нотаріальної форми (ст. 220) ; юридичною особою, укладати який вона не мала права (ст. 227), під впливом помилки (ст. 229) ; внаслідок збігу тяжких обставин (ст. 233 ЦК).

Крім того, коли недійсним правочином завдано збитків чи заподіяна моральна шкода другій стороні або третій особі, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

Для наслідків деяких видів недійсних правочинів можуть застосовуватися інші правила: відшкодування збитків у подвійному розмірі та відшкодування моральної шкоди. Цей обов'язок покладається на сторону, яка примусила контрагента укласти правочин, застосувавши фізичне чи психічне насильство або обман (статті 230, 231 ЦК).

Представництво: поняття, види, підстави виникнення. Довіреність

За загальним правилом учасники цивільних відносин особисто набувають цивільні права та цивільні обов'язки шляхом укладення правочинів. Але не виключені випадки, коли вони за тих чи інших обставин позбавлені здатності або можливості самостійно здійснювати необхідні юридичні дії. Представництво забезпечує усунення юридичних або фактичних перешкод, які не дають фізичній або юридичній особі самостійно укласти той чи інший правочин.

Представництво – це правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє (ч. 1 ст. 237 ЦК).

Представник не виступає стороною правочину, а здійснює представництво шляхом реалізації наданих йому повноважень по його укладенню від імені і в інтересах особи, яку він представляє. Представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє (ч. 1 ст. 238 ЦК). Це правило стосується представництва, яке виникає на підставі договору або акта органу юридичної особи. Воно не поширюється на випадки виникнення законного представництва. Законні представники, наприклад, батьки малолітньої або опікун недієздатної особи, шляхом укладення правочину від імені та в інтересах інших осіб, коло яких визначене законом, забезпечують реалізацію їх цивільних прав та законних інтересів.

Представник не може вчиняти правочин, який відповідно до його змісту може бути вчинений лише особисто тією особою, яку він представляє. Так, особа може тільки особисто скласти заповіт, відмовитись від спадщини, права власності на об'єкт нерухомості чи інше майно, перехід або припинення прав на яке підлягає державній реєстрації, тощо.

Мета представництва полягає у вчиненні представником правочинів в інтересах особи, яку він представляє. Тому представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, яку він одночасно представляє. Винятки становлять відносини