Правова природа умовного засудження

Беручи до уваги, що при визначенні покарання за правилами Кримінального кодексу України, до покарання, призначеного за новим вироком, повністю або частково приєднується невідбута частина покарання за попереднім вироком, суди повинні точно встановлювати цю невідбуту частину і указувати її вид і розмір у вироку по новій справі.

Невідбутою частиною покарання за попереднім вироком слід вважати:

- при умовному засудженні - увесь строк покарання (за винятком часу тримання під вартою в порядку міри запобіжного заходу або затримання);

- при умовному засудженні до позбавлення волі з обов'язковим залученням засудженого до праці і при умовному звільненні з місць позбавлення волі з обов'язковим залученням засудженого до праці - невідбуту частину обов'язкового строку роботи і час, протягом якого засуджений ухилявся від роботи;

- при умовно-достроковому звільненні від покарання - частину покарання, від якої засуджений був фактично умовно-достроково звільнений .

При призначенні покарання за скоєння нового злочину особі, якій внаслідок акта помилування невідбута частина покарання була замінена більш м'яким покаранням, до покарання за знову вчинений злочин приєднується повністю або частково невідбута частина більш м'якого покарання.

В тому випадку, коли новий злочин вчинений винним в період відбуття покарання у вигляді позбавлення волі, невідбуту частину покарання слід обчислювати з моменту обрання міри запобіжного заходу за новий злочин. При цьому в строк відбуття покарання зараховується час перебування під вартою по останній справі в порядку міри запобіжного заходу.

Вирішуючи питання про повне чи часткове приєднання покарання за раніше вчинений злочин до покарання, призначеного за новий злочин, судам належить враховувати тяжкість раніше і знову вчиненого злочинів, дані про особу винного і всю сукупність обставин, що пом'якшують і обтяжують відповідальність.

При цьому слід мати на увазі, що остаточне покарання за сукупністю вироків повинно бути у всякому разі за своїм розміром більше як покарання, призначеного за знову вчинений злочин, так і невідбутої частини покарання за попереднім вироком, в тому числі тієї міри, яка була призначена при умовному засудженні чи при застосуванні відстрочки виконання вироку, або більше невідбутої частини покарання при умовно-достроковому звільненні, умовному засудженні до позбавлення волі з обов'язковим залученням засудженого до праці, умовному звільненні з місць позбавлення волі з обов'язковим залученням засудженого до праці.

Особа, яка засуджується до позбавлення волі умовно, із застосуванням відстрочки виконання вироку, умовно до позбавлення волі з обов'язковим залученням засудженого до праці, або яка була звільнена з місць позбавлення волі умовно-достроково, або умовно з обов'язковим залученням засудженого до праці, звільняється від реального відбуття позбавлення волі під умовою не вчинення нового злочину. Якщо в період іспитового строку, строку відстрочки виконання вироку, строку обов'язкового залучення засудженого до праці, строку умовно-дострокового звільнення з місць позбавлення волі ця особа вчинить новий злочин, то суд зобов'язаний призначити остаточне покарання у вигляді позбавлення волі, незалежно від покарання, призначеного за останнім вироком. 

При призначенні покарання у вигляді виправних робіт за кількома вироками судам необхідно мати на увазі, що за правилами Кримінального кодексу України можуть складатися лише строки виправних робіт. Розміри відрахувань із заробітку засудженого складанню не підлягають. В таких випадках, призначивши за новий злочин виправні роботи з відрахуванням із заробітку призначеного процента в доход держави, суд повністю чи частково приєднує до призначеного за останнім вироком покарання невідбутий строк виправних робіт за попереднім вироком, залишивши для приєднаного строку попередній розмір відрахувань.

При постановленні вироків суди мають враховувати, що у випадку вчинення засудженим до чи під час відбуття позбавлення волі за злісне ухилення від відбування виправних робіт нового злочину, за який йому призначене покарання у вигляді позбавлення волі, остаточне покарання визначається з врахуванням покарання у вигляді виправних робіт, призначених за першим вироком, за правилами, передбаченими ст.43 КК України, тобто невідбута частина виправних робіт переводиться в позбавлення волі з розрахунку 1 день позбавлення волі за 3 дні виправних робіт, а потім проводиться складання покарань. При цьому в невідбутий строк виправних робіт зараховується час перебування засудженого в місцях позбавлення волі за злісне ухилення від відбування виправних робіт з розрахунку один день позбавлення волі за один день виправних робіт.

Судам слід мати на увазі, що справа про новий злочин, вчинений по закінченню строку відстрочки виконання вироку може бути розглянута лише за наявності даних про звільнення засудженого від покарання або про направлення його для відбування позбавлення волі, призначеного вироком. В зв'язку з цим суди повинні вимагати від органів розслідування приєднання до справи відповідного судового рішення. При відсутності таких даних і неможливості їх одержання в судовому засіданні справа про новий злочин повинна бути направлена на додаткове розслідування.

Якщо постановою суду, що набрала законної сили, засуджений направлений для відбування позбавлення волі, призначеного вироком, виконання якого було відстрочено, суд, призначивши покарання за новий злочин, зобов'язаний остаточно визначити покарання за кількома вироками. 

Судам необхідно посилити увагу до питань призначення додаткових мір покарань, маючи на увазі, що правильне поєднання основного і додаткового покарань сприяє здійсненню принципу індивідуалізації і більш успішному досягненню мети покарання.

Якщо санкція закону передбачає можливість застосування або незастосування додаткового покарання, суд у всіх випадках повинен обговорити питання про можливість його призначення і навести у вироку мотиви прийнятого рішення.

Вирішуючи питання про застосування додаткового покарання, судам належить мати на увазі, що відповідно до Кримінального кодексу України штраф і конфіскація майна можуть бути призначені лише тоді, коли таке додаткове покарання передбачене санкцією статті закону, за яким підсудний визнаний винним.

Такі види покарань, як позбавлення права займати певні посади або займатися певною діяльністю, позбавлення військового або спеціального звання і позбавлення батьківських прав, можуть застосовуватися як додаткові і тоді, коли така міра не вказана у санкції закону. 

Суди повинні суворо додержуватись вимог Кримінального кодексу України про те, що покарання у вигляді позбавлення права займати певні посади або займатися певною діяльністю може бути призначене лише у випадках вчинення злочину, пов'язаного з виконанням повноважень за посадою або в зв'язку з заняттям певною діяльністю.

Прийнявши рішення про позбавлення права займати ті чи інші посади, суд у вироку повинен це сформулювати так, щоб засуджений не мав права займати вказані посади в будь-якій галузі народного господарства, а також посади, однакові за характером з тими, використовуючи які він вчинив злочин (наприклад, касирів або комірників слід позбавляти права займати посади, пов'язані з матеріальною відповідальністю; головних або старших бухгалтерів - посади, пов'язані з веденням обліку товарно-матеріальних цінностей і та ін.).

Судам касаційної та наглядної інстанції необхідно регулярно вивчати і узагальнювати практику призначення судами мір кримінального покарання, своєчасно виправляти допущені помилки.

 

 

Умовне засудження – це особлива форма звільнення від відбування покарання, умовне незастосування покарання. Підстави умовного засудження – це сукупність факторів, що стосуються обставин справи та особи винного, які свідчать про можливість досягнення мети виправлення та перевиховання засудженої особи без відбування основного покарання шляхом реального застосування лише додаткового покарання та обов'язкового випробування засудженого зі здійсненням за його поведінкою державного контролю і можливого застосування заходів громадського нагляду та впливу. Недотримання хоча однієї з умов умовного засудження тягне скасування умовного засудження і направлення винного для відбування основного покарання.

Соціально-політична основа різних видів звільнення від кримінальної відповідальності полягає в прагненні держави ефективно і раціонально вести боротьбу зі злочинністю кримінально-правовими засобами в інституті звільнення від кримінальної відповідальності одночасно реалізуються принципи економії кримінальної репресії, гуманізму та індивідуалізації покарання.

Відстрочка виконання вироку за своєю природою є умовним звільненням засудженого від реального відбування покарання у вигляді позбавлення волі з метою виправлення і перевиховання його без ізоляції від суспільства, але в умовах постійного контролю за його поведінкою з наступним можливим звільненням від покарання в разі сплати штрафу і виправлення або направленням для відбування призначеного вироком покарання коли штраф не був сплачений, або ця мета не була досягнута.

Відстрочка виконання вироку може надаватися лише особі, яка вперше засуджується до покарання у вигляді позбавлення волі на строк не більше трьох років. Термін відстрочки виконання вироку становить від одного до двох років.

 

 

1. Кримінальне право в питаннях і відповідях: Посібник для підготовки до іспитів / НАВСУ; Відп. ред. Я. Ю. Кондратьєв. — К.: Правові джерела, 2004. 

2. Кримінальне право України: Програма для вступників до УАВС / УАВС, кафедра кримінального права. — К., 2004.

3. Кримінальне право України. Загальна частина: Підручник для студ. юрид. вузів і фак-тів / Київ. ун-т ім. Т. Шевченка. Юрид. фак-т. За ред. П. С. Матишевського, П. П. Андрушка, С. Д. Шапченка. — К.: ЮрІнком Інтер, 2003.

4. Кримінальне право України. Загальна частина: Підручник для студ. юрид. вузів і фак-тів / Київ. Нац. юрид. академія України ім. Ярослава Мудрого. — К.; Харків: ЮрІнком Інтер-Право, 2005.

5. Кримінальне право України. Загальна частина: Підручник для студ. вищ. навч. закладів / Нац. юрид. академія України; М. І. Бажанов, Ю. В. Ба¬улін, В. І. Борисов та ін.; За ред. професорів М. І. Бажанова, В. В. Сташиса, В. Я. Тація. — К.; Харків: ЮрІнком Інтер-Право, 2005.

6. Кримінальне право України. Загальна частина: Підручник / НАВСУ. КІВС. Академія ДПСУ; Ю. В. Александров, В. І. Антипов, М. В. Во¬лодько та ін.; Відп. ред. Я. Ю. Кондратьєв; В. А. Клименко та М. І. Мельник — наук. ред-ри. — К.: Правові джерела, 2005.

7. Кримінальне право України. Особлива частина: Підручник для студ. вищ. навч. закладів / Нац. юрид. академія України. За ред. М. І. Бажанова, В. В. Сташиса, В. Я. Тація. — К.; Харків: ЮрІнком Інтер-Право, 2003.

8. Кримінальне право. Особлива частина: Підручник для вузів / 

НАВСУ; Ю. В. Александров, В. І. Антипов, М. В. Володько та ін. Відп. ред. В. І. Шакун. — К.: НАВС України, Правові джерела, 2002.

9. Кримінальний кодекс України: Кримінальний кодекс України від 5.04.2001 р. № 2341-ІІІ, № 21 // Офіційний вісник України. — 2001.

10. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України (Загальна частина) / Ін-т Ген. прокуратури України. Укр. інформ.-прав. центр; За заг. ред. М. О. Потебенька, В. Г. Гончаренка. — К.: Форум, 2003.

11. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України (Особлива частина) / Ін-т Ген. прокуратури України. Укр. інформ.-прав. центр; За заг. ред. М. О. Потебенька, В. Г. Гончаренка. — К.: Форум, 2005.

12. Науково-практичний коментар Кримінального Кодексу України від 5 квітня 2001 року / За ред. М. І. Мельника, М. І. Хавронюка. — К.: Каннон: А.С.К., 2004.