Правова соціалізація як ціннісно-смислова основа легітимного порядку

Ключові слова: соціалізація, правова соціалізація, легітимний порядок.

 

Актуальність теми: Динаміка суспільних перетворень, пов’язана з розбудовою та зміцненням суверенної, незалежної та правової держави Україна, нерозривно пов’язана з адаптацією населення до різноманітних змін в економічній, політичній, соціальній, правовій сферах, а тому потребує зростання ролі права та забезпечення належного рівня правової свідомості й правової культури суспільства. Для особи, яка входить в сучасний світ, відповідно зростають різного роду труднощі, ускладнення, котрі вимагають певних умінь, навичок, здібностей, щоб адаптуватись до нових умов суспільного буття. У зв’язку з цим розвиток демократичного суспільства, де людина, її права і свободи визнаються найвищою соціальною цінністю, зумовлює пошук нових ефективних важелів впливу на поведінку особи. За таких умов у суспільстві актуалізується роль правової соціалізації як механізму засвоєння індивідом правових цінностей, норм, принципів і навичок правомірної поведінки, формування поваги до права в процесі включення особи у правове середовище.

Також сучасний етап розвитку правової сфери характеризується радикальною зміною ціннісних орієнтирів, котрі стосуються місця особи в системі правовідносин, станом захисту її прав і свобод. Адже жодна правова система держави не може ефективно існувати без наявності фундаментальних правових цінностей, які обов’язково підтримуються більшістю громадян. Але за сучасних умов складність проведення зазначених змін полягає у тому, що в Україні за останнє десятиліття суспільство, переживаючи трансформаційні процеси, знаходиться в умовах зменшення впливу на правовиховну роботу, недостатнього сприяння засвоєнню правових цінностей громадянами з боку державних інститутів, коли проголошувані нові цінності не знаходять достатньої соціальної підтримки, а старі – в сучасних умовах втрачають актуальність. Усе це обумовлює потребу в розумінні впливу правової соціалізації на розвиток суспільства, її взаємовплив та взаємодію із таким правовим явищем, як правова культура.

Приймаючи до уваги зміст означеної проблеми мета даної статті полягає в аргументації значущості правової соціалізації як ціннісно-смислової основи легітимного порядку.

Соціалізація, як правило, розглядається як процес входження індивіда в світ конкретних соціальних зв’язків та інтеграції особистості в різні типи соціальних спільнот через культуру, цінності, норми, на основі яких формуються соціально значимі риси особистості [4]. Нейл Смелзер визначає соціалізацію як «процес формування вмінь соціальних установок індивідів, відповідним їх соціальним ролям» [7]. Виходячи з визначення поняття «соціалізація» можна сказати, що в процесі соціалізації індивід освоює суспільний соціокультурний досвід, а звідси «образи закону, які регулюють суспільне життя, індивідуальні права і юстицію, завжди оформлюються в ході засвоєння особистого досвіду» [1, с. 9]. Це означає, що загальний процес соціалізації особистості охоплює собою і процес засвоєння права, який можна назвати правовою соціалізацією особистості.

Питання вивчення правової соціалізації є міждисциплінарним питанням соціології, соціальної психології, філософії права та правознавства, дослідження правової соціалізації особистості акумулює в собі теоретичні основи зазначених наукових галузей, виявлені ними закономірності й, особливо, сприйняття і засвоєння особистістю соціально-правових цінностей суспільства. Специфікою такої соціалізації є визначення правової обумовленості розвитку особистості умовами життєдіяльності та існуючою правовою системою. Розвиток правової соціалізації пов’язаний із процесом загального соціалізаційного процесу та передбачає формування правового світогляду особи, що відображає ставлення людей до права, законності, правосуддя, формування уявлень про справедливість і правомірну діяльність індивідів тощо [5, с. 231]. Досить розгорнута концепція правової соціалізації подано у працях В. М. Кудрявцева і В. П. Казимирчука. На думку вчених, правова соціалізація становить важливу частину загальної соціалізації і безперервно відбувається протягом свідомого життя людини усвідомлення ним своєї соціальної ролі і включення в соціально-правові відносини [6, с. 145]. Основний змістовний сенс соціалізації вони бачать у залученні індивіда до політичних і правових норм, цінностей, до політичної і правової культури і до свідомої соціально-активної діяльності, що є універсальним способом удосконалення соціального середовища і одночасно формування особистості.

Життя людини в суспільстві підпорядковане безлічі писаних і неписаних законів. Засвоєння цих законів, правових знань і вимог, що визначають міру можливої і неможливої поведінки, поступове оволодіння необхідними соціальними навичками, усвідомлення своїх прав та способів їх реалізації, розуміння складних взаємин між різними людьми і соціальними інститутами – все це називається процесом правової соціалізації.

Для правової соціалізації, як і соціалізації в цілому, характерним є не механічне відображення у свідомості особи зовнішніх факторів впливу, а поєднання зовнішнього впливу та внутрішньої розумової діяльності самої особи. В процесі правової соціалізації зовнішнє, пройшовши через суб’єктивність особи, опановується, опрацьовується, засвоюється, застосовується і використовується нею у практичній діяльності [8, с. 16].

Від рівня правової соціалізації індивідів залежить і легітимний порядок в суспільстві, як теперішній, так і майбутній. Поняття «легітимного порядку» було введено відомим німецьким вченим М. Вебером. Він відзначав, що зміст соціальних відносин називається легітимним порядком в тих випадках, коли поведінка індивідів орієнтована на їх уявлення про існування правових максим легітимного порядку. Можливість такої орієнтації була ним названа значимістю такого порядку [3, с. 636-637]. Вебер писав, що про значимість правового порядку потрібно говорити, «коли фактична орієнтація на ці максими відбувається хоча б частково (тобто в тій мірі, в якій вона може відігравати практичну роль) тому, що вони вважаються значимими для поведінки індивідів, тобто є обов’язковими для них або є взірцем» [3, с. 637]

Правові максими, про які говорить Вебер, засвоюються саме процесі правової соціалізації. І від того на якому рівні дані максими були сприйняті, опрацьовані, засвоєні та використовуються залежить легітимний порядок в суспільстві.

Вебер говорить, що легітимність порядку може бути гарантована як зовнішньо, так і внутрішньо. До внутрішніх гарантій Вебер відносить: 1) афективно-емоційну відданість; 2) віра в абсолютну значимість порядку в якості найвищої цінності, яка носить ціннісно-раціональний характер; 3) рівнозначне релігійній вірі переконання в залежності блага і спасіння від даного соціального порядку [3, с. 640]. А до зовнішніх гарантій легітимного порядку Вебер відносить: норми поведінки і санкції, на які люди орієнтуються. Такими гарантіями можуть виступати умовності та право [3, с. 640]. Умовність гарантує порядок осудженням відхилення від його норм-вимог в певному колі людей. Вирішальним моментом у розумінні права як зовнішнього гаранта легітимного порядку для М. Вебера була наявність спеціальної групи примусу. У сучасному суспільстві, вказував Вебер, такими спеціальними соціальними групами, що гарантують порядок і покору, є судді, прокурори, судові виконавці та інші особливі (зазвичай соціально-професійні) групи [3, с. 641]. Але щоб спеціальні групи примусу, про які говорить Вебер, могли діяти в суспільстві їм необхідне визнання з боку громадян та готовність індивідів їм підкорятися. І тут знову важливу роль відіграє правова соціалізація, в ході якої формується відношення до права, духовно-моральна позиція та ціннісні орієнтації особистості, мотиви дотримання законів, готовність підкорятися існуючим нормам.

Правова соціалізація відбувається протягом всього життя посередництвом різних інститутів та агентів. Інститути правової соціалізації особи – це соціально-політичні об’єднання, соціальні групи членом яких є особа, або державний орган, установа, недержавні організації, що здійснюють вплив на неї, як суб’єкти правової соціалізації [9, с. 50]. При цьому конкретний суб’єкт, через якого безпосередньо здійснюється передача правових цінностей, виступає в якості агента правової соціалізації. До агентів як безпосередніх учасників процесу правової соціалізації особи належать батьки, родичі, товариші, викладачі, посадові особи, співробітники тощо. На всіх етапах правової соціалізації суспільство за допомогою своїх інститутів та агентів здійснює безпосередній вплив на особу. В результаті чого відбувається передача відповідного досвіду і знань, вмінь і навичок, системних цінностей і норм від покоління до покоління. Реалізація механізму правової соціалізації особи через її інститути та агентів обумовлює особливість даного процесу, який полягає у його безперервності. Людина є «продуктом» конкретної історичної епохи і однолітком певного покоління, яке відрізняється від інших вікових груп своїм способом життя, ціннісно-смисловою системою, соціальною програмою, способами виховання і формою правової соціалізації. І саме агенти та інститути соціалізації вносять певні корективи в ієрархію цінностей правової свідомості, що формується.

Правова соціалізація особи є конкретно-історичним явищем. Її зміст, мета та результат мають історичний характер і визначаються соціально-економічною та політичною структурою суспільства. У процесі правової соціалізації формуються не якісь абстрактні соціальні правові якості особи, а конкретно-історичні риси особи, необхідні їй для життєдіяльності у конкретному суспільстві, що в свою чергу обумовлює необхідність детального вибору засобів та способів правосоціалізуючого впливу.

Як узагальнюючий висновок підкреслимо, що правова соціалізація по відношенню до легітимного порядку є одним із тих зовнішніх ресурсів, які гарантують становлення легітимного порядку в суспільстві посередництвом сприйняття, засвоєння, опрацювання, застосування та використання правових норм, цінностей.

 

 

1. Арутюнян М., Здравомыслова О., Курильски-Ожвэн Ш. Образ и опыт права: Правовая социализация в изменяющейся России/ Арутюнян М. и др. – М. : Изд-во «Весь Мир», 2008. – 208 с.
2. Вебер М. Господарство і суспільство: Нариси з соціології розуміння/ Вебер Макс / пер. з нім. М. Кушнір. – К. : Вид. дім «Всесвіт», 2012. – 1112 с.
3. Вебер М. Избранные произведения / V. Понятие легитимного порядка / Вебер Макс / Под ред. д. ф. н. Ю. Давыдова. – М., 1990. – 808 с.
4. Гіденс Е. Соціологія. / Гіденс Ентоні. – К. : Основи, 1999. – 726 с.
5. Карбонье Ж. Юридическая социология/ Карбонье Ж. / Пер. и вступ. ст. В. А. Туманова. – М. : Прогресс, 1986. – 350 с.
6. Кудрявцев В. Н., Казимирчук В. П. Современная социология права. / Кудрявцев В. Н., Казимирчук В. П. – М. : Юрист, 1995. – 297 с.
7. Смелзер Н. Социология / Н. Смелзер. – М. : Феникс, 1998. – 688 с.
8. Усимова И. П. Правовая социализация личности / Усимова И. П. // дис.... канд. юрид. наук: 12. 00. 01. – Москва, 2007. – 28 с.
9. Швачка В. Ю. Механізм правової соціалізації особистості як об’єкт наукового дослідження/ Швачка В. Ю. // Часопис Київського університету права – 2005. – № 3. – C. 48-54