Правове регулювання місцевих податків і зборів

Місцеві податки і збори є невід’ємною частиною податкової системи держави, Тому особливу увагу приділяють правовому регулюванню місцевого оподаткування, що є одним з основних фінансових джерел формування бюджетів місцевого самоврядування.

Існування місцевих податків і зборів відповідає в першу чергу інтересам територіальних громад, від імені яких діють органи місцевого самоврядування, оскільки такі платежі є виключно їх фінансовою базою. Виходячи з цього, метою введення місцевих податків і зборів є забезпечення місцевих органів влади коштами, необхідними для здійснення їх завдань і функцій, що перебувають у їх самостійному розпорядженні і концентруються у відповідних бюджетах.

Правове регулювання місцевих податків і зборів має певну специфіку, оскільки здійснюється на двох рівнях: на загальнодержавному і місцевому. По-перше, держава визначає вичерпний перелік таких обов’язкових платежів, коло платників, об’єкти оподаткування, граничні розміри ставок, тобто встановлює основи їх справляння, надаючи повноваження органам місцевого самоврядування на введення таких податків і зборів на відповідній території. По-друге, місцеві органи влади, peaлізуючи надані державою повноваження, встановлюють і детально регламентують механізми справляння окремо кожного з податків і зборів, а також уводять їх у дію. Таким чином, місцеві податки і збори – це обов’язкові платежі, що установлюються державою, регламентуються і справляються органами місцевого самоврядування і надходять до місцевих бюджетів [3].

До певного часу в Україні не було чіткої законодавчої визначеності місцевих податків і зборів. Сьогодні коло нормативно-правових актів, що регулюють місцеве оподаткування, становить певну систему, до якої входять: Конституція України, Закон України від 21 травня 1997 р. «Про місцеве самоврядування в Україні», Податковий кодекс України від 1 січня 2011 року, акти президента, рішення органів місцевого самоврядування тощо. Iз набранням чинності ПКУ з 1 січня 2011 р. втратили чинність, зокрема, закони України «Про систему оподаткування», «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності» та Декрет КМУ «Про місцеві податки і збори». Відповідно до ст. 10 ПК, до місцевих податків належать: податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки (запроваджується з 01. 01. 2012 р.) ; єдиний податок. До місцевих зборів належать: збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності; збір за місця для паркування транспортних засобів; туристичний збір [4].

Проте незважаючи на значну законодавчо-правову базу існують певні недоліки правового регулювання місцевих податків і зборів. Перш за все на мою думку це недостатня можливість вільного маніпулювання фінансовими інструментами. Обмеженість тих чи інших органів у використані фінансових інструментів знижує можливість адекватно реагувати на фінансову ситуацію, не дає змоги вчасно реалізувати необхідні заходи. З цього випливає недостатня децентралізація бюджетного процесу на територіальному рівні.

На мою думку раціональним виходом з цієї проблеми є переведення всіх бюджетів на прямі між бюджетні взаємовідносини, тобто повна децентралізація і самостійність, а також можливість самостійно визначати місцеві податки і збори котрі будуть справлятися в певному регіоні. Цей метод знайшов ефективне застосування в фінансовій системі США, де 80% основних доходів місцевих бюджетів є місцеві податки і збори.

Отже, правове регулювання місцевих податків і зборів має низку недоліків, проте, якщо уряд надасть більшу самостійність органам місцевого самоврядування він тим самим зможе врегулювати фінансовий стан кожного регіону зокрема.

 

 

Бюджетний кодекс України. Режим достопу: htt// www. rada. gov. ua.

Закон України від 21 травня 1997 р. «Про місцеве самоврядування в Україні». Режим достопу: htt// www. rada. gov. ua.

Місцеві фінанси: Підручник / За ред. О. П. Кириленко. – К. : Знання, 2006. – 677 с.

Податковий кодекс України від 1 січня 2011 року. Режим достопу: http://www.rada.gov.ua