Правове регулювання недійсності правочинів

Актуальність теми дослідження. Процес реформування цивільного законодавства України зумовмв оновлення інституту правочину і призвів до еволюції теоретичних положень щодо визначення його недійсності. 

У системі юридичних фактів, які лежать в основі виникнення, зміни та припинення цивільних правовідносин, найбільш значне місце займають правочини, оскільки саме вони частіше всього породжують відносини приватноправового характеру між суб’єктами.

Цивільно-правовий інститут правочину є складовою частиною загальних положень цивільного права. Інститут правочину, окрім норм про дійсність правочинів, містить положення про недійсність правочинів, правова природа яких викликає науковий та практичний інтерес у силу того, що відповідно до частини 1 статті 216 Цивільного кодексу України вони не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов’язані з його недійсністю. Оскільки суб’єкти недійсних правочинів не досягають бажаних ними результатів внаслідок застосування до правовідносин, що виникли між ними, заходів державного спонукання, яке юридичне анулює це правовідношення, дії, що підпадають під склад недійсності правочину, є неправомірними. Більшість неправомірних дій містять ознаки правопорушень і наносять шкоду стабільності як цивільному обороту в цілому, так і правам і законним інтересам його учасників.

Однак у поширених підходах вітчизняних вчених на сьогодні немає єдності щодо співвідношення цих правових категорій. Відповідно доцільним є проведення системного дослідження юридичної природи недійсних правочинів та їх місця в системі юридичних фактів.

Сучасний Цивільний кодекс України приділив достатньо уваги правочинам, а також наслідкам, що вони породжують. Однак при цьому значна кількість питань залишилася не вирішеною. Це підтверджується недосконалістю окремих правових норм, що регулюють відносини, пов’язані з учиненням таких правочинів, а саме: з визначенням підстав нікчемності та недійсності правочинів, їх наслідками, відповідальністю сторін тощо. Зокрема, окремі нікчемні правочини за визначених законом умов можуть визнаватися дійсними, проте такий спосіб захисту цивільних прав та інтересів у цивільному законодавстві відсутній. Немає єдиної точки зору стосовно багатьох спірних питань, що негативно позначається на механізмі захисту прав та законних інтересів сторін таких правочинів, а також стабільності договірних відносин. Це потребує не тільки формування законодавчих приписів, а й має вплив на правозастосовчу практику. Потребують удосконалення положення про визнання недійсними правочинів, вчинених малолітніми та недієздатними особами, правочинів, при вчиненні яких не додержано вимоги щодо письмової форми, вимоги про нотаріальне посвідчення правочину; правочинів, які порушують публічний порядок. Додаткового вивчення потребують питання застосування загального, додаткових та особливих наслідків недійсності правочинів, а також співвідношення загального наслідку недійсності правочинів зі схожими правовими інституціями.   

Недійсні правочини та правові наслідки їх недійсності не достатньо дослідженні українською юридичною наукою. Переважно ці питання висвітлено у навчальній літературі з цивільного права, а також у наукових публікаціях. Деякі правові проблеми недійсності правочинів були об’єктом досліджень А.В. Луць [53], Н.С. Хатнюк [96], В.Г. Олюхи [65], В.О. Кучера [51], В.І. Жекова [38], О.В. Семушина [75]. Проте багато досліджень здійснено до набрання чинності новим Цивільним кодексом України або ж не враховують останні зміни до нього. Сучасна практика застосування Цивільного кодексу України виявляє дедалі більше прогалин у правовому регулюванні відносин, пов’язаних з вчиненням недійсних правочинів та застосування наслідків їх недійсності.

Наведене свідчить про актуальність, важливість та вчасність дослідження, присвяченого характеристиці недійсних правочинів, вивченню їх правової природи, особливостям регулювання відносин, що виникають внаслідок вчинення недійсних правочинів.

Мета роботи – формування концептуального підходу до регулювання визнання правочинів недійсними та наслідків такої недійсності, розробка рекомендацій з удосконалення законодавства у сфері вчинення недійсних правочинів та застосування відповідних правових наслідків їх недійсності.

Згідно з поставленою метою визначено такі основні завдання:

• уточнити підходи до визначення поняття і видів недійсних правочинів;
• проаналізувати підстави та умови недійсності правочинів;
• з’ясувати правові наслідки визнання правочину недійсним та неукладеним;
• охарактеризувати розмежування недійсних правочинів на нікчемні та оспорювані;
• подати класифікацію недійсних правочинів за умовами їх недійсності;
• визначити основні положення щодо розмежування понять «недійсного» і неукладеного правочину;
• визначити поняття та підстави застосування реституції правочину;
• проаналізувати додаткові та особливі наслідки недійсності правочину;
• визначити спірні питання недійсності правочинів та їх наслідки.

Об’єкт дослідження – цивільно-правові відносини, що виникають у результаті вчинення недійсних правочинів.

Предмет дослідження – наукові погляди, ідеї, концепції і теорії, нормативно-правові акти України та практика їх застосування щодо недійсних правочинів та правових наслідків їх недійсності.

Методи дослідження. Методологічну основу дослідження становлять такі методи наукового пізнання: діалектичний (аналіз різних точок зору та поглядів вчених-цивілістів на правову природу недійсних правочинів, їх місце в системі юридичних фактів); системного аналізу (аналіз поняття правочину та недійсного правочину, характеристика законодавства, що регулює суспільні правовідносини у сфері вчинення правочинів та недійсних правочинів); історико-правовий (зародження та розвиток категорій правочину і недійсного правочину, їх особливостей); порівняльно-правовий (механізми правового регулювання недійсних правочинів у національному та іноземному законодавстві, юридичній та судовій практиці); аналізу та синтезу; моделювання та прогнозування. 

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що на підставі останніх змін у цивільному комплексно і системно досліджено правову природу недійсних правочинів, їх місце в системі юридичних фактів та особливості застосування правових наслідків недійсності правочинів. 

Практичне значення результатів дослідження полягає в тому, що одержані результати та висновки можуть бути використані у подальших теоретичних дослідженнях проблем цивільних правовідносин, об’єктів цивільного права, інституту зобов’язального права, підготовці підручників та навчальних посібників, методичних рекомендацій для викладачів і студентів юридичних спеціальностей з курсу «Цивільне право», «Теорія договірних зобов’язань» тощо, у практичній діяльності судів, нотаріусів тощо.

Структура роботи. Дипломна робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел. Загальний обсяг роботи складає 107 сторінок, у тому числі список використаних джерел (107 найменувань).