Предмет і метод політичної економії

Вважається, що політична економія, як наука, починається саме з класичної політичної економії, оскільки вона не просто декларувала свої положення, а на основі вивчення та аналізу реальної дійсності, прагнула довести істинність висунутих нею положень.

З досягненням капіталістичним суспільством високого ступеня зрілості (кінець XVIII-початок XIX ст.) виявилися його внутрішні суперечності. Це неминуче породило нові напрямки в розвитку політичної економії, а саме прагматичну та пролетарську (марксистську) політичну економію.

Представники прагматичної політичної економії зосередили увагу на питаннях використання обмежених ресурсів для одержання прибутку, економічного зростання в інтересах підприємців. Виступаючи ідеологами пануючих класів, своє основне завдання вбачали у прямому захисті, всілякому прикрашуванні буржуазного ладу. Прагматики з метою апології (захисту) капіталістичного виробництва обмежуються описом і поверхневою класифікацією зовнішньої видимості економічних процесів і не розкривають їх суті.

Як противага прагматичній політичній політекономії в середині XIX століття виникає пролетарська політична економія. Засновниками якої стали ідеологи робітничого класу Карл Маркс та Фрідріх Енгельс, тому її ще називають марксистською.

Пролетарська політична економія стала справжнім спадкоємцем прогресивної та наукової частини вчення класиків. Було розвинуто трудову теорію вартості, розкрито двоїстий характер праці. Вперше було використано діалектичний метод при аналізі соціально-економічних явищ. Було доведено переваги колективної власності над індивідуальною, обґрунтовано неминуче зростання ролі крупних підприємств і процес виникнення монополій. Всесвітнє визнання отримали марксистські схеми відтворення суспільного продукту.

 

 

Кожна наука має свій предмет вивчення. На всіх етапах розвитку політичної економії представники різних напрямків, течій та шкіл, намагались дати свої визначення предмета даної науки.

Неупереджений (об’єктивний) аналіз підходів до визначення предмета політичної економії дає можливість дати найзмістовніше визначення.

Повне визначення предмета політичної економії таке: це наука, що вивчає закони еволюції виробничих відносин (відносин економічної власності) у взаємодії з розвитком продуктивних сил в усіх сферах суспільного відтворення (безпосередньому виробництві, розподілі, обміні та споживанні).

В кожній науці поряд з правильним визначенням предмета дослідження велике значення має метод роботи.

Метод–це сукупність прийомів, способів, форм збору, опрацювання, вивчення матеріалу. Це конкретний інструментарій наукового пізнання, який постійно розвивається та збагачується.

Узагальнюючим науковим методом, яким користується політична економія, є діалектичний метод. Він передбачає вивчення явищ і процесів економічного життя: а) в їх загальному зв’язку й взаємозалежності; б) в стані безперервного розвитку; в) коли кількісні зміни, які виникають в процесі розвитку, ведуть до змін якісних.

Конкретно діалектичний метод реалізується в політичній економії через цілий ряд методів.

Збір, нагромадження та обробка реальних фактів здійснюється за допомогою статистичних та математичних методів. Це перший етап наукового пізнання. Однак, факти– це ще не вся правда, вони лише сировина, з якої необхідно добути правду.

Наступний етап наукового пізнання полягає в теоретичному осмисленні здобутого фактичного матеріалу. Завданням даного етапу є вирішення цілого ряду завдань: по-перше, із усього фактичного матеріалу необхідно відібрати головне, типове, забравши (відкинувши) все випадкове та другорядне; по-друге, потрібно виявити зв’язки та залежності між відмінними фактами, які характеризують різні явища, процеси, сторони економічного життя; по-третє, із системи виявлених взаємозв’язків необхідно виділити суттєві, стійкі, причинно-наслідкові залежності.

При цьому використовується метод наукової абстракції. Це тимчасове мислинне ігнорування, відмова від випадкових, поверхових, минулих, одиничних явищ, фактів і характеристик процесу, що досліджується, з метою розкриття його суті. Наслідком абстракції є обґрунтування економічних категорій.

Метод аналізу передбачає розчленування розумом цілого на окремі частини, елементи, процеси та вивчення кожного з них.

Метод синтезу означає зведення добутих знань про окремі складові докупи, вироблення нової, більш повної характеристики цілісного предмета дослідження. Економічне явище досліджується у взаємозв’язку і взаємодії його складових частин.

Метод поєднання історичного та логічного. Суспільство на будь-якому етапі розвитку виступає як цілісний організм, в якому усі компоненти знаходяться у визначеному взаємозв’язку. Цей логічний зв’язок виступає продуктом історії. Він відображує історичний процес виникнення та становлення даної системи. Історично спочатку виникають її найбільш загальні, прості риси. На наступних етапах суспільного розвитку утворюються більш складні та конкретні властивості.

Історія–це складний, закономірний процес. Однак вона не позбавлена випадкових ситуацій, відступів та забігання вперед. Логічне – це історичне, яке очищене (звільнене) від випадковостей історичного процесу.

Завершальним елементом діалектного методу дослідження є єдність наукової теорії та суспільної практики. Тільки в процесі практики можна визначити істинність чи хибність теоретичних знань. Важливою ланкою суспільної практики є економічний експеримент – штучне відтворення економічних процесів і явищ з метою вивчення їх за оптимально сприятливих умов та подальшого практичного впровадження. Процес пізнання реальної дійсності починається з практики і завершується практикою.

Роль і призначення політичної економії як науки розкривається у її функціях. Такими функціями є теоретико-пізнавальна, практична, світоглядна (ідеологічна) та методологічна.

 

 

При допомозі абстрактного мислення, в процесі аналізу та синтезу формуються економічні категорії.

Економічні категорії–це теоретичне вираження, мисленні форми окремих властивостей сторін, моментів реальної економічної дійсності, яка проявляється в певних виробничих відносинах. Наприклад, „засоби виробництва”, „робоча сила”, „розподіл праці” тощо.

На наступному, більш вищому рівні пізнання, на основі попередньо визначених економічних категорій виявляються економічні закони.

Економічні закони–це внутрішньо-необхідні, сталі, найсуттєвіші, причинно-наслідкові зв’язки між протилежними сторонами, властивостями явищ і процесів економічного життя.

Закони проявляються не в кожному окремому явищі, а у вигляді пануючої тенденції яка простежується у всій сукупності явищ та процесів.

Економічні закони мають об’єктивний характер, тобто, вони виникають та діють незалежно від волі та свідомості людей.

Однак, економічні закони не здійснюються самі по собі. Вони проявляються, розвиваються і функціонують лише у процесі економічної діяльності людей.