Предмет і методи мікроекономіки

 

 

Мікроекономіка є однією зі складових сучасної економічної теорії – фундаментальної науки про господарство, яка досліджує поведінку людей і пояснює, чому і як вони приймають ті чи інші економічні рішення.

 

 

Мікроекономіка  вивчає  поведінку  індивідуальних  господарських  суб’єктів  в  різних  ринкових структурах.

Центральними суб’єктами мікроекономічних досліджень є споживач і фірма.

Об’єктом вивчення мікроекономіки є поведінка мікроекономічних суб’єктів, тобто процес розробки, прийняття і реалізації  рішень відносно вибору і використання ресурсів з метою одержання якомога більшої вигоди.

 

 

Дослідження поведінки учасників ринкової системи спирається на ряд базових понять, таких як економічні ресурси (блага), альтернативна вартість, ефективність, і фундаментальних припущень, найважливішими з яких є:

припущення рідкісності або обмеженості ресурсів;

припущення спадної віддачі факторів виробництва;

припущення раціональності поведінки мікроекономічних суб’єктів.

Ресурси економіки в цілому, ресурси виробництва і споживання обмежені, тоді як потреби суспільства і окремих суб’єктів безмежні.

Обмежені ресурси, які мають цінність, купуються і продаються, називаються економічними ресурсами. Проблема вибору – це проблема, яка постає перед економічними суб’єктами внаслідок обмеженості ресурсів. Вибір–це компроміс, на який змушені йти економічні суб’єкти, щоб за умов  обмежених  ресурсів задовольнити якомога більше потреб. Будь-який економічний вибір пов’язаний з оцінкою альтернативної вартості рішення.

Альтернативна вартість–це суб’єктивна оцінка індивідом тих благ, якими він змушений пожертвувати, щоб одержати бажане благо; це цінність втрачених можливостей, вимірювана кількістю одного блага, від якої потрібно відмовитись, заради одержання додаткової одиниці іншого.

Межа виробничих можливостей або крива трансформації виробничих можливостей–це модель, яка ілюструє ситуацію обмеженості ресурсів, необхідності компромісного вибору та оцінки альтернативної вартості рішень (рис. 1.1). Крива трансформації єднає точки максимально можливого виробництва двох  благ  за умови цілковитого використання обмежених ресурсів. Кутовий коефіцієнт кривої виробничих можливостей показує альтернативну вартість виробництва двох благ. У ситуації обмеженості ресурсів нарощування

виробництва одного блага можливе лише  за  рахунок  скорочення  виробництва  іншого.  Всі  точки  на  межі виробничих можливостей є точками ефективного розподілу ресурсів.

Ефективність– це одержання найкращого результату від використання наявних ресурсів.

Всі точки над межею виробничих можливостей є недосяжними за даного обсягу ресурсів і даної технології. Всі точки під нею відповідають неповному використанню ресурсів, є точками неефективних розподілів ресурсів.

Розширення виробничих можливостей потребує або збільшення обсягів ресурсів у суспільстві, або підвищення ефективності  їх  використання  за  рахунок  технологічних  інновацій.  Тоді  межа  виробничих  можливостей зміщується праворуч. Це означає, що відбувається економічне зростання.

Межа виробничих можливостей є опуклою спадною зі зростаючим в міру просування зверху донизу кутом нахилу, що є наслідком дії закону зростання альтернативних витрат. Водночас закон зростаючих альтернативних витрат є відображенням закону спадної віддачі.

Спадна  віддача  факторів  виробництва  полягає  у  тому,  що   за  певних  обставин  з   нарощуванням використання одного ресурсу за незмінних обсягів інших кожна додаткова одиниця змінного ресурсу дає все менше продукції за одиницю часу. Цей закон обмежує кількість окремих ресурсів у процесі виробництва, вимагає пошуку оптимального співвідношення між основними факторами виробництва.

Раціональність поведінки  означає, що основною метою діяльності економічного суб’єкта є одержання безпосередньої матеріальної вигоди. Прагнучи максимізації власного добробуту, мікроекономічні суб’єкти приймають рішення на основі критерію "витрати – вигоди"  і реалізують їх, якщо вигоди перевищують витрати.

Всі суб’єкти діють у ринковому середовищі. Мікроекономіка розглядає ринок як спосіб організації економічної діяльності людей, форму їх взаємодії, як механізм координації їх рішень. Специфічними сигналами, які координують поведінку економічних суб’єктів, головним засобом передачі інформації в ринковій економіці є ринкові ціни. Їх зміна стимулює збільшення або зменшення споживання чи виробництва того чи іншого продукту, в результаті чого формуються попит і пропонування на ринку.

Окремі суб’єкти виступають на ринку як відкриті мікросистеми, незалежні у прийнятті рішень та їх виконанні. Для ринкової діяльності економічних суб’єктів, незалежно від їх розмірів чи сфери функціонування, існують рівні можливості, які забезпечує конкуренція. Ступінь розвитку конкуренції відрізняє ринкові структури і визначає особливості поведінки учасників ринку.

Розрізняють кілька основних ринкових структур з характерними типами поведінки мікроекономічних суб’єктів. Їх об’єднують у дві групи ринків: досконалої та недосконалої конкуренції.

Ринок досконалої конкуренції – це структура, яка має низьку концентрацію продавців і покупців, регулюється виключно  автоматичними  ринковими  механізмами  попиту,  пропонування,  ціни,  без  втручання  будь-яких інституцій – державних чи недержавних.

Група ринків недосконалої конкуренції включає кілька ринкових структур – чисту монополію (монопсонію), олігополію (олігопсонію), монополістичну конкуренцію. Це ринки, на яких або покупці, або продавці у своїх рішеннях враховують власну здатність впливати на ринкову ціну.

Досконалу конкуренцію і чисту монополію називають ідеальними ринковими структурами. У сучасній практиці господарювання країн світу лише деякі галузі наближено нагадують ці полярні випадки, а найбільш поширеними  є  моделі  олігополії  та  монополістичної  конкуренції,  які  відносять  до  реальних  ринкових структур. Мікроекономічні дослідження реальних ринкових структур ґрунтуються на моделях ідеальних ринкових структур.

 

 

Мікроекономіка, як і будь-яка наука, має свій метод пізнання, тобто певні прийоми і засоби, за допомогою яких можна науково описати об’єкт дослідження. Цей метод є сукупністю взаємопов’язаних загальних та специфічних методів.

До загальних методів відносяться спостереження, відбір фактів, статистичний та економічний аналіз. Доволі хаотична фактична інформація впорядковується за допомогою статистичного аналізу, який дозволяє виявити динаміку і тенденції розвитку досліджуваного процесу.

Економічний аналіз починається з абстрагування, формування ідеального образу, який не співпадає з реальним явищем,  але дозволяє відстежити властивості  та  взаємозв’язки,  характерні  для  даного  процесу, вивести певні логічні передбачення щодо поведінки споживачів чи фірм.

Аналіз також вимагає деяких припущень, найпоширенішим з яких є припущення “за інших рівних умов", яке забезпечує “чистоту" аналізу, дозволяє більш виразно показати вплив кожного з досліджуваних факторів.

До специфічних методів мікроекономіки відносяться граничний аналіз і мікроекономічне моделювання.

Граничний  аналіз–це аналіз прирістних величин, в якому всі фактори, за винятком досліджуваного, приймаються як незмінні, а вивчаються наслідки нескінченно малого приросту змінного фактора.

Економічне моделювання–це спрощений опис досліджуваної мікросистеми, який характеризує властивості, суттєві сторони певної структури.

Економічна модель є умовним відображенням економічних явищ, процесів, об’єктів. Будь-яка мікроекономічна модель включає три основних елементи:  мету,  обмеження,  вибір рішення.

Основним завданням моделі є визначення точки рівноваги мікросистеми. Точка рівноваги відіграє особливу роль в мікроекономіці. У стані рівноваги суб’єкт цілком реалізує всі свої можливості, як правило, досягає оптимального стану і не має жодних причин або стимулів змінювати своє положення за незмінності інших умов.

Мікроекономіка виконує загальнотеоретичну та практичну функції, які реалізують два види аналізу:

позитивний аналіз дає відповідь на запитання "що є", вивчає реальний стан речей в економіці, з’ясовує об’єктивні взаємозв’язки між економічними явищами, формує наукові уявлення про принципи поведінки мікроекономічних суб’єктів;

нормативний аналіз відповідає на запитання "що повинно бути", представляє оцінкові судження про стан об’єкта чи суб’єкта економіки згідно з певними критеріями, які залежать від поглядів вченого, його прихильності до певних теоретичних концепцій. Результати позитивного аналізу дозволяють визначити шляхи досягнення нормативних цілей.