Предмет, завдання і методи конфліктології

 

 

1. Конфліктологія, як наука

2. Об’єкт та предмет конфліктології

3. Завдання і функції конфліктології

4. Методи дослідження науки «Конфліктологія»

 

1. Ще у першому тисячолітті до нашої ери в деяких країнах (Китай, Греція) з’ явилися перші спроби узагальнити накопичений практичний досвід і зробити загальні висновки про те, як вирішувати конфлікти; це стало історичною основою сучасної конфліктології, яка тільки в в 50-60 р. ХХ століття набула статусу окремої галузі суспільного знання.

Сьогодні конфліктологія – достатньо розвинена дисципліна, яка спирається на досягнення різних наук.

Конфліктологія є окремою областю суспільствознавства, яка виникла, формувалася і розвивається в даний час. Маючи комплексний характер, конфліктологія знаходиться в руслі поглиблення гуманітарного знання. Її вивчення розширює коло і піднімає планку знань про людину і суспільство, сприяє різносторонньому розумінню проблем соціальної взаємодії, застосуванню ефективних способів їх рішення.

Отже, конфліктологія – це система знань про закономірності і механізми виникнення і розвитку конфліктів, а також про принципи і технології управління ними.

Конфліктологія як наука має декілька напрямів:

- соціально-філософський (охоплює загальні тенденції розвитку конфліктів на макрорівні) ;

- організаційно-соціологічний (вивчає причини і динаміку конфліктів в організаціях, групах, колективах) ;

- індивідуально-психологічний (вивчає психофізичні особливості і характеристики індивідів, їх поведінку в конфлікті).

Специфіка конфліктології полягає в тому, що основна увага приділяється причинам формування і розвитку суперечностей у системі відносин індивідів і груп, їх переростанню в конфлікти; вивчаються шляхи попередження і методи управління конфліктами, що виникають.

Основні проблеми конфліктології:

- виявлення сутності конфліктів, їх причин, етапів і учасників;

- на основі цього вивчення – визначення методів, формулювання способів регулювання конфліктних ситуацій, а також їх запобігання;

- встановлення основних форм конфліктів, їх типологія.

 

2. Об'єктом конфліктології є конфлікти в цілому (з участю людини (внутрішньоособистісні і соціальні) і зооконфлікти). Центральним об'єктом конфліктології є соціальні конфлікти, а їх основою – міжособистісні. 

Предметом конфліктології є загальні закономірності виникнення, розвитку і завершення конфліктів, а також принципи, способи і прийоми управління ними. Основа предмета конфліктології формулюється в понятійній схемі опису конфліктів. 

 

3. Основні завдання вивчення дисципліни «Конфліктологія»:

- виявляти природу конфліктів;

- визначати їх види і динаміку розвитку;

- ознайомлюватися з психологічними аспектами міжособистісних ділових контактів;

- вивчати методи прогнозування, діагностування та попередження конфліктів;

- формувати системи управління конфліктними ситуаціями в організації.

Одна з проблем формального та змістовного розвитку конфліктології як науки – це проблема вибудовування її функцій, тобто одержання відповіді на питання про те, що пов'язує її з соціумом, проблемами що стоять перед ним та наскільки цей зв'язок складний і всеосяжний. Визначення функцій конфліктології дозволяє багато в чому визначити її місце серед інших наук, її значення для розвитку знання про людське суспільство, її практичний потенціал. До функцій конфліктології найчастіше відносять такі: світоглядну, пізнавальну, гуманістичну, прогностичну, управлінську, прикладну, інструментальну, просвітницьку та інші. З одного боку, всі вони відображають уявлення про функції, які виконуються конфліктологією, з іншого – часто звужують їх до приватних завдань.

У зв'язку з цим цілком логічним буде виділення базових функцій конфліктології, які визначаються основними сферами її взаємозв'язку з навколишнім світом. До них віднесемо:

1. Пізнавальну функцію, у рамках якої реалізується пізнання однієї з форм соціальної взаємодії, а саме сутності соціального конфлікту, вибудовується своя понятійна система, розвиваються можливості отримання інформації та її аналізу.  2. Прогностичну функцію, що дозволяє формувати на основі існуючих уявлень науково обгрунтовані прогнози про тенденції розвитку соціальних суперечностей та ймовірні зміни, пов'язані з управлінням соціальними конфліктами.  3. Прикладну функцію, яка забезпечує застосування розроблених форм і методів управління конфліктною взаємодією.  4. Просвітницьку функцію, яка розширює уявлення про соціальний конфлікт, управління ним і можливостями соціальної взаємодії у вирішенні виникаючих протиріч.

 

4. Методи, які використовуються у конфліктології, мають на меті розкрити закономірності і механізми психіки індивіда, людей, їхню поведінку та рішення. Кожен науковий метод, як відомо з психодіагностики, має свої позитивні й негативні сторони.

Розрізняють універсальні та специфічні методи конфліктологічних досліджень. Універсальними є такі методи, які використовуються в багатьох галузях наукового знання (індукція, дедукція, спостереження, експеримент, бесіда, анкетування тощо).

Спеціальні методи найчастіше використовуються в конкретній науці (тестування, соціометрія тощо).

 

Методи конфліктологічних досліджень за Ємельяновим

 

До основних методів конфліктології, що забезпечують найбільш повну базу даних про конфліктну взаємодію, її учасників, причини і результати належать:

1. Структурно – функціональний.

2. Процесуально – динамічний.

3. Метод типологізації.

4. Прогностичний.

5. Дозвільний.

Кожний із зазначених методів має свої особливості:

1. Структурно-функціональний метод сприяє виявленню основних елементів конфліктної взаємодії і визначенню ролі кожного з них. Для структурного підходу характерний розгляд явища в статиці, тобто в стані спокою. Перевага цього методу в тому, що він допомагає знайти деякі стійкі складові навіть у такому рухливому явищі, як соціальний конфлікт. Сукупність таких компонентів, як об'єкт конфлікту, склад його учасників, рівень напруженості конфліктної взаємодії й т. ін. і утворюють структуру конфлікту, а роль, що виконується цими елементами є їхня функція в конфлікті. Виявлення структурних елементів і їхніх функцій у конфлікті є найважливішою передумовою його успішного регулювання. Слабке місце цього методу – статичний розгляд соціальних явищ.

2. Процесуально-динамічний метод дослідження конфлікту, з огляду на динамічну, плинну природу цього соціального явища, дозволяє поглибити дослідження конфлікту. Найважливіший інструмент процесуального аналізу – визначення основних етапів або стадій розвитку конфлікту. Динаміка конфлікту може виражатися як у вигляді його ескалації, так і в напрямку зниження, розрядки напруженості.

3. Типологізація – цей метод забезпечує угруповання, класифікацію як видів конфліктних особистостей, так і форм конфліктної взаємодії. Типологізація сприяє не тільки визначенню характеру різних типів конфліктів, але й більше глибокому з'ясуванню їх стійких, сутнісних ознак, що проявляються в різноманітті форм соціального протистояння. Метод типологізації служить сполучною ланкою емпіричного, конкретно-соціологічного й теоретичного рівнів дослідження, що забезпечує пошук загального в особливому й одиничному.

4. Прогностичний метод дає можливість передбачення, прогнозування можливого майбутнього того чи іншого явища. Прогнозування відрізняється від утопічних фантазій тим, що спирається на результати попереднього глибокого структурного, генетичного й типологічного аналізу. Наукове прогнозування виходить із визнання імовірного характеру суспільного розвитку й необхідності у зв'язку із цим обліку ряду можливих альтернатив у розвитку конфлікту. Описуючи можливі варіанти розвитку конфліктної взаємодії, прогностичний метод разом з тим визначає оптимальні шляхи й засоби врегулювання конфлікту. Прогнози можуть бути розділені на коротко-, середньо- і довгострокові. Прогнозування може використовувати методи експертних оцінок, математичне моделювання й інші.

5. Дозвільний метод (метод регулювання конфліктів) включає в себе сукупність прийомів і засобів для вирішення конфліктів. У рамках цього методу розглядаються основні стратегії і тактики улагоджування конфліктів. До числа таких стратегій відносять стратегії відходу від конфлікту, його силового придушення, а також стратегія компромісу і взаємних поступок, що найбільш часто використовуються в демократичних країнах.

За допомогою перших трьох методів конфліктологією вирішуються пояснювальні завдання, прогностичний метод забезпечує передбачення можливого розвитку й результатів конфлікту, дозвільний метод націлений на практичні завдання – управління конфліктом.

В конфліктології існує багато методів, за допомогою яких вивчаються різні види конфліктів. Анцупов А. Я. і Малишев А. А. виділяють декілька підходів, які дозволяють визначити найбільш доцільні психологічні методи, до яких належать:

1. Експериментальне конструювання конфліктної ситуації, що відбувається, у більшості випадків, у лабораторних умовах. Але цей підхід пов’язано з певними труднощами організаційного характеру, тому що в лабораторних умовах дуже важко змоделювати мотивацію, що характерна для реального міжособистісного конфлікту.

2. Визначення за допомогою тестів, особистісних опитувальників і соціометричного методу схильності особи до агресивної чи конфліктної поведінки, підвищення рівня напруженості у групі, наявність мікрогруп з негативною спрямованістю тощо. Недолік цього підходу пов'язаний з суб’єктивністю отриманих результатів, тому що кожна людина намагається показати свої кращі форми поведінки (а не ті, що є в дійсності).

3. Ретроспективний опис конфліктних ситуацій, що мали місце у минулому, що дозволяє відтворити соціально-психологічну картину конфлікту, причину конфлікту, його учасників тощо. Дуже важливим в цьому підході є врахування джерела, що дає опис конфлікту, його особистісних позицій і відносин до конфліктної ситуації.