Проблема антикризового управління на місцевому рівні

Метою даної роботи є обґрунтування потреби застосування методів антикризового управління економікою на рівні місцевого самоврядування. Крім того, необхідним є також встановлення шляхів впровадження даної інноваційної форми управління на місцях.

Світова економічна криза зробила свій «внесок» у посилення кризової ситуації в Україні. Нестабільність та кризовий стан економіки негативно вплинув на всі сфери суспільного та економічного життя нашої країни. І в результаті цього  розбалансована фінансова система, серйозно загострилась проблема спаду виробництва, знецінення грошей та зниження попиту, посилилось зубожіння населення. Все це негативно впливає на діяльність окремих підприємств, більшість з них стає неплатоспроможними. Рівень добробуту і життя суспільства говорить про недоліки у виборі і реалізації антикризових заходів.

Ситуація, що склалася в Україні потребує аналізу та вибору оптимального шляху щодо приборкання інфляційних процесів і досягнення стабілізації економіки. В залежності від ступеня загострення кризи необхідно розробити систему антикризових заходів. Тому однією з важливих проблем є здійснення ефективної політики виходу з гострої економічної кризи, формування механізму подолання кризових явищ. Важливим у реалізації антикризової політики є регіональний підхід, адже наслідки та глибина прояву кризи у кожному регіоні різні залежно від соціально-економічної структури, умов та рівня економічного та соціального розвитку.

Антикризове управління в аспекті даного дослідження становить собою скоординовану та систематичну діяльність уповноважених органів місцевого самоврядування, яка спрямована на аналіз причин виникнення кризи, послаблення негативного впливу кризових явищ на економіку, цілковите усунення даних явищ, а також недопущення їх прояву в майбутньому, і при якій для досягнення поставлених цілей застосовується спеціальний комплекс методів впливу на суспільні відносини.

Враховуючи наведене вище, актуальність дослідження полягає в необхідності запровадження антикризового управління не лише на рівні окремих підприємств або всієї держави, але і при здійсненні місцевого самоврядування, яке здатне більш повно враховувати інтереси та потреби окремих територіальних громад.

Як уже вище зазначалося, кризові явища знаходять глибший прояв саме на рівні територіальних громад. Це значною мірою пов’язано з положеннями як старої, так і нової редакції Бюджетного кодексу України, де все ж збереглися несприятливі умови щодо самостійного фінансування місцевого самоврядування. Зокрема, згідно з положеннями ст. 65, до доходів бюджетів сіл, їх об’єднань, селищ, міст районного значення зараховується 25% загального обсягу податку з доходів фізичних осіб, що сплачується (перераховується) на цій території [1].

Даних коштів для здійснення ефективного управління економічними відносинами в межах самоврядних громад явно недостатньо, особливо якщо враховувати складні умови щодо зайнятості в багатьох регіонах.

Існування кризових явищ на рівні місцевого самоврядування проявляється в тому, що бюджет знаходиться у розбалансованому стані, як наслідок – не вистачає коштів на підтримку місцевих господарюючих суб’єктів, оплату праці працівників та службовців установ і організацій місцевого самоврядування: шкіл, лікарень, поліклінік, підприємств побутового обслуговування населення, житлово-комунального господарства тощо. Це може викликати великі суспільні потрясіння, акції протесту серед населення та ін.

Cлід зауважити, що реалізація антикризового управління на місцевому рівні є достатньо складним завданням, разом з тим – виконання цього завдання є цілком реалістичним, адже вітчизняне законодавство наділяє органи місцевого самоврядування широким переліком повноважень, що при належному застосування дозволять не лише самостійно подолати кризові явища в економіці, але і здійснювати успішну економічну політику. Норми ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування» встановлюють виключну компетенцію базових органів місцевого самоврядування таким чином [2]:

 встановлення місцевих податків і зборів та розмірів їх ставок у межах, визначених законом;

 прийняття рішень щодо надання відповідно до чинного законодавства пільг по місцевих податках і зборах;

 прийняття рішень щодо відчуження відповідно до закону комунального майна; затвердження місцевих програм приватизації, а також переліку об’єктів комунальної власності, які не підлягають приватизації; визначення доцільності, порядку та умов приватизації об’єктів права комунальної власності;

 вирішення відповідно до законодавства питань про створення підприємствами комунальної власності спільних підприємств, у тому числі з іноземними інвестиціями;

 вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин;

 затвердження відповідно до закону ставок земельного податку, розмірів плати за користування природними ресурсами, що є у власності відповідних територіальних громад;

 вирішення відповідно до закону питань про надання дозволу на спеціальне використання природних ресурсів місцевого значення, а також про скасування такого дозволу;

 прийняття рішень про організацію територій і об’єктів природно-заповідного фонду місцевого значення та інших територій, що підлягають особливій охороні; внесення пропозицій до відповідних державних органів щодо оголошення природних та інших об’єктів, що мають екологічну, історичну, культурну або наукову цінність, пам’ятками природи, історії або культури, які охороняються законом;

 прийняття рішень, пов’язаних зі створенням спеціальних вільних та інших зон, змінами в статусі цих зон, внесення до відповідних органів пропозицій з цих питань;

 затвердження програм соціально-економічного та культурного розвитку відповідних адміністративно-територіальних одиниць, цільових програм з інших питань місцевого самоврядування [3, с. 20].

Здійснення антикризових заходів найбільш доцільно проводити на рівні адміністративних регіонів, адже саме області та райони реалізують найстійкіші соціально-економічні, політичні й культурні зв’язки з іншими адміністративно-територіальними утвореннями, що входять до їх складу. Самодостатнє місцеве самоврядування на регіональному рівні здатне забезпечити результативне проведення антикризових заходів для покращення рівня життя і задоволення потреб жителів сіл, селищ, міст, що входять до складу відповідних областей та районів.

Необхідна також взаємодія районних, обласних рад із відповідними місцевими державними адміністраціями та органами місцевого самоврядування базового рівня, що являє собою здійснення погоджених дій між даними органами з метою вирішення певних завдань місцевого, регіонального або державного значення. Така взаємодія повинна будуватися на принципах законності, добровільності, врахування спільних інтересів, взаємної відповідальності, збереження незалежності органів місцевого самоврядування.

Це дозволить не лише розподілити відповідні антикризові заходи між місцевим самоврядування та органами державної влади на місцях, але і дасть змогу підвищити ефективність реалізації комплексних завдань, які вимагатимуть більших фінансових та організаційних ресурсів (розбудова інфраструктури, створення додаткових робочих місць, пришвидшене землевідведення ділянок, що перебувають у державній власності, але знаходяться на території самоврядних громад тощо).

Таким чином, здійснивши аналіз законодавства стосовно функціонування місцевого самоврядування, наукових праць з даного питання, а також спеціальних досліджень стосовно антикризового управління, можна дійти висновку, що саме рівень територіальної громади дозволить здійснювати безпосередню протидію кризовим явищам найбільш ефективно. Сприяє цьому можливість прямого контакту органів управління з керованими об’єктами, а також точніше врахування усіх характерних особливостей системи господарювання в тому чи іншому регіоні.

 

 

1. Бюджетний кодекс України, прийнятий 8 липня 2010 року // Відомості Верховної Ради України. 2010. № 50-51.

2. Про місцеве самоврядування в Україні: Закон України від 21 травня 1997 року // Відомості Верховної Ради України. 1997.  № 24.

3. Ковтун І. Б. Діяльність органів місцевого самоврядування на регіональному рівні в Україні: організаційно-правові особливості та шляхи вдосконалення: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. наук з держ. упр. : спец. 25. 00. 04 / І. Б. Ковтун.  Донецьк, 2008. – 20 с.