Проблема ментальності у працях м. Блока та л. Февра: два шляхи розв’язання однієї проблеми

Якщо для Л. Февра ментальність статична, то М. Блок звертає увагу на її мінливість. Оскільки кожна соціальна група є носієм особливих ментальних рис, які пов’язані з матеріальними умовами існування даної групи і суспільства в цілому, то зі змінами матеріальних умов, появою нових соціальних груп чи змінами всередині вже існуючих, мають відбутися зміни ментальності як суспільства в цілому, так і ментальності окремих соціальних груп. Зміцнення становища купецтва в ХІ ст. призвело до деяких змін у соціальних цінностях [4, с. 87].

Найважливішим методом виявлення свідомості людини минулого є аналіз її мови. Людська думка невід’ємна від способів поведінки людей, але органічно входить до них, і тому її можна віднайти дослідженням історичної семантики. Історія – це не лише «наука про людей», але й «про людей у часі» [2, с. 18], тому вивчення історичної лексики має супроводжуватися прагненням приховати зміст, який люди вкладали у свої слова і формули. М. Блок звертає увагу на той факт, що «у людей не заведено будь-коли, як змінюють звичаї, змінювати словник» [2, с. 22]. Звідси робиться висновок, що аналіз вживання різних слів має бути пов’язаний із вивченням усього змістовного фону епохи. М. Блок усвідомлює: «Будь-який важливий термін, будь-який характерний зворот стають справжніми елементами нашого пізнання лише тоді, коли вони співставлені з їх оточенням, знову уміщені в оточення своєї епохи, середовища чи автора, а головне, обгороджені – якщо вони довго існували – від наявної небезпеки неправильного, анархістського тлумачення. Помазання короля, напевне, трактувалося у ХІІ ст. як священнодія – слово, без сумніву, сповнене значення, але у той час ще не мало більш глибокого змісту, який надає йому нинішня теологія, застигла у своїх визначеннях і, як наслідок, у своїй лексиці. Поява слова – це завжди значний факт, навіть якщо сам предмет існував раніше; він констатує, що настав вирішальний період усвідомлення» [2, с. 95]. У зміні термінології, у насиченні старих, що за традицією переходять з покоління в покоління, слів і висловлювань новим змістом відображаються зміни соціальних інститутів.

Дослідженню ментальності сприяє й вивчення ритуалів. Знаменитий обряд посвячення юнака у лицарі М. Блок пов’язує з формуванням класу феодалів. Його попередники, описуючи обряд вступу до лицарів, звертали увагу на суттєвий момент цього акту: фізичний дотик юнака, якого посвячують, і феодала, який посвячує, що нагадує обряд покладання у сан священика. М. Блок зближує цей ритуал з ініціаціями молоді у примітивних суспільствах, зокрема, у германців. Але якщо у германців посвячення юнака було лише ритуалом вступу до народу, де воїном мала стати кожна молода людина, то у феодальному суспільстві, де складається особлива група професійних воїнів, до якої входять васали і сеньйори, ця церемонія перетворюється на форму вступу до класу. Таким чином, для вченого «зі зміною соціального середовища, відповідно, змінився і людський зміст акту» [6, с. 207].

М. Блок вважає, що на формування феодального суспільства вплинули, перш за все, «духовні передумови». Для нього європейський феодалізм був породженням усього соціального середовища в цілому і є результатом розпаду давніх суспільств. Інакше кажучи, саме ментальні установки римського і германського суспільств, а точніше їх об’єднання, змішання, зіткнення й породило суспільство, відоме сьогодні як феодальне.

Головною науковою пристрастю Л. Февра була інтелектуальна біографія історичних осіб, що і вплинуло на його розуміння ментальності. Він вважав, що виявлення унікальності в окремій історичній події чи у видатній особистості неможливе «без звернення до загальних понять і без чогось більшого, ніж поверхове згадування контексту». Пошук цього більшого привів Февра до психології.

Найбільшим недоліком при аналізі діянь великих історичних осіб у традиційній історіографії Л. Февр вважав приписування думок і почуттів сучасної людини людям минулого [12, с. 102-103]. Щоб уникнути цього, він уводить поняття «outilage mental», яке перекладають як «духовне оснащення», «розумова озброєність», «психічне оснащення», з’ясувати яке можна, проаналізувавши словник і мову епохи, її символіку, стереотипи поведінки людей. Вивчення автоматизмів свідомості дасть можливість досліднику пізнати те, про що люди промовлялис незалежно від свої волі. При цьому необхідно враховувати, що кожній цивілізації притаманний свій власний психологічний портрет, який «відповідає потребам даної епохи і не призначений ні для вічності, ні для людського роду взагалі, ні навіть для еволюції окремої цивілізації». Февр наполягав на якісних відмінностях між цивілізаціями, стверджуючи, що «кожна з них на певному етапі розвитку має свої неповторні особливості, власну систему світоспоглядання» [8, с. 510].

Л. Февр розкриває цю тезу на прикладі аналізу внутрішнього світу Ф. Рабле. Для доказів неправомірності стверджень французьких раблезнавців про атеїзм і раціоналізм Ф. Рабле вчений застосовує метод «перекидання мостів» від психології та мислення індивіда й колективної психології, і навпаки. Такий метод, вважав Л. Февр, виправданий тому, що людські пристрасті, емоції народжуються не в ізольованому світі окремого буття: «Вони (емоції – О. Г.) становлять частину взаємозв’язків між людьми, частину суспільних відносин» [13, с. 111]. Особистість, таким чином, визначається запитами суспільства, які є необхідним доповненням до її внутрішніх потреб.

Аналіз творчості мислителів, поетів французького Відродження, а також словника героїв книги Ф. Рабле «Гаргантюа і Пантагрюель» привів Февра до висновку про те, що