+3 8(066) 185-39-18
fПредмет:
Тип роботи:
Курсова робота
К-сть сторінок:
37
Мова:
Українська
близько 25 хімічних підприемств Західної Європи та США звалили понад 11000 т ртутно-свинцевих відходів у Іспанії- районі Амадена, переправили 8 000 контейнерів із токсичними речовинами в Нігерію. 0рганізації Грінпіс відомо понад тисячу спроб експорту смертоносних відходів по всьому світу. Сформувалася міжнародна мафія, що наживае великі капітали на цьому бізнесі. Часто платня за дозвіл на захоронения відходів у кілька разів перевищуе національний прибуток невеликих країн Африки, Південної чи Центральной Америки, й їхні керівники погоджуються на екологічні злочини. Але в 1992 р. вже 80 держав заборонили ввезення до себе токсичних відходів. Україна не увійшла до їх числа. Тому лише за останні два роки було здійснено близько 40 спроб захороняти на її території речовини (230т промислових відходівта понад 100 т хімікатів, 390 т пластикових упаковок тощо).
У 1994 р. в Україну почали у великих обсягах надходити імпортні пестециди які заборонені на Заході, використовуються в нас через відсутність відповідних законів, низькі вимоги до якості пестецидів та екологічну неосвіченість бізнесменів.
3розуміло, що надзвичайно важливим є вдосконалення нашого екологічного законодавства, посилення контролю за імпортом токсичних речовин і відходів шляхом залучення до цього широких громадських мас. Але найкращий спосіб позбутися відходів – не виробляти їх.
Часто відходів, особливо небезпечних, окремі підприємства і навіть держави намагаються позбутися. Держави з розвинутими технологіями переробки, утилізації небезпечних відходів можуть мати великий економічний зиск від їх купівлі, бо після переробки отримують цінні матеріали. Технологічно відсталі країни часто приймають небезпечні відходи на свою територію, але не для переробки, а з метою отримання коштів.
Законне транспортування небезпечних відходів з однієї країни в іншу – це лише верхівка айсберга, що можна порівняти з незаконною торгівлею зброєю або наркотиками.
Іноді відходи експортуються під виглядом матеріалів, які підлягають рециркуляції з наступним складуванням. Небезпечні відходи змішують з горючими матеріалами і легально транспортуються в іншу країну. Фірми з утилізації відходів призначають великі ціни за них, а перепродують за менші, отримуючи з цього великі прибутки.
Небезпека в тому, що де б і яким шляхом – законним чи незаконним не опинилися відходи, вони можуть складати велику небезпеку всьому живому, бо рано або пізніше включаться в кругообіги і будуть мігрувати по трофічних ланках. Наприклад поліхлоровані дифеніли (ПХД) – відходи виробництва деяких полімерів, мастил. Вони нерозчинні у воді, але розчинні в жирах, органічних розчинниках і можуть мігрувати за схемою: вода (концентрація 2><10-12) – фітопланктон (концентрація 2, 5 >10-9) – зоопланктон (концентрація 1, 25> 10-7) – риби (концентрація 4> 10-6) – людина (концентрація 10-3). Поліхлоровані дифеніли – ксенобіотики, надканцерогени, активні мутагени і можуть викликати онкологічні захворювання у людей, тварин. Коефіцієнт їх накопичення в організмі людини складає майже 109.
Щоб запобігти потраплянню небезпечних відходів на територію України, діє постанова №117 Кабінету Міністрів України, яка забороняє їх ввезення (див. Дод. 2, табл. 13).
Ще в 1989 р. 116 держав світу прийняли Міжнародну конвенцію про контроль за експортом небезпечних відходів. Вона забороняє їх експорт з будь-якої країни без письмової згоди уряду держави, до якої вони направляються. У Сполучених Штатах Америки діє закон, який забороняє експорт небезпечних відходів за межі країни, крім випадків, коли існує міждержавна домовленість.
Плюси і мінуси торгівлі токсичними відходами:
Щороку зростає число все більш ефективних і потенційно небезпечних хімікатів, які випускає світова індустрія. При цьому деякі країни поступово перетворюються на величезні звалища отруйних відходів.
Проте варто зауважити, що торгівля токсичними відходами все ж має ряд переваг. Завдяки їй отруйне сміття не накопичується, а знешкоджується професійними утилизаторами, до яких він потрапляє від виробників і користувачів. У підсумку люди і навколишнє середовище набагато менше страждають від забруднень.
Зворотний бік медалі в тому, що відходи потрібно перевозити до місця утилізації, причому іноді це може бути дуже і дуже далеко. Багато людей виступають проти таких транспортувань по сусідству з власними будинками, небезпідставно побоюючись різного роду аварій. Зі зрозумілих причин маршрути перевезень токсичних відходів практично не надають розголосу. Небезпечні вантажі подібного роду звичайно перевозять вночі, коли на залізних і шосейних магістралях порожньо, і шанси уберегтися від аварії зростають.
Проте, раз у раз спалахують гучні скандали. Свого часу місто Цюріх відправляв золу зі своїх сміттєспалювальних заводів (з отруйними компонентами) в колишню НДР, де вона після ховали на старих шахтах. Склади з небезпечними відходами, що проходили по території, викликали невдоволення у місцевих жителів. Проблему вирішили англійські утилізатори, які запропонували перевозити золу залізницею до Франції, а звідти морем до Дувр, а далі знову по залізниці вглиб Альбіону.
Проблема торгівлі токсичними відходами заявила про себе на повний голос ще давно, і невідомо, якої шкоди ця галузь завдасть світу в майбутньому.
Розділ IV. Практичне завдання. Екологічне становище Житомірської області
4.1 Фізико-географічна характеристика Житомірської області
Житомирська область (обласний центр – м. Житомир) розташована в північно-західній частині України. Займає площу 29, 83 тис. кв. км, що становить 4, 9% території України і за цим показником посідає п’яте місце в країні. Протяжність області із заходу на схід сягає 170 км, а з півночі на