Прокат продукції виробничого-технічного призначення (оперативний лізинг)

 

1. Декілька фактів з історії

2. Оперативний лізинг

3. Ефективність оперативного лізингу

Використана література

 

 

Термін «лізинг» має походження від англійського дієслова lеаsе й означає – здавати і брати майно внайми. Історія лізингу бере початок ще до часів древніх фінікійців, що практикували довгострокові «чартерні» угоди на оренду судів. Ці угоди підписувалися на термін, що покриває розрахунковий період життя судів, і жадали від орендаря прийняття на себе більшої частини зобов'язань, що випливають із монопольного використання арендованих засобів.

В історичній перспективі значення лізингу найкраще демонструють два факти. Перший відноситься до 1066 року, коли Вільгельм Завойовник завдяки лізингу в нормандських судновласників одержав кораблі для вторгнення на Британські острови. За два тижні сформувався величезний флот. Король не мав необхідний економічний потенціал для фінансування такої кампанії. Однак застосування лізингу дозволило йому в такий мізерно короткий термін наростити свою військову потужність до необхідного рівня.

Друга подія (зв'язана з першим уживанням терміна «лізинг») відбулася в 1877 році, коли телефонна компанія «Веll» прийняла рішення не продавати свої телефонні апарати, а здавати їх в оренду. На відміну від продажу, це дозволяло компанії захистити своє монопольне право на використання ноу-хау. Тільки прийняття федерального антимонопольного законодавства США поклало кінець цій практиці і зажадало від виготовлювачів виставити устаткування у вільний продаж.

У 1952 р. американська компанія United States Leasing Corporation заснувала в Сан-Франциско перше у світі лізингове суспільство. Порівняно швидко лізинг перетворився в один з основних інструментів інвестиційної діяльності, хоча в США і не існує спеціальних законів по регулюванню лізингових відношень.

На європейському континенті фінансово-лізингові суспільства з'явилися наприкінці 50-х – початку 60-х рр.

У деяких країнах Європи лізингові операції займають значну питому вагу і створена правова база по їх регулюванню: у Франції – закон 1966 р. «Про підприємства, що практикують кредит-оренду», у Бельгії – королівська постанова 1967 р. «Про підприємства, що практикують фінансову оренду», в Англії – закон 1965 р. про оренду-продаж.

В Італії й Іспанії в 1988 р. були прийняті закони про кредит-оренду устаткування.

Найбільш бурхливий розвиток лізинг одержав в Азіатському регіоні, у країнах, що характеризуються високою інвестиційною активністю, – Японії, Індонезії, Тайвані.

У підсумку від 20 до 25% загального об'єму інвестицій розвитих країн світу фінансується на умовах лізингу.

У Росії найбільшу відомість одержала лізингова компанія «Балтійський лізинг» (Санкт-Петербург), що здійснює лізинг морських та річкових судів, технологічного устаткування, автотранспорту, комп'ютерів, оргтехніки, різних об'єктів нерухомості. Засновниками «Балтлізу» є Санкт-Петербургський «Промислово-будівельний банк» і компанія «Ростосстрах».

 

 

Для оперативного лізингу характерні такі ознаки:

- лізингодавець не розраховує відновити усі свої витрати за рахунок надходження лізингових виплат від одного лізингоодержувача;

- лізинговий договір укладається, як правило, на 2-5 років, що значно менше, ніж терміни фізичного зносу обладнання, і може бути розірваний лізингоодержувачем у будь-який час;

– ризик псування або втрати об'єкта лежить в основному на лізингодавцеві. Певна відповідальність лізингоодержувача передбачається за псування майна, що надане йому в користування, але її розмір значно менший від початкової вартості майна;

- ставка лізингових виплат, як правило, вища, ніж при фінансовому лізингу. Це пов'язано з тим, що лізингодавець не має повної гарантії окупності витрат і змушений враховувати різні комерційні ризики (ризик не знайти орендатора на повний обсяг обладнання, що є в наявності, ризик поломки об'єкта угоди, ризик розірвання договору) шляхом підвищення ціни на свої послуги.

Фірми, що займаються оперативним лізингом, повинні добре знати кон'юнктуру ринку інвестиційних товарів як нових, так і тих, що знаходилися в користуванні. Лізингові компанії при цьому виді лізингу самі страхують майно, яке надане в оренду, та забезпечують його технічне обслуговування та ремонт.

Після закінчення терміну лізингового договору лізингоодержувач має право:

- продовжити термін договору на більш вигідних умовах;

- повернути обладнання лізингодавцю;

- купити обладнання у лізингодавця при наявності відповідної угоди (опціону) на купівлю за реальною ринковою ціною. Оскільки при укладанні угоди неможливо достатньо точно визначити остаточну ринкову вартість об'єкта угоди, то це положення потребує від лізингових фірм гарного знання кон'юнктури ринку обладнання, що було в користуванні.

Лізингоодержувач за допомогою оперативного лізингу прагне уникнути ризиків, пов'язаних із володінням майном, його моральним старінням, зниженням попиту на продукцію, що виробляється, поломкою обладнання, збільшенням витрат, викликаних ремонтами та простоями обладнання та ін. Тому лізингоодержувач надає перевагу оперативному лізингу у випадках, коли:

- очікувані доходи від використання орендованого обладнання не окупають його початкової вартості;

- обладнання потрібно на невеликий термін (сезонні роботи або разове обслуговування) ;

- для обладнання необхідне спеціальне технічне обслуговування;

- об'єктом угоди виступає нове, неперевірене обладнання.

Особливості оперативного лізингу, що перелічені, визначили його розповсюдження у таких галузях, як сільське господарство, транспорт, будівництво, електронна обробка інформації.

 

 

Відновлення основного капіталу є однією з найважливіших проблем для економіки України. Статистика свідчить, що в більшості підприємств використовується застаріле обладнання. Основні фонди, що експлуатуються більше 20 років, складають 40% від загальної його кількості, від 10 до 20 років – 28%. Рівень зносу основних фондів складає 43%, а в промисловості і капітальному будівництві відповідно – 48 і 62%. На деяких підприємствах знос фондів досягає 80%, що обумовлює підвищена витрата сировини, енергії і як наслідок – ріст собівартості продукції. Для того щоб змінити сформовану ситуацію, необхідні великі капітальні вкладення. За деякими прогнозами об'єм інвестицій повинний складати біля 40 млрд долл. Через непродуману амортизаційну політику держави, постійних змін у законодавстві і невідрегульваності системи ринкових відносин підприємства не в змозі самостійно забезпечити.

Одним із шляхів вирішення даної проблеми може бути лізинг. Прийнятий Закон України «Про лізинг» відчиняє великі перспективи як для відновлення основного капіталу, так і для реалізації продукції. Як відомо, лізинг – це особлива форма оренди, зв'язана з передачею в користування машин, устаткування, інших матеріальних засобів і майна. Іншими словами, застосування лізингу дозволяє підприємцям здійснювати розширення і модернізацію виробництва, не затрачуючи коштів для інвестицій у власний основний капітал, а оплачувати лише лізингові платежі. Це також дозволить уникнути залучення кредитів, а отже, і виплати значних відсотків по ним. Ще одна важлива риса лізингу є можливість навіть дрібним підприємствам використовувати нові види техніки, особливо тій, що характеризується швидким моральним старінням. Це дозволяє вчасно обновляти основний капітал, але з меншими витратами. Для підприємств, що роблять високотехнологічну (а отже, й дорогу) продукцію машинобудування, лізинг дозволить знайти покупця. Для того щоб реалізувати таку продукцію через лізингові операції, великим підприємствам доцільно створювати лізингові центри, що забезпечували б лізингоодержувача необхідною інформацією, здійснювали контроль за експлуатацією об'єкта лізингу, його сервісне обслуговування і ремонт (якщо це передбачено договором).

Прийнятий Закон України «Про лізинг» багато в чому вирішив проблеми юридичного характеру. Однак виникає безліч питань при визначенні розмірів лізингових платежів, способів їхнього розрахунку, особливо за об'єктами, що були в експлуатації, частка котрих значно перевищує частку нових засобів виробництва, що поставляються по лізингу в Україну. Чимало випадків, коли іноземний лізингодавець завищує вартість об'єкта лізингу. Ще однією важливою проблемою є визначення ефективності лізингових проектів, особливо на етапі вибору того або іншого варіанта. Один із підходів до визначення ефективності проекту лізингу запропонований начальником відділу Фінансово-лізингового будинку банку «Україна» Б. Мариниченко (Вісник НБУ. лютий, 1997 р.).

 

 ,

 

де Сліз – вартість об’єкту лізингу;

ЧПі – чистий прибуток 1-го періоду;

Кn ліз – лізинговий коефіціент; n – срок лізингу; і – період лізингового договору (і=1, 2,.... n).

Чистий прибуток при цьому визначається на основі балансу грошових надходжень і витрат, що розробляється в складі бізнес-плану при підготовці лізингового проекту. Якщо значення Кn ліз перевищує нерівність (граничну ефективність проекту) необхідно враховувати ступінь ризику реалізації проекту.

Ще одним показником, що характеризує ефективність лізингової операції, є показник інтегрального економічного ефекту, розроблений Г. Холодним і Ю. Коронатовой (Бізнес-інформ, 1997 р., №7).

 

 ,

 

где   – загальна сума лізингових платежів за період дії лізингового договору, приведена до першого року лізингу;   – одноразові витрати лізингодавця в році t, грн. ;   – поточні витрати лізингодавця в році t, грн. ; Нt – податки, виплачувані лізингодавцем у році t, грн. ; Вt – виторг від реалізації майна, що повертається лізингодавцю в році t, грн. ; аt – коефіцієнт дисконтування (чинник часу), що представляє собою очікувану норму прибутку від капітальних вкладень у лізингову операцію в році t: at = 1/ (1+i) t, де i – розрахунковий розмір ставки дисконту.

Дані методики, незважаючи на ретельне пророблення, мають односторонній характер, тому що визначають економічний ефект тільки для лізингодавця. Економічний ефект для лізингоодержувача можна представити як наступну нерівність:

 

 

 

де Со. в. ф. – вартість об'єкта основних виробничих фондів; К (%) – процент по кредиту; Слік – вартість ліквідації об'єкта основних виробничих фондів; Пліз – загальна лізингових платежів; Д (%) – процент по депозиту (або можливий прибуток від використання засобів, що визволилися внаслідок застосування лізингу) ; Рліз – вартість ремонту об'єкта лізингу (якщо він здійснюється за рахунок лізингодавця) ; Т – термін реалізації лізингового проекту.

Знак «>« свідчить, що проект ефективний, «<« – неефективний, «=« – необхідний більш ретельний аналіз, спрямований на визначення позитивних і негативних чинників (який носять не явно виражений характер).

Однак якщо лізингодавець буде включати в плату за лізинг відсоток по кредиту, то лізинг буде неефективний. Їм зможуть займатися тільки банки й інші організації, що мають досить вільних засобів і не потребують кредити, а також підприємства-виробники.

Дана формула передбачається для визначення ефективності лізингу нового обладнання. При лізингу таких об'єктів необхідно враховувати більш високі експлуатаційні витрати (якщо за договором їх не несе лізингодавець), невисоку продуктивність, а також оцінювати вартість об'єкта виходячи з його технічного стана і цін, що склалися на ринку лізингу подібної техніки.

 

 

1. Огородников И. Налогообложение прибыли при осуществлении лизинговых операций // Навигатор бухгалтера – №33. – 1998.

2. Малышенко К. Проблемы эффективности лизинга в Украине // Хозяйственное право – №5. – 1998.

3. Ларіонова Л. Лізинг і ринкові умови в Україні // Фінанси України – № 7 – 1998.

4. Экономика предприятия: Учебник / Под ред. Проф. О. И. Волкова – М. : ИНФРА-М, 1997.