Проституція

Проституція – результат глибоких соціальних, економічних і моральних деформацій суспільного розвитку. У той же час ріст цієї соціальної патології, безсумнівно, викликаний кризовими явищами соціальної, економічної та ідеологічної сфер нашого суспільства, які виникли набагато раніше. Зараз просто знято «табу» на висвітлення в пресі багатьох негативних явищ, що і приводить нерідко в шоковий стан суспільну свідомість.

Для повного розуміння причин проституції недостатньо з'ясування її місця в системі соціальної патології. Для цього необхідний також її повний соціальний портрет, оскільки без нього неможливо розробити досить ефективну комплексну систему заходів впливу на проституцію, а також на конкретні причини і умови, які сприяють не тільки її виникненню, але й досить стійкому існуванню в суспільстві.

Найскладніше – це правові і організаційні способи боротьби з проституцією та їх ефективність. Як відомо, ще жодна держава за багатовікову історію боротьби із цим соціальним злом не здобула повної перемоги, навіть за допомогою правових і адміністративно-управлінських заходів, хоча жодна держава і не відмовлялася від них. Ось чому чимало місця в соціальній роботі приділяється правовим питанням боротьби із проституцією і можливістю її легалізації.

Слід зазначити, що одним із серйозних недоліків нашої законодавчої практики в сфері права є те, що не дається чіткого визначення поняття тієї або іншої дії або бездіяльності, здійснення яких може викликати таку відповідальність. Адже поняття проституції і її чіткі ознаки в законі не встановлюються.

Можна стверджувати, що проституція існує скрізь, у всіх країнах і регіонах, з тією лише різницею, що в одних вона більш поширена, а в інших – менше. Розрізняється також відношення громадськості до цього явища. Воно досліджується наукою настільки ж інтенсивно, наскільки бурхливо розвивається сексологія як міждисциплінарна галузь знань. Однак у цілому істотних зрушень в обмеженні і зниженні проституції не відзначається.

Важливо врахувати, що власне негатив проституції, її руйнівна сторона при найближчому вивченні виявляється простим пережитком античної культури, яка зовсім не узгоджується з нашою культурою, діє на неї як сторонній предмет і зникне в той момент, коли нова культура сучасної людини остаточно звільниться від культури антично-середньовічної. Тому розраховувати, що проституція може бути ліквідована в результаті ряду заходів, не доводиться, а зміна культурного середовища є процесом історичним, що, однак, зовсім не означає, що потрібно підтримувати бездіяльність у цій сфері.

Конкретно поставлене завдання формування методологічної концепції для вивчення проституції буквально означає наступне: необхідно спробувати припинити пошук нових причин добре відомого явища, а задуматися про зміст його настільки тривалого існування на тлі безуспішної з ним боротьби.

Історично вже в ХХ ст. відношення до проституції в контексті соціальної роботи пройшло кілька радикальних етапів. Відмова від ринкових відносин, яка позначилася з другої половини 20-х рр., була пов'язана зі спробами держави радикальним чином знищити проституцію. На зміну соціальній реабілітації повій, яка практикувалася в перші післяреволюційні роки, прийшли радикальні репресивні міри, які зачіпали не тільки повій, але і їх клієнтів. Певним підсумком боротьби держави із проституцією стало знищення її масових проявів при збереженні незначних латентних форм, як правило, контрольованих державними органами (спецслужбами, міліцією тощо).

Ослаблення тоталітарного тиску на суспільство, пов'язане з так званою «хрущовською відлигою», привело до відмови від карного переслідування осіб, які займаються проституцією за формальними ознаками. Повії піддавалися винятково адміністративним покаранням. Кримінально карним вважалося лише залучення до заняття проституцією. З усією очевидністю держава шукала опосередковані способи обмеження проституції, зокрема, передбачалася відповідальність за відоме зараження венеричними захворюваннями.

Різкий сплеск сучасної проституції пов'язаний з демократичними перетвореннями і проведеними в суспільстві реформами. На сьогоднішній день державні інститути і громадськість практично усунулися від вирішення проблеми проституції, що, безумовно, спричиняє актуальність досліджень даного феномена з погляду одержання про нього більше повної соціологічної інформації, що, у свою чергу, дозволить виробити відповідні адекватні підходи, спрямовані на її мінімізацію.

 

 

Быкова А. Г. Общественная и научная мысль России о социальной сущности проституции» // Социс, 2003, № 5.

Голосенко И. А. Социология проституции в Советской России 20-х – начала 30-х годов//Социология и социальная антропология. – СПб. : Алтейя, 1997.

Шпак Л. Л. Социология повседневной жизни. – Кемерово: КемГУ, 2001. – 376 с.