Прояви несвідомого у фільмах

Здатність людини до породження образів, її близькість образам обумовлена ейдетичною функцією. Отже, образ дозволяє нам зрозуміти те, що відбувається всередині нас: образ, вловлений у своєму вихідному прояві, будучи безпосереднім відбиттям дії, є прямим посередником до онтологічного Я. Онтологічним Я життя є психіка, і у своїй функції вона являє собою ейдетичну дію або дію, яка самовідбивається у своєму виконанні.

Образ є цінним як гра «тут і зараз», він нічого не віднімає і нічого не додає до того, чим людина вже є. Людина – складова вічного розвитку і кожна її думка, образ або дія являють собою можливість усвідомлення.

Онтопсихологічні дослідження виявили п'ять рівнів образу у фільмах:

почуттєво-видимий (примітивне повторення реальності) ;

рефлективний або психологічний;

образ сфери несвідомого (охоплює фантазію, онейричну реальність або реальність сновидінь, мистецтво) ;

метафізичний образ (світ форм, які регулюють існування людини)

образи, які ще не стали людськими.

Свідомість – це момент буття, у якому образ вмирає, перетворюючись нау те позамежне, яке завжди є присутнім у своєї феноменологічній реальності. Онтопсихологичні дослідження показали, що у самій людині існують межі, помилки, які відсторонюють її від своєї долі.

Існування є еманацією Буття, а образ народжується від одного з нескінченних модусів єдиного акту, які у силу власної самоочевидності можуть керувати нескінченними модусами бачення себе, самовідбиття. Як людські істоти ми є одним з таких модусів. Приведемо приклад: кожен з нас може звернутися до свого досвіду і поспостерігати за своїми образами та ідеями. Ідеї є щирими настільки, наскільки точно вони окреслюють дію, з якої виникають. Кожен образ або ідея має свою ідентичність, але вона має сенс, тільки якщо реалізує суб'єкта, який їх що породжує. Кожен образ визначає людину, яка думає, і не може бути побачений у відриві від того, хто встановлює значення даного образа або ідеї. Мейстер Екхарт стверджував: «Образ є у своєму зразку, і зразок є у своєму образі..., отже, образ і зразок – одне. Єдине породжує не подібне, а єдине й ідентичне собі самому».

Кожен образ у момент свого виникнення гарний і точно відбиває реальність. Але ми допускаємо можливість перекручування, тому що образ, який у реальності являється вторинним актом Буття, збігається із саморефлексією Буття в дії (ейдетична функція або множинний потенціал рефлексивних модусів Буття), що дозволяє віддати перевагу образу самого Буття.

Існування стає дією і потім відбиває саме себе; будучи дією, воно може також пам'ятати, відбивати, тобто робити образи, які, у свою чергу, потім самі породжують дії. Наприклад, людина діє на основі власного, відбитого в пам'яті досвіду; дії можуть породити образи, які стануть основою для нових дій. Дія народжує образ, і образ народжує дію. Та або інша ейдетична поведінка психіки – це модулі індивідуації, які дають ідентичність єдиній безперервності. Психіка єдина і може «протікати» як зміст або як форма (дія або символ). У момент відбиття може відбутися впровадження деформуючих решіток, які фіксують один образ, один діапозитив, здатний викликати дію подібно до комп'ютерного вірусу.

Єдиний критерій реальності й істини – це суб'єктивність «тут і зараз». Суб'єктивність і є максимальною об'єктивністю. Але така суб'єктивність властива тільки зрілій людині, тому, хто не відірваний від своєї внутрішньої істини, не відділений від реальності. У противному випадку людина виражає себе зовні, проектуючи своє внутрішнє відчуження, яке спонукає її на безглуздість, вводить у розпач. І в результаті така людина привносить у світ образи руйнування й смерті.

Відомо, що людина не знає себе, що світ невідомий людині. Для того щоб відігнати свою екзистенціальну тугу, позбутися наслідків внутрішньої шизофренії, людина створила вірування, догми, закони, ідеологію, релігії. Але біль і непевність залишаються, вищі точки людської свідомості обплутані злом, а самореалізація заслана в рай, куди людина втратила дорогу і потрапить туди в найкращому разі тільки після смерті. Людина ностальгічно відчуває те, що їй близьке, але недоступне і неможливо, оскільки вилучено у світ, несхожий на неї.

Через суб'єктивність пізнання досягається об'єктивність Буття. Отже, суб'єктивність – це засіб, який приводить того, хто намагається пізнати себе, до Буття. Одна з найбільших помилок сучасної науки полягає саме в перевазі об'єкта як критерій об'єктивності. Однак необхідно пам'ятати, що суб'єкт – це те, що перебуває під, поза об'єктом і дає йому підставу існувати. Прийняття об'єкта за критерій точності означає втрату його значення, а також шизофренічне розуміння світу речей.

 

 

Існування несвідомого в людині означає упущену можливість усвідомлення основ власного буття і є доказом розколу, який відбувся в ньому. Допустити те, що людина не усвідомлює саму себе, – значить підтвердити її обмеженість, непридатність.

Несвідомого в собі і для себе не існує; воно – лише результат незнання людиною себе самої. Несвідоме людини є онтологічним я, неусвідомленим «Я». Визнання цього факту уже саме по собі важливим. Людина повинна всебічно досліджувати себе, відштовхуючись від свого «тут і зараз». І один раз, коли він перестане відгороджуватися від повноти існування, припинивши абсолютизувати тільки один параметр реальності (наприклад, розум) на шкоду всім іншим (про що свідчать мрії, фантазії, хвороби, парапсихічні явища), несвідоме зникне, а людина виявить себе як «Я», яке усвідомлює онтологічність свого існування як початкову, вищу точку, з якої і починає проростати індивідуація.

Уявлення про загублений рай присутнє у всіх релігіях, міфологіях і космогоніях. Між «Я» і його онтологічним виявленням впровадилися і зміцнилися деформуючі грати, які затіняють самопрозорість людини. Це і є причина, по якій людина, покладаючись лише на логіку розуму, ніколи не осягне істини, не знайде гармонії: її розум уже обплутаний порожніми образами. Монітор відхилення, або деформуюча решітка, вклинюється між інформацією організму (екстероцептивною і пропріоцептивною чутливістю) і свідомим «Я», маніпулюючи саме егоцептивним і раціональним його аспектами. Образ абсолютиується на шкоду онтологічному Я.

Фільтруючі решітки впроваджуються як діапозитив, як фіксована форма, яка, будучи для людини беззмістовною і далекою від її природи,, починає діяти при кожному русі психоорганіки і видає швидку відповідь, яка є нефункціональною для організмового онтологічного Я. У результаті людина втрачає об'єктивне сприйняття реальності, а свідомість перестає точно відбивати об'єктивну реальність.

Отже, наш розум використовується якимось механізмом, тоді як образ може точно вказати шлях повернення до себе, оскільки він у будь-якому разі являє собою наслідок тотальної «дії у собі». Сфера образів вільна від далекого втручання і здатна вказати онтопсихологу як на помилку, так і на вихід із ситуації, яка склалася.

Крім того, як уже говорилося вище, будь-яке наше знання, як і глибини нашої свідомості, є образами. Коли людина формалізує свою думку, виводить її через розгалуження філософської діалектики або перетворює у певні математичні символи – це завжди образ. Мої реакція, мова, манера триматися – це образ, тобто дія, яка відбувається в людині, вона виражає і затверджує себе через неї. Ми завжди маємо справу зі світом, який являє собою символ, слово, знак, тобто те, що здатне відбитися або позначитися в нас, як робить це будь-який змістовний кінофільм.

 

 

Алдер Х. НЛП: современные психотехнологии. – СПб. : Питер, 2000.

Введение в онтопсихологию: уч. пос. для вузов / под. общ. ред. Ермолаевой П. Н. – СПб: Ю-Питер, 2004.

Менегетти A. Кино, театр, бессознательное. Том 1. – М. : АСТ-Пресс, 2004.

Менегетти A. Учебник по онтопсихологии. – М. : ННБФ «Онтопсихология», 2006.

Серин А. К. Онтопсихологическая педагогика. – М. : ННБФ «Онтопсихология», 2005.