Прибуток приватного акціонерного товариства "Страхове товариство "Стройполіс"

Загальні ринкові підходи до формування прибутку господарюючих суб’єктів поширюються й на страхові компанії. Разом з тим процес формування прибутку страховика має певні особливості через специфіку економічної сутності страхування і особливості кругообігу коштів страхової організації, який поєднує вхідні і вихідні грошові потоки від усіх видів діяльності, котрі здійснює страхова організація (страхової, перестрахової, інвестиційної, фінансової, іншої звичайної діяльності та надзвичайних подій).

Отже, прибуток, який формується як результат перелічених видів діяльності, являє собою досить складне економічне утворення, має свою внутрішню структуру і логіку.

Серед досліджень минулих часів, присвячених, у тому числі, розкриттю специфіки формування фінансових результатів діяльності страхових організацій, слід, перш за все, назвати праці видатних вчених-фінансистів К. Г. Воблого та В. К. Райхера, надбання яких потім були розвинені та поглиблені в нових умовах економічного розвитку країни трудами сучасних вчених – Л. О. Орланюк-Малицькою, Є. В. Коломіним, В. А. Суховим, К. Є Турбіною, Т. А. Федоровою та ін.

Так, К. Г. Воблий у своїй праці «Основы экономии страхования» (1915 р.) розподіляв прибуток страхового товариства за принципом можливості реального управління його величиною на дві частини: такий, що піддається управлінню (так званий «банковий прибуток», що, за його думкою, включав дві складові:

а) економію у витратах з управління товариством;

б) доходи від капіталів і такий, що управлінню не піддається (так званий «страховий прибуток», який складається із залишків, котрі виникають від того, що дійсне число страхових випадків протягом операційного року склалося меншим за передбачуване»). Перша частина прибутку отримується «від керівництва справою»; друга – надходить у товариство поза усякого впливу його керівників. К. Г. Воблий зазначав також, що «... банкова діяльність має живитися і підтримуватися страховою діяльністю, ні в якому разі не розростатися і подавляти її» [6, С. 77]. Ця теза на той час, за умови нерозвинутості фондового ринку, була справедливою. Наразі вона є справедливою у тому сенсі, що інвестиційна діяльність страховиків носить підпорядкований характер стосовно страхової діяльності. «Інвестиції мають здійснюватися в обсягах, термінах і просторі, узгоджених із взятими страховими зобов’язаннями» [20, С. 371].

Ще один видатний вчений у сфері страхування В. К. Райхер, у праці «Общественно-исторические типы страхования» (1947 р.) прибуток страховика так само розподіляв на дві частини, але розглядав його з позицій «джерела походження»: у вигляді доходу від страхових операцій і у вигляді «процентів на капітал», тобто, за сучасною термінологією, фактично виокремлював прибуток від страхової діяльності та прибуток від інвестиційної діяльності.

Ці два підходи – К. Г. Воблого і В. К. Райхера, не втратили своєї актуальності й дотепер.

За радянських часів у період «соціалістичної» економіки поняття «інвестиційна діяльність страхової організації» не існувало. Державна страхова організація (Держстрах СРСР) не одержувала доходів від розміщення своїх коштів. Отримуваний нею прибуток мав своїм джерелом виключно страхову діяльність. Радянські вчені розглядали прибуток установ Держстраху виключно як прибуток від страхових операцій. Ситуація змінилася із розвитком ринкових відносин у сфері страхування.

Наразі сучасні вчені характеризують прибуток страхової організації як інтегрований результат усіх видів її діяльності – страхової, інвестиційної, фінансової. Так, Л. А. Орланюк-Малицька у відомій праці «Платежеспособность страховой организации» характеризує прибуток страховика як сукупний підсумок усіх процесів, що відбуваються в результаті діяльності страхової організації і який є складною величиною, кожний елемент котрої має власну динаміку. «В реаліях вітчизняного ринку це означає необхідність визначення фінансового результату страхових операцій, інвестиційної діяльності і фінансових операцій» [14, С. 16].

Прибуток від страхових операцій є різницею між ціною наданих страхових послуг та їх собівартістю (собівартість складається із страхових виплат плюс витрати на ведення справи). При цьому, зазначає автор, основним джерелом «формування прибутку від страхових операцій є «прибуток в тарифах», який при калькуляції навантаження закладається в тарифну ставку як самостійний елемент ціни на страхову послугу». Частка прибутку в тарифі встановлюється у відсотках або в абсолютному розмірі. Як елемент тарифу прибуток відіграє важливу роль у регулюванні попиту та пропозиції з окремих видів страхування, оскільки всі інші елементи тарифу мають суто об’єктивну основу.

Зауважимо при цьому, що джерелами фактичного прибутку страховика від страхових операцій можуть бути усі три складові тарифної ставки: «прибуток у тарифах», економія витрат на ведення справи і «економія» у виплатах, яка проявляється як зниження показника рівня виплат, коли фактичний обсяг страхових виплат складається нижчим за той, який був закладений у тарифну ставку на стадії її планування (див. рис. 1. 1).

 

Рис. 1. 1. Джерела надходжень (доходів) страховика від операційної, інвестиційної та фінансової діяльності

 

Фінансовий результат (прибуток або збиток) страховика від страхової діяльності іноді називають «технічним результатом», оскільки він у значній мірі формується не під впливом фінансових чинників, а під впливом чинників, які пов’язані із ризиковою ситуацією конкретного звітного періоду. Через економічну природу страхування ризик є основним чинником, що найбільш відчутно та безпосередньо впливає на вхідні та вихідні грошові потоки страховика та його фінансові результати; саме він «визначає» обсяги страхових виплат і необхідність формування технічних резервів.

У цілому ж, як зазначають фахівці, прибуток (у