Причини, що викликають викривлення сприйняття дитиною Психології добра і зла

 

Визначення поняття та суті категорій «добра» і «зла»

Розуміння дитиною добра і зла і причини його викривлення

Виховання в дітей адекватного сприйняття добра і зла

Список використаної літератури

 

 

У широкому змісті слова “добро” і “зло” позначають позитивні і негативні цінності взагалі. Ми вживаємо ці слова для позначення всіляких речей: «добрий» значить просто гарний, «злий» – поганий. У словнику В. Даля, наприклад, “добро” визначається спочатку як речовинний статок, майно, нажива, потім як потрібне, підходяще й лише «у духовному значенні» – як чесне і корисне, те, що означпє обов’язок людини, громадянина, сім'янина. Як властивість «добрий» також відноситься Далем насамперед до речі, худобі й потім тільки до людини. Як характеристика людини «добрий» спочатку ототожнюється Далем з «діловим», «знаючим», «вмілим», а вже потім – з «люблячим», «милосердним». У більшості сучасних європейських мов вживається одне і те саме слово для позначення матеріальних благ і благ моральних, що дає матеріал для морально-філософських міркувань з приводу доброго взагалі і того, що є добром саме по собі.

За своїм імперативно-ціннісним змістом добро і зло являють собою ніби дві сторони однієї медалі. Вони взаємовизначені і у цьому вони ніби рівні. Людина відрізняє зло, оскільки має певні уявлення про добро; вона цінує добро, випробувавши на власному досвіді, що таке зло. Здається утопічним бажати тільки добра, і не можна повною мірою відгородитися від зла, не ризикуючи в той же час втратити добро. Існування зла інколи є свого роду умовою або неодмінною супровідною обставиною існування добра.

Добро і зло пов'язані тим, що вони взаємно заперечують один одного і є змістовно взаємозалежними. Однак чи рівні вони за своїм онтологічним і чи розмірні за аксіологічним статусом? На це питання давалися різні відповіді.

Добро і зло є відносними – у їх співвіднесеності з вищим благом, моральним ідеалом як образом досконалості. Але протилежність добра і зла абсолютна. Ця протилежність реалізується через людину: через її рішення, дії та оцінки.

У з'ясуванні природи добра і зла було б марним шукати саме їх буттєву основу. Природа добра і зла не онтологічна, а аксіологічна. Пояснення їх походження не може служити їх обгрунтуванням. Тому логіка власне ціннісного міркування виявляється однаковою як у того, хто переконаний, що базові цінності даються людині в одкровенні, так і у того, хто вважає, що цінності мають «земне» походження.

Нормативно-ціннісний зміст добра і зла визначається не тим, у чому вбачається джерело ідеалу, або вищого блага, а тим, яким є його зміст. Якщо моральний ідеал полягає в загальному духовному єднанні людей і у цьому полягає абсолютне добро, то злом буде все, що перешкоджає цьому, що заважає людині творити добро, протистоячи спокусам і прагнучи до досконалості. Конкретизуючи змістовно поняття добра і зла, варто сказати наступне:

добро утверджується в подоланні відособленості, роз'єднаності, відчуження між людьми і встановленні взаєморозуміння, згоди, людяності у відносинах між ними;

як людські якості добро, тобто доброта, проявляється в милосерді, любові, а зло, тобто злостивість, – у ворожості і насильстві.

 

 

Звідки ж береться добро і зло в душі дитини?. Походження добра і зла – одна із найстарих людських проблем. Приблизно півтори тисяч років тому Блаженний Августин, сумніваючись у всесиллі бога, стояв над дитячими колисками, вдивлявся в дітей і дивувався: звідки у них може бути зло? Так він пише у своїй знаменитій “Сповіді”. І ще задовго до Августина був створений біблійний міф про дерево пізнання добра і зла.

Замінимо чисто етичну проблему про те, що таке добро і зло, проблемою педагогічною: як з'являються добрі і злі почуття, добра і зла воля? Нам важко боротися з такими почуттями, зі злістю, жадібністю, заздрістю, агресивністю, невдячністю, якщо ми не розуміємо, звідки вони в душі дитини. Однак ми, не знаючи механізму походження таких почуттів, самі сіємо їх у дитячій душі.

У дитини, як і у будь-якої живої істоти, не одна первинна потреба, як звичайно думають, – потреба в безпеці, а дві: у безпеці і у розвитку. Ці дві потреби не можуть існувати одна без одної, і вони ж заважають одна одній. Безпека потрібна живому організму для розвитку, а розвиток – для безпеки. Але розвиток небезпечний, а прагнення до безпеки зупиняє розвиток. Приблизно так уявляв собі рушійні сили душі і К. Д. Ушинський, коли писав про потребу бути (безпека) і потребу жити (розвиток).

Батьки теж опікуються безпекою дітей і їх розвитком, однак вони вкладають у ці слова зовсім не те, що діти. Потреба в розвитку в них часто буває сильнішою від потреби у безпеці, і цим діти відрізняються від дорослих. Для батьків безпеку сина виражає фраза “Одягни пальто! ”. А для самої дитини – “не чіпай мене, я одягнуся так, як хочу! ”. Батьки при цьому охороняють здоров'я, а дитина – достоїнство. Для батьків розвитком дитини є “сиди над підручником”, для неї ж самої – ігри