Приклади промислового шпигунства

Промислове шпигунство – зовсім не недавно виникла загроза і навряд чи вона коли-небудь зникне, поки на цій планеті існує людство. Приклади, що наводяться, виконують лише роль ілюстрацій і не претендують на всеосяжність.

Передача технології – це незаконний експорт даних або матеріалів, зразків продукції, устаткування. Часто, хоча і не завжди, методом такої передачі служить промислове шпигунство. У інших випадках передача технології відбувається в результаті недбалого контролю за за експортом і незаконних перевезень, частенько адресованих підставному одержувачеві. У багатьох випадках постраждалі країни несуть економічні втрати в своєму приватному секторі, а також втрачають військову перевагу. Старі і нові приклади висувають на перший план успішне вживання шпигунства у випадках незаконної передачі технологій.

Шовк на стародавньому світі цінувався дуже високо. Єдиним джерелом шовку був Китай, який строго охороняв свою монополію. В результаті ціни на шовк були дуже високі, а постачання тканин обмежені. Небезпеки, витрати і втрати часу робили доставку шовку караванними дорогами нелегким заняттям. Положення змінилося після візиту до римського імператора Юстініану персидських ченців. Ченці розкрили секрет виробництва шовку. Вони пояснили, що шовкові черв'яки, вигодувані листям тутовиці, прядуть кокони, які потім розмотують в шовкову нитку. Юстініана переконали, що клімат в деяких частинах Греції личить для вирощування необхідної тутовіци. Він міг добути тутові дерева, але потрібно було дістати шовковичних черв'яків. Ці ж персидські ченці, очевидно, за щедру винагороду, повернулися до Китаю і змогли успішно вивезти шовковичних черв'яків контрабандно до Риму в порожнистих палицях. Юстініан примножив свої багатства, а Китай втратив мільйони в своїй зовнішній торгівлі.

Ранні американські колоністи залежали від Англії в здобутті фабричних товарів. У обмін колоністи поставляли життєво важливу сировину, включаючи деревину і сільськогосподарські продукти, а також бавовну і тютюн. Але колонії багато втрачали в обміні, оскільки Англія контролювала ринок Ціни на товари, що імпортувалися, особливо текстильні вироби, були, на думку американців, непомірно високі. Англія наклала заборону на еміграцію фахівців з виробництва текстиля в Новий Світ і заборонила експорт фабричного устаткування і його креслень в колонії. Положення виглядало безнадійним, поки за справу не взявся Самуель Слейтер (Samuel Slater) Американську промислову революцію часто датують, починаючи з 1789 р., коли Слейтер заснував текстильну фабрику, що носить його ім'я, в Потакете, шт. Род-Айленд. Будучи підмайстром в Англії, він запам'ятав креслення текстильної фабрики і зумів вислизнути з Англії (можливо, за допомогою американського фінансиста) і дістатися до колоній, де використовував свої знання, щоб зруйнувати монополію Англії.

До початку нинішнього століття Бразилія фактично володіла монополією на виробництво каучуку. Бразільська економіка в дуже великій мірі залежала від каучукової промисловості, яка забезпечувала певний рівень національного процвітання і повну зайнятість. Проте багато інших країн було дуже зацікавлено в тому, щоб ліквідовувати Бразільську монополію і отримати економічні вигоди, оскільки вживання каучуку безперервно зростало. Ситуація виглядала безнадійною, поки одна з англійських фірм не приступила до дій. Не дивлячись на строгу заборону Бразільського уряду на експорт каучуконосів, удалося нелегально вивезти одне або пару рослин з Бразилії до Англії. Англійські садівники почали культивувати каучуконосні рослини в теплиці і вивчати можливості його вирощування. Вони прийняли рішення вирощувати каучуконоси в Малайї, оскільки клімат там відповідний, а Малайя входила до складу Британської імперії. Малайський каучук незабаром значно потіснив Бразільський на світовому ринку, внаслідок чого економіка Бразилії стала приходити в занепад. Великобританія користувалася плодами продажу каучуку до другої світової війни, коли Японія захопила Малайю і коли були знайдені замінники каучуку.

Європейські банки мають довгу історію використання шпигунства в цілях забезпечення захисту своїх позик або фінансових резервів. Вважають, що банкірський будинок Ротшильдов (з відділеннями у Франкфурті, Лондоні, Парижі, Відні і Неаполі) розробив одну з найбільших систем розвідки свого часу. Під час першої світової війни секретна система зв'язку Ротшильдов працювала швидше, ніж зв'язок держав-учасників війни. Банк Ротшильда в Лондоні, наприклад, отримував доповіді з полів битв раніше, ніж вони поступали прем'єр-міністрові по офіційних каналах. На додаток до системи зв'язку військового часу Ротшильди вели ретельне спостереження за урядовою і діловою активністю за допомогою як відкритих методів, так і користуючись шпигунством. Одним з улюблених прийомів спостереження за рухом банківських рахунків було використання на них спеціальних зашифрованих позначок, в яких містилися доручення про подачу певного сигналу якійсь особі, що часто знаходиться в іншій країні, про рух капіталу. Тримач рахунку, як правило, нічого не підозрював про існування подібних позначок, які по суті грали роль сучасних електронних передавачів, таємно встановлених на чиємусь автомобілі.

Сучасне промислове шпигунство користується новітніми досягненнями науки й техніки. Часто стали застосовуватися різні мікроскопічні прилади на основі електронних схем.

Спеціальна технологія дозволяє перехоплювати будь-яку інформацію, передається усно, по телефону, телефаксу, комп’ютеру. Віконне скло може служити мікрофоном: за його коливанням спеціальні пристрої відтворюють зміст розмови. Застосування електронної техніки забезпечує спеціальним службам монополій, як і державним спецслужбам можливість одержувати необхідну інформацію про стан справ конкурентів, їхні переговори тощо.

З розвитком комп’ютерної техніки і створенням комп’ютерних мереж як глобального масштабу, так і різних локальних мереж (наприклад, банківських) постає проблема захисту джерел інформації в цих мережах, бо будь-яке несанкціоноване вторгнення скажімо в банківську мережу може призвести до втрати важливої інформації, до втрати її секретності та, як наслідок, використанню цієї інформації з якоюсь корисливою метою.

Розвиток комп’ютерного піратства й злодійства змусив уряди багатьох країн застосовувати різні заходи. ; наприклад, в США організована спеціальна група, що відповідає за безпеку й недоторканість комп’ютерних мереж і комп’ютерних баз даних, оскільки будь-яка людина, що має комп’ютер, доступ у мережу та певні навички роботи з комп’ютером може здобути доступ у такі комп’ютерні банки даних, що містять конфіденційну й секретну інформацію, яка не призначена для рядового користувача. В якості прикладу можна навести випадок, що відбувся в США, коли один користувач зміг підключитися до мережі комп’ютерів міністерства обороны США, в результаті його злого наміру була повністю знищена важлива інформація одного з пентагонівських комп’ютерів.

 

 

Драпак Г., Скиба М. Основи інтелектуальної власності: Навчальний посібник. – Хмельницький: ТУП, 2003. – 135 с.

Дроб’язко В. С., Дроб’язко Р. В. Право інтелектуальної власності: Навч. посібник. – К. : Юрінком Інтер, 2004. – 512 с.

Інтелектуальна власність в Україні: правові засади та практика. Наук. практ. вид. / За заг. ред. О. Д. Святоцького. – К. : Видавничий Дім “Ін Юре”, 1999. – 640 с.