Принцип системності фізичної реабілітації

 

 

Анотація. Зроблено аналіз процесу фізичної реабілітації. Визначено сутність принципу системності фізичної реабілітації. Розглянуто умови реалізації принципу системності в процесі фізичної реабілітації.

Ключові слова: фізична реабілітація, фахівець фізичної реабілітації, принципи фізичної реабілітації.

Аннотация. Сделан анализ процесса физической реабилитации. Определена сущность принципа системности физической реабилитации. Рассмотрены условия реализации принципа системности в процессе физической реабилитации.

Ключевые слова: физическая реабилитация, специалист физической реабилитации, принципы физической реабилитации.

Annotation. The analysis of the process of physiotherapy. The essence of the systems principle of physical therapy. The conditions of realization the principle of systems in the process of physical therapy.

Key words: physical therapy, physical therapist, the principles of physical therapy.

Постановка проблеми. У зв’язку зі стрімким поширенням спеціалістів з фізичної реабілітації в різні сфери людської діяльності та неопрацьованістю методологічного підґрунтя використання їх засобів, назріла нагальна потреба проаналізувати теоретико-методологічні основи фізичної реабілітації.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Системний підхід у науковій літературі представлено, насамперед, працями філософів (П. К. Анохін, І. В. Блауберг, В. П. Кузьмін, В. М. Садовський, А. І. Уємов, Е. Г. Юдін та ін.).

З точки зору системного підходу процес фізичної реабілітації – це множина взаємопов’язаних і взаємозумовлених елементів, що мають спільну мету, єдність змісту та операцій щодо результату.

Мета статті – проаналізувати принцип системності фізичної реабілітації.

Результати дослідження та їх обговорення. Як відомо, пусковим стимулом є бажаний результат, отже для проведення фізичної реабілітації необхідно чітко уявляти чого треба досягти. Що зумовлює необхідність знати всі етапи загоєння/відновлення після конкретних патологій. Таким чином знання етапів відновлення дозволяє фізичному реабілітологу визначити етап на якому знаходиться пацієнт та скерувати спільні зусилля на досягнення наступного етапу. Цей принцип є незмінним, незалежно від сфери його застосування. Тобто для повноцінної роботи з пацієнтом необхідно бачити перспективу, інакше кажучи правильно складати прогноз.

Наприклад, в ортопедії є визначена послідовність відновлення певних анатомічних структур та відповідних їм явищ (рухливість суглобу, м’язова сила, витривалість, пропріоцептивна чутливість та ін.) ; в неврології є чітка, розбита на етапи, послідовність відновлення паралізованих кінцівок після інсультів або парезів.

Отже, ми розглядаємо принцип системності, як один із найважливіших в повсякденній роботі фахівця фізичної реабілітації.

Як відомо, для компетентної роботи з пацієнтом фахівцю фізичної реабілітації необхідно мати теоретичні знання, практичні навички (відпускання певних процедур, спілкування з пацієнтом) та мотивацію. Однак, якщо він буде лише володіти певними техніками без розуміння їх місця в загальній картині процесу реабілітації, то таку роботу фахівця можна назвати помилковою. Кожна застосована вправа, кожна процедура повинна бути обґрунтована фахівцем фізичної реабілітації. Як найчастіше обґрунтовують застосування певних засобів фахівці: нещодавно був подібний випадок; так написано в підручнику; так всі роблять; я так чув; мені так каже керівництво/старші колеги. Такий підхід є помилковим.

Фізичний реабілітолог повинен чітко усвідомлювати навіщо використовувати певну вправу і чому саме таку кількість повторень цієї вправи (адже у всьому світі фізичний реабілітолог /physical therapist/ є людина з фізкультурною освітою, а не медичною) [8].

Якщо ж фізичний реабілітолог не усвідомлює навіщо давати певну вправу, то він діє сліпо, без розуміння всього шляху відновлення та без дотримання принципу системності.

Наприклад, якщо при роботі з дитиною з ДЦП реабілітолог (в результаті обстеження) визначає на якому етапі розвитку знаходиться дитина (лежання і перевертання, сидіння, повзання і рачкування, стояння, ходьба, біг і стрибки) і спрямовує всі зусилля для того, щоб досягти наступного етапу, при цьому визначивши, що найбільше заважає дитині перейти на наступний етап (слабкі м'язи спини або ніг, або поганий баланс, або інше).

Таке втілення принципу системності характерне для всіх напрямів фізичної реабілітації, а не лише для розглянутого прикладу.

Системність дозволяє фізичному реабілітологу досягати поставлених цілей в максимально короткі проміжки часу, оскільки він не тратить його на тренування непотрібних груп м'язів.

На жаль насьогодні переважна більшість фізичних реабілітологів володіє деякими елементами проведення лише реабілітаційного втручання (включаючи, окрім фізичних вправ, також масаж та фізіотерапію), однак клінічна діяльність складається із багатьох складових (рис. 1) : обстеження або огляд, оцінювання, визначення реабілітаційного діагнозу, складання прогнозу і безпосереднє проведення реабілітаційного втручання. Не розуміючи важливості цих складових або просте їх незнання, різко знижує якість послуг фізичного реабілітолога.

Для успішного здійснення фізичної реабілітації необхідним є врахування певних принципів. Принцип (від лат. principium – основа, першоджерело) у філософському ракурсі означає:

певну першооснову, вихідний пункт, джерело;

первісне теоретичне знання, яке є недоведеним та не потребує доведення;

певна первісна етична або інша норма [3].

Принцип займає основне і найбільш важливе місце у теоретичному знанні, оскільки поєднує інші елементи теорії в єдине ціле, у систему. Відсутність принципів, які синтезують знання, призвело б до того, що замість наукової теорії була б наявною механічна сума понять, суджень і законів, хоча й пов’язаних між собою, але не об’єднаних у струнку систему. Принцип є визначальним елементом, який знаходиться у фундаменті теорії і підпорядковує всі інші її елементи. Кожен з таких елементів розкриває основний принцип, а в єдності вони утворюють єдину систему теорії.

Як відомо на сьогодні виокремлюють наступі принципи фізичної реабілітації [2; 5]:

Ранній початок реабілітаційних заходів.

Безперервність реабілітаційних заходів.

Комплексність реабілітаційних заходів.

Індивідуальність реабілітаційних заходів.

Необхідність реабілітації у колективі.

Повернення хворого чи інваліда до активної праці.

Ці принципи були наведені ще в 1973 році в книзі Г. С. Юмашева й К. Ренкера [5], що вказує на їх невідповідність сучасним вимогам, адже в той час вітчизняна наука не була ознайомлена із передовими світовими методиками фізичної реабілітації.

Жоден з вищенаведених принципів не звертається до системності, адже комплексність характеризує кількість засобів, а безперервність – чітку періодичність. У той же час принцип системності покликаний забезпечити стійкий зв'язок між всіма компонентами професійної діяльності та підчинити всю практику конкретній меті. Розглянемо детальніше компоненти професійної діяльності фізичного реабілітолога.

Всього вирізняють п’ять складових клінічної діяльності фізичного реабілітолога [1]: обстеження, оцінювання, складання реабілітаційного діагнозу, прогнозування та безпосереднє здійснення реабілітаційного втручання. Принцип системності покликаний об’єднати всі складові в єдину чітку систему. Адже безсистемність на етапі обстеження може призвести до помилок при складанні реабілітаційного діагнозу або прогнозуванні.

 

Рис. 1. Схема професійної діяльності фахівця з фізичної реабілітації (за матеріалами А. М. Герцика [1])

 

Принцип системності покликаний звертатись до багатьох теорій та методик фізичної реабілітації, та діяти на науково-доказовому рівні. Наприклад, якщо реабілітолог працює з дітьми, які мають ДЦП, і при цьому використовує елементи методики Бобатів, то відповідним буде й реабілітаційне обстеження (наприклад, шкала великих моторних функцій). І навпаки, якщо реабілітолог діє безсистемно, то використовує неадекватні методи обстеження (вимірює амплітуду руху, а програму реабілітаційного втручання складає для збільшення м’язової сили).

В ортопедії поширені авторські методики Сіріаска, Келтенборна, Мейтленда, Маккензі; в неврології: Бобат, Войта, Петьо. Загальна ж кількість цих методик досить велика, однак лише 2-3 з них є найбільш ефективні при певному клінічному випадку.

Необхідно зазначити, що переважна більшість авторських методик фізичної реабілітації мають власні способи обстеження. Отже, якщо реабілітолог використовує певні елементи авторської методики під час втручання, то необхідно використовувати і спеціально розроблені методи обстеження.

Вищезазначене в повній мірі стосується також і оцінювання, і прогнозування у фізичній реабілітації.

Таким чином, в процесі фізичної реабілітації все взаємопов’язано і саме принцип системності покликаний дотримуватись чіткої відповідності, підпорядкованості на кожному етапі клінічної діяльності.

Незаперечним є незмінність цього факту, незалежно від сфери застосування, що дає підстави для виокремлення принципу системності фізичної реабілітації.

Висновки. Дотримання принципу системності дозволяє проводити процес фізичної реабілітації на більш якісному рівні. Адже фізичний реабілітолог працює не з механічною сукупністю процесів, а з чіткою структурою.

Отже, для проведення фізичної реабілітації необхідно передбачувати результат всього процесу, що є пусковим стимулом для її проведення. Виходячи з цього положення для проведення обстеження необхідно користуватись такими тестами і шкалами, які дозволяють виміряти у цифровому виразі саме цей передбачуваний результат. Також в процесі фізичної реабілітації необхідний поточний контроль за змінами основних показників бажаного результату (зворотня аферентація).

 

 

Герцик А. М. Організаційно-методичні аспекти підготовки бакалаврів фізичної реабілітації в Канаді: метод. посібник для студ. вищих навч. закл. фізкультурного профілю / А. М. Герцик; Державний комітет України з питань фізичної культури і спорту; Львівський держ. ін-т фізичної культури. – Львів: Українські технології, 2005. – 112 с. – Бібліогр. : с. 106-109. – ISBN 966-345-038-Х.

Мухін В. М. Фізична реабілітація: підручник для студ. вищ. навч. закладів фізичного виховання і спорту / В. М. Мухін. – [2-е вид., перероб. та доп. ]. – К. : Олімпійська література, 2005. – 472 с. – Бібліогр. : с. 462-468. – ISBN 966-7133-23-0.

Философский словарь / [А. И. Абрамов и др. ]; под ред. И. Т. Фролова. – [7-е изд., перераб. и доп. ]. – М. : Республика, 2001. – 719 с. Библиогр. в тексте. – ISBN 5-250-02742-3.

Юдин Э. Г. Системный подход и принцип деятельности: Методологические проблемы современной науки / Э. Г. Юдин. – М. : Наука, 1978. – 391 с.

Юмашев Г. С. Основы реабилитации / Г. С. Юмашев, К. Ренкер. – М. : Медицина, 1973. – 112 с.

European Region of the World Confederation for Physical Therapy (2003) European Physiotherapy Benchmark Statement [Електронний ресурс]. – ER-WCPT: Brussels, Belgium. – Режим доступу до ресурсу: http://www.fysiot.ee/dok/01.pdf 

The World Confederation for Physical Therapy (2003) Description of Physical Therapy, Declarations of Principle and Position Statements. – WCPT: London, UK [Електронний ресурс]. – Режим доступу до ресурсу: http://www.wcpt.org/policies/index.php 

The World Confederation for Physical Therapy. Position Statement – Guidelines for Physical Therapist Professional Entry Level Education. – WCPT: London, UK [Електронний ресурс]. – Режим доступу до ресурсу: http://www.wcpt.org/sites/wcpt.org/files/files/WCPT-PoS-Guidelines_for_P.... pdf