Принцип загально-психологічного і диференційно-психологічного визначення властивостей, що вивчаються

Друга форма постановки мети – інформування – проміжний, перехідний рівень від наукового дослідження до практики роботи психолога з людьми. Тут передбачається не тільки інтерпретація фактів, феноменології і взаємозв'язків досліджуваних психічних явищ, але й практичні впровадження з передачею відомостей і рекомендацій користувачам, замовникові, суб'єктові діагностики.

Передача діагностичних відомостей користувачам – це особливе питання, тим більше якщо користувач не є професійним психологом. Випробуваних інформують про найбільш загальні результати, типові особливості і індивідуальні відхилення, зрозуміло, не називаючи персоналії привселюдно. У таких випадках інформація змушує випробуваних оцінити або переглянути, глянути по-новому, ніби з боку і глибше на свої психологічні особливості і можливості. Повідомлення результатів обстеження випробуваним – обов'язкова умова будь-якої психодіагностики. Порушення цього правила дискредитує психологічну науку і практику зсередини, викликаючи недовіру і підозрілість до експериментатора. Разом з тим людині завжди хочеться довідатися про себе щось таке, що колись було невідомим, неявним.

Дослідження, наприклад, інтелектуальних функцій повинне завершитися спеціальною лекцією в колективі обстежених. Така лекція повинна бути глибоко продуманою, розкривати сутність інтелекту, його структуру і розвиток з особливим акцентом на моментах, які виявлені у процесі психодіагностики конкретного контингенту. Оскільки серед обстежуваних знайдуться такі, хто побажає розвивати або вдосконалювати свої можливості пам'яті, мислення, уваги, уяви тощо, то в лекції потрібно запропонувати хоча б окремі сприяючі цьому прийоми. Дані про індивідуальні результати видаються випробуваним у зашифрованому вигляді, а зміст кодування роз'яснюється в ході лекції. У підсумку загальна лекція про інтелектуальний розвиток “накладається” на результати власних даних про себе, що підсилює загальний ефект, у якому поєднується інформування з консультацією і профілактикою.

Третя форма постановки мети – психодіагностика з корекцією – характеризується тим, що випробуваним не лише повідомляють результати діагностики, але й дають практичні рекомендації з питань самоуправління станами, пізнавальним процесом або інформацію щодо їх діяльності, регулювання міжособистісних відносин тощо з врахуванням виявлених фактів. Як правило, психодіагностика з корекцією припускає цілий ряд зустрічей з випробуваним, може допускати залучення інших осіб, а також інших (не тільки психологічних) можливостей. При цьому часто застосовують активні методів роботи: мозкову атаку, психологічний тренінг, ділові ігри, консиліуми та ін.

У цілому при будь-якій передачі (використанні) діагностичних відомостей, як і у роботі з ними, психологові важливо знати і враховувати систему самооцінок випробуваних. Очевидно, що при низьких самооцінках і домаганнях (як, втім, і при завищених) варто подбати про те, щоб інформація була сприйнята випробуваними адекватно і набула позитивної дії. При цьому єдиним важливим правилом є не нашкодити, не вплинути негативно на психіку, не принизити і не образити. Слід пам'ятати, що інформація – це гостра зброя, здатна впливати на подальшу долю людини, тому що більшості людей не байдуже, які вони і на що можуть претендувати, на що можуть опиратися в собі, а чого варто позбутися.

Безсумнівно, у кожному окремому випадку виробляється особлива, винятково індивідуальна стратегія інтерпретації виявленого, як і передачі психодіагностичного матеріалу користувачам, – у інформуванні, консультуванні, корекційній роботі або у профілактиці. Але головне правило, якого психологи неухильно повинні слідувати у роботі із клієнтом, – дотримуватися вектора позитивних оцінок і прогнозів, щоб психологічно підтримати людину і вселити їй віру в себе.

Таким чином, мета дослідження (діагностики) визначає також характер врахування змінних, які впливають на результати обстеження. Дослідницькі, наукові цілі діагностики припускають суворий облік і контроль умов природного протікання досліджуваного психічного явища. В інформаційних цілях (найчастіше освітніх, просвітницьких або консультативних) часто застосовують безпосередню демонстрацію артефактів: показують форми прояву і наслідки умов, які впливають на вихідні дані діагностики, “опредметнюють” психологічні засоби захисту від них, спеціально виділяють фактори, які забезпечують стійкість досліджуваних явищ психіки, демонструють їх. Демонстрація, наочність і очевидність досліджуваного особливо важливі в корекційних цілях діагностики. Демонстрація діагностичного матеріалу з акцентами на артефактах і психологічних блокадах, компенсаціях і захистах має на меті виявити їх доступність з особистою участю випробуваного, повірити в результативність усвідомленого реконструювання. У такому демонстративному експерименті людина почуває і усвідомлює доцільність самоконтролю над багатьма змінними у прояві можливостей власної психіки.

Мета дослідження багато в чому визначає форму і зміст інструкції, яка пропонується при виконанні завдання. Інструкція буває відкритою, якщо повністю розкриває мету діагностики, і закритою, якщо реальна мета діагностики приховується. Природно, що закрита інструкція дозволяє одержати більш достовірні результати, оскільки випробувані не знають точно, що вивчається, і не мають змоги маскуватися. У цьому випадку виникають проблеми, які можуть бути вирішені після того, як наприкінці обстеження розкривається його реальна мета. Як свідчить практика, при цьому в деяких випробуваних зберігається негативне відношення до подібних прийомів, однак у будь-якому випадку здебільшого змінні цілі “закладаяються” в інструкцію.

Інструкція пред'являється випробуваним перед обстеженням. Вона може бути повною, докладно пояснювати мету обстеження, і частковою, яка дає лише загальні орієнтири. Повна інструкція програмує фактично всю логіку дій випробуваного, часткова ж задає загальний напрямок дій. Наприклад, у словесно-асоціативному експерименті задається не якась одна дія: “Розповідайте вільно про усе, що бачите і що приходить вам у голову”.

Інструкція – у певному змісті норматив, який визначає поведінку випробуваного, тому за допомогою інструкції можна ставити перед людиною завдання будь-якого рівня складності і тим самим моделювати діяльність, яка наближається до життєвих ситуацій.

Той самий тест з різними інструкціями може вимірювати різні явища і, навпаки, можна підібрати різні завдання, але при певних інструкціях до них одержати діагностичну інформацію про один психологічний процес. Наприклад, в одному експерименті було використано п'ять тестів, які вимірюють вербальні здібності дітей: диктант, усний рахунок, арифметичні завдання, запам'ятовування абмтрактних складів і доповнення у фразах пропущених слів. Були дані такі інструкції:

намагайтеся виконати роботу повністю і зробити її якнайкраще;

працюйте не поспішаючи і намагайтеся виконувати всі правильно;.

не звертайте уваги на якість роботи, а працюйте якнайшвидше.

Якщо дві останні інструкції суворо регламентують або точність, або швидкість, то перша надає можливість проявити індивідуальний стиль діяльності. Тут дилема швидкості або точності роботи вирішується випробуваним самостійно і проявляється індивідуально, що залежить від звичайного стилю діяльності конкретної людини, її типологічних особливостей.

Отже, змінні цілі психодіагностики багато в чому визначаються характером використання передбачуваних результатів і звичайно закладаються в інструкції виконуваних тестових завдань.

 

 

Бодалев А. А., Столин В. В., Аванесов В. С. Общая психодиагностика. – М. : Владос, 2006.

Государев Н. А. Практическая психодиагностика. – М. : Ось-89, 2006.

Клайн П. Справочное руководство по конструированию тестов. Введение в психометрическое проектирование. – К. : Либідь, 1994.

Психологическая диагностика: Проблемы и исследования / Под ред. К. М. Гуревича. – М. : Педагогика, 1981.

Скребец В. О. Психологическая диагностика: уч. пос., 2-е изд. перераб. и доп. – К. : МАУП, 2001.