Принципи емоційно-стресової психотерапії

При конструюванні принципів емоційно-стресової психотерапії наука виходила з діалектичного положення про те, що емоційний стрес виявляє собою не тільки негативну для організму напругу, але й позитивну, не тільки несе руйнування, але й здатний до творення, не тільки проблемний, але й може виступити в ролі цілителя.

Хоча стрес є проблемою останнього століття, однак не можна забувати, що сам творець вчення про стрес канадський патофізіолог Ганс Сельє образно сказав, що життя є стрес і повністю звільнитися від стресу – значить померти. До цього можна додати, що стан здоров'я є стійким балансом між шкідливими і корисними стресами.

Виходячи з цього, при встановленні принципів емоційно-стресової психотерапії була звернута увага на стресові емоційні стани як на фактор активності і стимулювання життєвих сил – через підйом настрою, натхнення, усвідомлення себе діючою корисною особистістю.

У результаті практичного застосування емоційно-стресової психотерапії до хворих, які страждають неврозами, психосоматичними захворюваннями, тобто хворобами різних органів і систем, спровокованих нервово-психічними розладами й алкоголізмом, були розроблені основні методики, які використовують емоційні канали на рівні позитивного, оздоровлюючого стресу.

Емоційно-стресовий гіпноз дуже ефективний при деяких клінічних формах істеричних розладів, зокрема для зняття істеричних симптомів соматовегетативного характеру, які проявляються в паралічах рук і ніг, неможливості стояти і ходити, насильницькому спазмі повік, заїкуватості, голосовій хрипоті, втраті слуху і мови, звуженні поля зору, при специфічній істеричній сліпоті і багатьох інших подібних симптомах, які імітують органічні захворювання, що зустрічають у різних клініках терапевтичного, хірургічного й іншого профілів. У цих випадках ефект досягається, як правило, на глибоких сомнамбулічних стадіях гіпнозу. При цьому досить очевидна роль сомнамбулічного гіпнозу у встановленні таких відносин свідомості і несвідомого, які виливаються у взаємопотенціюючий синергізм, коли одна сфера не конкурує з іншою, а підсилює їх загальний вплив на організм у цілому. Це й може приводити до дуже швидкого, іноді миттєвого лікувального ефекту.

Принципово відрізняючись як від бадьорості, так і від сну, емоційно-стресовий сомнамбулічний гіпноз має переваги перед більш індиферентними у змісті афективної насиченості гіпнотичними станами, які часто мають місце не тільки в більш поверхневих стадіях гіпнозу, але й у його сомнамбулічній стадії при невикористанні або малій задіяності афективних каналів.

Техніка викликання емоційно-стресового гіпнозу опирається не на фізіогенні фактори (сила звуку, світла, їх раптовість або монотонність), а на емоційно-значеннєву виразність мовних формул занурення в гіпноз й інтелектуально-афективний зміст самого вселяння, яке обов'язково доходить до найбільш прихованих, глибоко зачіпаючих особистість хворого лікувальних впливів. При викликанні емоційно-стресового гіпнозу особливого значення набуває інтонація вимовних слів, їх душевність, теплота, сердечність, щира співчутливість або, коли цього вимагає лікування (наприклад, при алкоголізмі й істерії), твердість осуду, суворість обурення або інші подібні емоційно-значеннєві нюанси, особливо афективно підкреслені.

Все сказане дозволяє зрозуміти, чому концепція емоційно-стресової психотерапії спочатку зародилася саме у вигляді методики гіпнозу, а вже потім знайшла шляхи до свого виявлення і в інших методиках.

У гіпнозі, особливо в сомнамбулічній його стадії, можна було з особливою ясністю й рельєфною чіткістю спостерігати, наскільки потужною здатністю впливати на хворого наділяється лікар завдяки афективній, граничній емоційно-стресовій формі проведення гіпнозу. А звідси виник і продовжує розроблятися й розвиватися принцип емоційно-стресових впливів на будь-яку форму міжлюдських психічних відносин. У медичному аспекті такий психотерапевтичний вплив здійснюється у вигляді різноманітних методик, застосовуваних для лікування різноманітних хворобливих станів.

Багаторічний досвід використання гіпнозу в лікувальних цілях допоміг виділенню із загальної маси захворювань таких, при яких гіпнотерапія дає найбільш ефективні результати. Це в першу чергу неврози і наркоманії – хворобливі потяги і звикання до наркотичних засобів, таких, як алкоголь, тютюн та інші.

 

 

Айви А. Е., Айви М. Б., Саймэн-Даунинг Л. Психологическое консультирование и психотерапия. Методы, теории и техники: практическое руководство. М. : Психотерапевтический колледж, 2000.

Бельская Е. Г. Основы психологического консультирования и психотерапии. Учебное пособие. – Обнинск: ИАТЭ, 1998.

Гулина М. А. Терапевтическая и консультативная психология. – СПб. : Издательство «Речь», 2001.

Елліс А. Гуманистическая психотерапия: Рационально-эмоциональный подход. ЭКСМО, 2002.

Кочарян О. С., Бурлачук Л. Ф., Грабська І. А. Основи психотерапії: навчальний посібник. – Харків: Харківський національний унверситет імені В. Н. Каразіна. – 2004.

Уолен С., ДиГусепп Р., Уэсслер Р. Раціонально-емотивна психотерапия / Пер. с англ. Общ. Ред. – М. : Институт гуманитарных знаний, 1997.