Принципи кримінального права

бездіяльність при перевірці заяв, повідомлень про злочини – 2, 4%). Як наслідок – відносно слідчих порушено 58 кримінальних справ, з них за одержання хабара – 31 справу або 53, 4%, службове підроблення – 8; зловживання владою – 3; перевищення влади – 3, службову недбалість – 2. За порушення дисципліни і законності 55 працівників слідчих підрозділів було звільнено з органів внутрішніх справ, майже ще стільки ж – позбавлено посад [13].

Отже, принцип законності можна визначити як вимогу нормативного характеру, що зобов'язує суддю, прокурора, слідчого, дізнавача, а також всіх осіб, які беруть участь у справі, застосовувати, виконувати норми Конституції, кримінального та кримінального процесуального законодавства.

Що ж до принципу рівності громадян перед законом, то він є закріплений у ст. 7 Загальної Декларації прав людини: «Усі люди є рівними перед законом і мають право без усяких відмінностей на рівний захист закону»[2]. Практично таке саме визначення даного права міститься у ст. 26 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права: «Всі люди є рівними перед законом і мають право без будь-якої дискримінації на рівний захист закону» [3]. Визначає дане право і Конвенція СНД: «Усі люди є рівними перед законом і мають право без будь-якої дискримінації на рівний захист закону. Користування правами, викладеними у цій Конвенції, гарантується без дискримінації за будь-якою ознакою…» (ст. 20) [4]. Слід підкреслити, що розглянутий стандарт прав людини обумовлює собою й певний обов’язок. Так, відповідно до ч. 1 ст. 2 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права “Кожна держава, 30 …, зобов’язується поважати і забезпечувати всім особам, які перебувають у межах її території та під її юрисдикцією, права, визнані в цьому Пакті, без будь-якої різниці щодо раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, майнового стану, народження чи іншої обставини”. Безумовно, даний обов’язок поширюється й на сферу кримінальної процесуальної діяльності [9, С. 29-30]. Конституція України, також дає тлумачення цього принципу у розділі другому, зокрема у ст. 21 зазначається: «усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах». У ст. 24 говориться: «громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом». Також є рівними перед законом іноземці та особи без громадянства, підтвердження цьому є у статті 26 [1].

Принцип особистої відповідальності за наявності вини як принцип кримінального права полягає в тому, що тільки особа, яка вчинила злочин, може нести за нього кримінальну відповідальність і підлягати покаранню. Якої б тяжкості злочин не був вчинений, ніякі інші особи (у тому числі й родичі) не можуть бути притягнуті до відповідальності, крім особи, яка винна в його вчиненні. Особистий (персональний) характер відповідальності випливає з багатьох норм КК України. Наприклад, у ст. 18 прямо вказано, що суб’єктом злочину, тобто особою, що може нести кримінальну відповідальність, є лише фізична особа, яка обов’язково є осудною і досягла віку, з якого можлива кримінальна відповідальність [5]. Особистий характер відповідальності полягає також у тому, що само покарання має персональний, особистий характер і може застосовуватися лише до конкретної особи, яку визнано судом винною у вчиненні злочину [7, С. 11-12]. Також знаходить своє тлумачення цей принцип в Конституції України. Зокрема у ст. 129 ч. 3 зазначається саме про забезпечення доведеності вини. Що ж до відповідальності, то КК України зазначає у ст. 2 частині 2: «особа є невинуватою і не може піддаватися кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у законному порядку». А отже, доведеність вини є основним етапом принципу відповідальності.

Отже, розглянуті принципи є важливими та необхідними для суспільства. Також вони закріплені у Кримінальному кодексі України й звичайно підтверджені Конституцією. Ми бачимо, що усі принципи є взаємопов’язаними, тобто один принцип допомагає функціонувати іншому.

Принципи гуманізму та невідворотності кримінальної відповідальності

Гуманізм (з лат. людяність) – це певний світогляд у центрі якого знаходиться ідея людини як найвищої цінності. Ідейні витоки гуманізму сягають ще часів давніх Греції і Риму. Проте цінності гуманізм набув у добу Просвітництва. Нині ж гуманізм можна дослідити за допомогою його ідейних засад, таких як:

визнання гідності і незалежності особистості головною соціальною цінністю;

максимізація свободи вибору людини (зокрема, свободи слова і совісті, права на особисту думку і незалежне дослідження, права кожної особистості на власний спосіб життя), яка має поширюватися так далеко, наскільки це не завдає шкоди іншим. У зв’язку з цим гуманістична етика схвалює багатоманітність моральних поглядів і людських цінностей;

додержання принципу, згідно з яким кожна людина заслуговує до себе людського ставлення; визнання давньої заповіді, що наказує приймати до свого середовища чужих, поважаючи їх відмінності;

визнання інших загальнолюдських моральних стандартів, а саме: правдивості і додержання обіцянок, чесності і відвертості, доброзичливості і надійності, вірності і вдячності, неупередженості і справедливості, добросовісності і прагнення до співробітництва тощо;

шанування таких чеснот, як здатність до творчості, самостійного вибору, мислення і поведінки, прагнення до максимальної реалізації талантів і здібностей, одержаних людиною від природи, спрямованість на засвоєння раніше невідомих їй сфер діяльності;

гармонійне поєднання етики і розуму; віра в те, що збільшення знань дозволяє людям