Принципи процесуального і матеріального права

Підкорення суддів закону означає, що вони повинні вирішувати справи на підставі законів України, відповідно до закону застосовувати норми іноземного права, а при відсутності закону, який врегульовує спірні відносини, застосувати закон, що регулює подібні відносини. Коли немає такого закону, суд виходить із загальних засад і змісту законодавства України (ст. 11 ЦПК). Рішення суду повинно бути законним і обгрунтованим. Суд обгрунтовує рішення лише на тих доказах, які були досліджені в судовому засіданні (ст. 202 ЦПК).

2. Державною мовою судочинства в Україні є українська мова (ст. 10 Конституції). Судочинство провадиться українською мовою або мовою більшості населення даної місцевості. Особам, які беруть участь у справі і не володіють мовою, якою провадиться судочинство, забезпечує право повного ознайомлення з матеріалами справи, участь у судових діях через перекладача і право виступати в суді рідною мовою (ст. 13 Закону «Про судоустрій»). На розвиток цього положення ст. 9 ЦПК встановлює, що особам, які беруть участь у справі і не володіють мовою, якою провадиться судочинство, забезпечується право робити заяви, давати пояснення, виступати в суді і заявляти клопотання рідною мовою, а також користуватися послугами перекладача в порядку, визначеному ЦПК. Судові документи, відповідно до встановленого порядку, вручаються особам, які беруть участь у справі, в перекладі на їх рідну мову або іншу мову, якою вони володіють. Якщо при розгляді справи були порушені правила про мову, якою ведеться судочинство, то рішення у всякому разі підлягає скасуванню (п. 3 ст. 314 ЦПК).

3. Рівність усіх учасників процесу перед законом і судом (п. 2 ст. 129 Конституції). Громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками (ст. 24 Конституції).

4. Гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами. Закріплений п. 7 ст. 129 Конституції принцип гласності характеризує демократизм цивільного судочинства і сприяє здійсненню ним запобіжної і виховної функцій. Відкритий розгляд справ дає можливість громадянам безпосередньо знайомитися з роботою суду, а це підвищує його відповідальність за законне і правильне вирішення цивільних справ. Зміст принципу гласності цивільного судочинства полягає в тому, що розгляд справ у всіх судах відкритий, за винятком випадків, коли це суперечить інтересам охорони державної таємниці. Закритий судовий розгляд також допускається за мотивованою ухвалою суду з метою запобігання розголошенню відомостей про інтимні сторони життя осіб, які беруть участь у справі, а також забезпечення таємниці усиновлення. Рішення судів у всіх випадках проголошується прилюдно. До залу судового засідання не допускаються громадяни, молодші шістнадцяти років, якщо вони не є особами, які беруть участь у справі, або свідками (ст. 10 ЦПК). Гласність означає також відкритість усіх матеріалів справи для осіб, які беруть участь у справі, в їх праві знайомитися з ними, в обов'язковому їх інформуванні про час і місце судового засіданні і про виконання окремих процесуальних дій (статті 99, 189 ЦПК). Гласність судового розгляду полягає також у праві публікувати звіти і повідомлення про судові процеси в пресі, інформувати про них по радіо, телебаченню, в кіно та з використанням інших засобів масової інформації, обговорювати матеріали справи в трудовому колективі для визначення по ній думки з метою доведення її до відома суду (ст. 161 ЦПК).

5. Об’єктивна істина. Змістом цього принципу є відповідність висновків суду, викладених у рішенні, дійсним обставинам справи. Порушення принципу об'єктивної істини є безумовно, підставою для скасування рішення.

 

 

Нині ми стоїмо біля витоків процесу створення правової держави, для якої головним є захист особи, свободи і прав людини, у тому числі національних меншин, додержання законів і державності. Характер цієї держави мають визначати такі принципи:

1) верховенство закону в усіх сферах соціального життя;

2) обов’язковість закону для всіх державних органів, громадських організацій, офіційних осіб і громадян;

3) захист і гарантії свободи особи, її прав, інтересів, честі й гідності;

4) взаємна відповідальність особи і держави;

5) контроль і ефективний нагляд держави за додержанням законів та інших нормативних актів.

Здійснення усіх цих заходів, спрямованих на побудову правової держави, стане для цивілізованого світу ще одним доказом прагнення України до втілення в життя принципів гуманізму і демократії, найвищою метою якої є забезпечення прав і свобод людини, основою нашої державності.

Ми живемо в країні, що по Конституції є правовою державою. Але те, що пишеться в основному законі, не дає нам приводу стверджувати, що це саме так. На мій погляд, у нас ще не усі цілком усвідомлюють, що для державотворення необхідне виникнення ряду визначених передумов, найважливішою з яких є громадянське суспільство, тобто відповідна зрілість традиційного суспільства. А суспільство ще не зовсім дозріло, щоб забезпечити для себе умови, що задовольняють і реалізують свої різноманітні потреби і інтереси. Наша психологія спирається на те, що сама держава повинна подбати про добробут свого народу. Але адже навіть сама розвинена правова держава не здатна надати своїм громадянам прийнятні блага для повного функціонування суспільства. Інакше кажучи, ми самі повинні подбати про свою забезпеченість. В Україні, ще не можна сказати про те, що громадянське суспільство досягло вищого етапу у своєму розвитку, а це сприяє утрудненню розвитку правової держави в країні. Отже, щоб розв’язати цю проблему, необхідно удосконалити українське суспільство, а цьому можемо сприяти тільки ми самі.

 

1. Алексеев С. С. Государство и право. М. : Юридическая литература, 1996.

2. Венегеров А. Б. Теория государства и права: Часть 1. Теория государства. – М. : Юристъ, 1995.

3. Котюк В. О. Основи деpжави і пpава: [Hавч. посібник для студентів юpид. вузів та фак. ]/ [Відп. pед. Боpис І. Д. ]. – К. : ВEHТУРІ, 1995.

4. Лазарев В. Н. Общая теория права и государства. М. 1994.

5. Основи держави і права: Hавч. посібник у запитаннях і відповідях для вступників до юpид. закладів/Спілка юристів України; С. Д. Гусаpєв, А. М. Колодій, Л. В. Кpавченко. – К. : Юpінфоpм, 1995.

6. Теорія держави і права (под ред. В. В. Копейчикова). Київ: Юрінком. – 1997.