Принципи реабілітації людей передпенсійного віку

Соціальна реабілітація – це процес відновлення основних соціальних функцій особистості соціальної групи, їх соціальної ролі як суб’єкта основних сфер життя суспільства.

Проблема реабілітації осіб передпенсійного віку дуже складна і має комплексний характер:

медичний;

професійно-трудовий;

соціальний.

У передпенсійному періоді головну роль необхідно відвести соціальній реабілітації, яка містить у собі підготовку до раціонального способу життя після виходу на пенсію: активізувати громадське життя в колективах, відновити наставництво, пропагувати курси загальної освіти за типом “університетів третього віку”, організувати клуби інтересів, художню самодіяльність і т. д.

Одним з важливих завдань комплексної передпенсійної підготовки є формування свідомого відношення до свого здоров'я і потреби в одержанні і використанні відповідних геронтогігієнічних знань. Необхідне максимальне врахування соціально-групових та індивідуальних особливостей старіючих працівників, їх освітнього рівня та інтересів, вікових змін інтелекту, пам'яті, здатності сприймати нову інформацію.

Для успіху медико-соціальної реабілітації, тобто відновлення здоров'я, досягнення можливого оптимуму у фізичному і професійному відношенні, слід передбачити певне зниження психічного потенціалу, а також виховання у старіючого працівника уявлень і практичних навичок активного, здорового способу життя в пенсійному періоді.

Проблема реабілітації і професійної переорієнтації людей похилого віку за своїм походженням є соціально-економічною, а за методами її вирішення – медико-біологічною і психічною.

Ефективність реабілітації передбачає дотримання принципів:

фізіологічної ефективності, тобто поліпшення або стабілізацію функціонального статусу;

економічної ефективності, тобто збільшення продуктивності праці і скорочення строків реабілітації і ресоціалізації старіючих працівників;

соціальну ефективність, тобто усунення шкідливого впливу навколишнього середовища.

Напрями надання соціально-психологічної допомоги людям похилого віку соціальними працівниками:

створення системи “соціальної підтримки”, подолання негативних психологічних установок (відчаю, почуття безпорадності, недооцінки власних можливостей) ;

допомога у влаштуванні життя на самоті після пережитої втрати;

ознайомлення з психотехніками з регуляції окремих психічних функцій і здібностей;

прийоми компенсації зниження можливостей пам’яті і уваги;

пийоми саморегуляції і організації життєвого простору.

Форми надання соціально-психологічної допомоги: індивідуальні і групові бесіди, лекції, дискусії, навчальні програми для людей похилого віку.

Соціально-психологічна підготовка людини о виходу на пенсію включає:

підготовка до виходу на пенсію як необхідний чинник соціалізації в похилому віці (готовність до зміни соціальної позиції) ;

розробка оздоровчої програми для тих, хто вийшов на пенсію;

вироблення ставлення до пенсійного віку як до часу звільнення від жорстких меж робочого періоду, переходу до нового життєвого етапу, який має свої переваги – відсутність обмежень і наказів висококонструйованої діяльності.

У віковій реабілітації виділяють дві сторони – якнайдовше зберегти і оптимально використати те, що є, і відновити те, що втрачено, тому стратегія трудової реабілітації має полягати у розробці:

- впливів, які сповільнюють темп старіння, розвиток вікової патології;

- засобів, які підвищують уже сформований низький рівень працездатності.

У глобальному плані проблема трудової реабілітації зливається із проблемою збільшення тривалості життя. У всіх випадках реабілітація повинна бути спрямована на попередження і уповільнення стрімкого процесу старіння.

На жаль, сьогодні в Україні немає реабілітаційної служби як цілісної системи, практично не ведеться спеціалізована підготовка реабілітаційних заходів, навіть не вживають спроби проаналізувати весь досвід радянської геронтології в цьому напрямку і використати найбільш адекватні реабілітаційні методи в нових трудових умовах.

Раніше на багатьох промислових підприємствах на базі відомчих лікарень і поліклінік були створені і функціонували реабілітаційні відділення, проводилося медичне обстеження працівників, які мають труднощі у виконанні професійних обов'язків по досягненню передпенсійного віку, на основі аналізу даних медичного і психологічного обстеження здійснювалося лікувально-відновне і профілактичне лікування з обов'язковим застосуванням геріатричних та інших біологічно активних медикаментозних засобів.

 

 

Альнеревич В. Социальная геронтология. – Ростов-на-Дону, 1997.

Теорії і методи соціальної роботи: підр. для студ. ВНЗ / за ред. Т. В. Семигіної, І. І. Миговича. – К. : Академвидав, 2005.

Технологии социальной работы: Учебник под общ. ред. проф. Е. И. Холостовой. – М. : ИНФРА-М, 2002.

Тюптя Л. І., Іванова І. Б. Соціальна робота: теорія і практика: навч. пос. – К. : Знання, 2008.