Природа як предмет філософського осмислення

 

Поняття "природа" - одне з найважливіших філософських понять. Не можна усвідомити сутність багатьох фундаментальних філософських понять, наприклад суспільства, культури, духу, сутності людини та інших, не розглянувши їх у співвідношенні з природою. У свідомості сучасної освіченої людини слово "природа" асоціюється головним чином з двома значеннями: 1) природа в сенсі природного середовища проживання людини та 2) природа як об'єкт спеціального наукового дослідження в рамках цілої сукупності так званих природних наук (природознавства).

У цих своїх значеннях термін "природа" походить від латинського слова "natura", яке було сприйнято і засвоєно практично всіма народами і мовами християнського світу. Звідси і "натуралісти" в сенсі - дослідники ("випробувачі") природи, і "натуралізм" як філософська позиція, що підкреслює завжди особливу значущість саме "природи" при розгляді та вирішенні центральних філософських питань буття і пізнання, особливо буття людини і людської культури.

Більш уважний аналіз історико-філософського, історико-наукового матеріалу та матеріалу, що відноситься до історії європейської культури в цілому, показує, що, по-перше, термін "природа" мав і до цих пір зберігає та інші істотно важливі значення, а, по- друге, за всіма цими значеннями (включаючи і загальноприйняті) стоять глибокі ідейні та культурно-історичні підстави, без усвідомлення яких неможливо зрозуміти роль поняття "природа" у постановці та вирішенні саме філософських проблем. Звідси необхідний більш повний перелік істотно важливих значень терміна "природа":

1) Природа в сенсі внутрішніх особливостей, сутності тієї чи іншої речі (явища, системи та ін.) Наявність і специфіка цього значення стають особливо очевидними при зіставленні таких виразів, як "краса природи" і "природа краси"; "явище природи" і "природа явища" і т.д.

2) Природа в сенсі сущого в цілому, у всьому різноманітті його існування у світі. У цьому своєму значенні термін "природа" соотносітелен з такими поняттями (а іноді й синонімічний їм), як матерія, Всесвіт, космос, універсум і т.д.

3) Природа як матеріальне начало в самій людині. У цьому сенсі "природа", "природне" протиставляється "духу", "духовному" в людині як основу його моральної волі. Ці значення вироблені задовго до зазначених вище двох звичних нам сьогодні значень терміна "природа", які з'явилися на досить пізньому етапі розвитку культури і мають свої конкретно-історичні та філософські підстави. Випишемо тепер ці зазначені раніше два значення в загальному переліку і в більш точної формулюванні.

4) Природа як сукупність природних умов існування людини, людського суспільства і людської культури і як джерело необхідних ресурсів (матеріальних, енергетичних і ін) їх існування

5) Природа як об'єкт спеціального наукового пізнання в рамках цілого комплексу дисциплін - "наук про природу" або "природних наук" (природознавства). У цьому своєму значенні поняття "природа" формується лише в Новий час, в період становлення промислового капіталізму і науки в сучасному її розумінні і носить яскраво виражений нормативний характер.

Хоча поняття "природа" у значенні сущого в цілому, космосу зіграло важливу роль у розвитку філософії, особливо в античності, особливе значення в обговоренні філософських проблем воно знайшло після усвідомлення важливості таких протилежностей, як "природа - культура" і "природа - дух". За часом це співпадає з періодом гуманістичного повороту у розвитку давньогрецької філософії. Вже софісти стали надавати велике значення розрізненню того, що існує тільки "за природою", і того, що існує "за положенням", тобто за умовним (прийнятим) думок, звичаїв і інших людських звичаями. До цієї області умовного вони відносили всі моральні засади та норми особистого і громадського життя, позбавляючи їх таким чином внутрішньої обов'язковості.

З іншого боку, починаючи з Сократа, у філософії зароджується лінія на розумінняморальності, чесноти як того, що вкорінене в самій природі і потім осягається природним розумом людини. З цієї точки зору до умовного відноситься як раз все те, що створено самою людиною, всі цивільні і культурні встановлення та установи, не виключаючи навіть держави. Цей погляд пізніше особливо послідовно був розвинений стоїками, для яких вираження "жити за природою", "жити по розуму" і "жити доброчесно" були синонімами. Це протиставлення "життя за природою" (як нормальне,природне і доброчесне) "життя по культурі" (як чогось умовного, протиприродного і неналежного) спалахує знову в лоні романтичних течій у XVIII-XIX століттях у поглядах Ж. Ж. Руссо і інших, а в своїх крайніх формах знаходить вираз у молодіжних контркультурних рухах вже XX століття. 

У другій половині XX століття, проте, коли була усвідомлена вся серйозність можливого глобальної екологічної кризи і наївність будь-яких крайніх підходів до вирішення майбутнього людської культури, стали вироблятися більш реалістичні концепції та ідеї: концепція коеволюції природи і суспільства, концепція сталого розвитку та інші. Настільки ж далекосяжні наслідки мала і формулювання іншої пари протилежностей - "природи" і "духу". 

У ясній формі вона сформульована вже у філософії Платона з його чітким протиставленням "світу ідей" "світу речей". Цей дуалізм природи і духу був відтворений в Новий час, причому в двох найбільш впливових філософських системах - в навчаннях Декарта і Канта. У Декарта зазначений дуалізм існував у вигляді подання про двох субстанціях, що лежать в основі кожної з цих областей буття, а саме субстанції мислячої і протяжної субстанції.

Кант же протиставив, по-перше, природу як царство необхідних законів моральної свободи людини, а, по-друге, природу як