Прийоми і етапи процедури прийняття рішення соціальним працівником

І, звичайно, фахівець високої кваліфікації повинен володіти знаннями джерел і систем забезпечення соціальними послугами за місцем проживання людей (лікарень, шкіл, державних органів, приватних підприємств), знати умови, напрями, специфіку діяльності цих систем, способи виходу на них, думку і ставлення до них клієнтв, їхні можливості, регламентуючі засади і т. д., щоб вільно орієнтуватися і компетентно з ними співпрацювати.

 

 

Сучасний підхід до розвитку у фахівців з соціальної роботи уміння приймати ефективні рішення в проблемних ситуаціях соціально-педагогічної діяльності базується на кількох методологічних принципах, у межах яких здійснюються сучасні психологічні дослідження.

Насамперед, це суб’єктно-діяльнісний підхід, впроваджений у психологію С. Рубінштейном і розвинений К. Абульхановою-Славською та В. Брушлинським. Він базується на наступних положеннях.

1. Суб’єкт – це онтологічна властивість людини, він безперервно існує і розвивається. Суб’єкт керує діяльністю та іншими формами активності. Це положення суперечить уявленням Л. Виготського і О. Леонтьєва, які вважали, що суб’єкт підпорядковується діяльності, а тому може з’являтися і зникати разом з нею. Вирішення цього протиріччя у межах суб’єктно-діяльнісного підходу вимагає визнання існування у індивіда в будь-який момент принципової здатності, спроможності бути свідомим суб’єктом своїх дій. У цьому розумінні суб’єктність є сутнісною характеристикою людського способу існування. Проте актуалізація і виявлення суб’єктних властивостей індивідом може не відбуватися у реальному процесі активності в окремі її моменти. Але уникнення свідомої суб’єктної дії також є результатом самовизначення і волевиявлення суб’єкта. Це узгоджується з положеннями екзистенціальної психології про авторство і відповідальність людини у всіх її психічних проявах (Ж. -П. Сартр, І. Ялом) та теорії вчинку М. Бахтіна про „не-алібі у бутті”.

2. Суб’єкт проявляється у пізнавальному, дієвому та етичному ставленні до світу. Етичне ставлення полягає у визнанні іншої людини вільною, тобто такою, що має право на самовизначення. Це положення одне з найважливіших для розуміння вчителя як суб’єкта педагогічної діяльності, а його ставлення до дитини, учня – як етичного за своєю природою.

3. Однією з найважливіших характеристик суб’єкта є його відповідальність, пов’язана із здатністю детермінувати події. За С. Рубінштейном, відповідальність – це втілення істинного, глибокого і принципового ставлення суб’єкта до життя, це відповідальність за все здійснене чи не реалізоване.

4. Суб’єкт здатний до творчої самодіяльності й саморозвитку. Тому він виступає джерелом перебудови буття і власного життя, а також своєї діяльності та внутрішнього світу (В. Татенко).

5. Активність суб’єкта виявляється у знаходженні й усвідомленні протиріч життєдіяльності та їх розв’язуванні (К. Абульханова-Славська). Це досягається завдяки здатності суб’єкта ставати у диспозицію до реальних умов життєдіяльності.

В основі аналізу фактора соціально-педагогічного цілепокладання (а також цілеутворення і цілеутримання), який скеровує мисленнєву діяльність вчителя під час вирішення проблемних виховних ситуацій, лежить особистісно-орієнтований підхід, на якому грунтується перебудова сучасної системи соціальної роботи в Україні (І. Бех, Г. Балл, В. Рибалка, С. Подмазін). Стосовно діяльності соціального працівника цей підхід виявляється в системі виховних настанов, які визначають ставлення до клієнта і мають конкретно-практичне втілення у таких особливостях позиції фахівця, як децентрація, прийняття індивідуальності й суб’єктності кожного клієнта, спрямованість на діалогічну взаємодію, недирективність, творчість тощо.

Вивчення процесуальної будови вирішення виховних задач і проблемних ситуацій базується на діяльнісному підході О. Леонтьєва, згідно з яким він розглядається у контексті цілепокладання, утворення зв’язку „мета – мотив”, здійснення дій та операцій, спрямованих на вирішення задач, контроль та оцінку дій.

Процес прийняття соціальним працівником рішення в проблемних ситуаціях розгортається на поведінковому і діяльнісному рівнях, які забезпечуються різними формами детермінації активності: поведінковий -причинною детермінацією, яка діє через екстернально-ситуаційні та інтернально-психодинамічні чинники, діяльнісний – цільовою детермінацією, яка діє через фактори цілепокладання, рефлексії й вибору. На процес прийняття виховних рішень чинять вплив також ціннісні детермінанти.

Прийняття рішення на поведінковому рівні активності фахівця з соціальної роботи є результатом дії несвідомих его-захисних процесів і проявляється в реалізації ним неадекватних меті діяльності дій, спрямованих на підтримку цілісності його «Я».

Прийняття соціально-педагогічного рішення на діяльнісному рівні є актом свідомої суб’єктної активності соціального педагога. Діяльнісна будова процесу прийняття рішення містить змістову й функціональну складові. Змістово-смисловий бік процесу прийняття рішення утворює динаміка сенсів, які актуалізуються в процесі сприймання ситуації, обмірковування і зважування рішення протягом всього процесу.

Функціональну структуру процесу прийняття соціально-педагогічного рішення утворюють операції постановки проблеми, визначення мети, формулювання і порівняння альтернатив, здійснення вибору. Ефективність рішень, які приймаються соціальними працівниками у проблемних ситуаціях, визначається наступними критеріями.

Перший з них – критерій мети, який характеризує прийняте рішення з огляду на його відповідність меті діяльності. Якщо напрям дій, обраних фахівцем при вирішенні проблемної ситуації, пов’язаний із сприянням особистісному чи інтелектуальному розвитку клієнта, це рішення може розглядатись як цілевідповідне. Цей критерій проявляється в центрації свідомості фахівця під час міркування над рішенням на клієнті, а не на проблемах власного „Я-образу” та іміджу. В центрі ефективного рішення перебуває особистість, проблеми її мотивації, ціннісної сфери, діяльності, стосунків з оточуючими тощо.

Другий критерій – критерій засобів, – відображає педагогічно-дійовий бік рішення і характеризує ступінь відповідності дій соціального працівника поставленій ним меті. Він виражається у наданні переваги демократичним, а не авторитарним і примусовим методам впливу на клієнтів. У цьому випадку фахівець обирає соціально-педагогічні прийоми, які грунтуються на відкритому, довірчому, толерантному спілкуванні.

Третій критерій – функціональний. Він відображає операційну будову процесу прийняття рішення, що лежить в основі функціональної моделі його структури. Здатність соціального працівника до операційного розгортання в процесі вирішення таких ланок, як проблематизація і постановка мети, формулювання альтернативних варіантів рішення й окреслення поля вибору, порівняння альтернатив через аргументування, вибір варіанта рішення й оцінка його можливих результатів свідчить про його функціонально-структурну повноцінність.

 

 

Теорії і методи соціальної роботи: Підручник/ За ред. Т. В. Семигіної, І. І. Миговича. – К. : Академвидав, 2005.

Тюптя Л. І., Іванова Т. І. Соціальна робота: теорія і практика. – К., 2005.