Психічні прояви та їх зв’язок з семантичним полем

2. Семантичне поле є автономним і може бути виділене як самостійна підсистема мови.

3. Одиниці семантичного поля пов'язані тими або іншими системними семантичними відносинами.

4. Кожне семантичне поле пов'язане з іншими семантичними полями мови і у сукупності з ними утворює мовну систему.

В основі теорії семантичних полів лежить уявлення про існування в мові визначених семантичних груп і про можливості входження мовних одиниць в одну або кілька таких груп. Зокрема, словниковий склад мови (лексика) може бути представлений як набір окремих груп слів, об'єднаних різними відносинами: синонімічними (хвалитися – вихвалятися), антонимічними (говорити – мовчати) і т. д.

Можливість подібного уявлення лексики у вигляді об'єднання багатьох відокремлених систем слів обговорювалася вже в працях 19 ст., наприклад у роботах М. М. Покровського (1868/69-1942). Перші спроби виділення семантичних полів були розпочаті при створенні ідеографічних словників, або тезаурусів – наприклад, у П. Морде. Сам термін «семантичне поле» почав активно вживатися після виходу у світ робіт Й. Тріра і Г. Іпсена. Таке уявлення лексичної системи є в першу чергу лінгвістичною гіпотезою, а не аксіомою, а тому часто використовується як метод проведення дослідження, а не як його ціль.

Елементи окремого семантичного поля пов'язані регулярними і системними відносинами, і, отже, всі слова поля взаємно протиставлені одне одному. Семантичні поля можуть перетинатися або повністю входити одне в інше. Значення кожного слова найбільш повно визначається тільки в тому випадку, якщо відомі значення інших слів з того ж поля. Порівняємо два кольорові ряди червоний-рожевий і червоний-рожевий-рожевуватий. Якщо орієнтуватися тільки на перший колірний ряд, то кілька різних кольорових відтінків можуть бути позначені однією тією лексемою “рожевий”. Другий кольоровий ряд дає нам більш детальне розчленування відтінків кольору, тобто ті ж колірні відтінки будуть співвіднесені вже із двома лексемами – рожевий і рожевуватий.

Окрема мовна одиниця може мати кілька значень і, отже, може бути віднесена до різних семантичних полів. Наприклад, прикметник “червоний” може входити в семантичне поле кольороподілу і одночасно в поле, одиниці якого об'єднані узагальненим значенням слова “революційний”.

Семантична ознака, яка лежить в основі семантичного поля, може також розглядатися як певна психологічна категорія, яка так чи інакше співвідноситься з навколишньою дійсністю людини і з її досвідом. Про відсутність різкого протиставлення семантичних понять і психологічних проявів говориться в роботах Й. Тріра, А. В. Бондарко, І. І. Мєщанінова, Л. М. Васильєва, І. М. Кобозевої та ін. Не суперечить подібному розгляду інтегральної семантичної ознаки і той факт, що семантичне поле сприймається носіями мови як певне самостійне об'єднання, яке співвідноситься із тією або іншою областю людського досвіду, тобто є психологічно реальним.

Найбільш простий різновид семантичного поля – поле парадигматичного типу, одиницями якого є лексеми, які належать до однієї частини мови й об'єднані загальною категоріальною семою у значенні. Такі поля нерідко також іменуються семантичними класами або лексико-семантичними групами.

Як відзначають І. М. Кобозева, Л. М. Васильєв та інші автори, зв'язки між одиницями окремого семантичного поля можуть розрізнятися по «широті» і специфічності. Найбільш загальні типи зв'язків – це зв'язки парадигматичного типу (синонімічні, антонімічні, родо-видові та ін.).

Наприклад, група слів “дерево, гілка, стовбур, аркуш” і т. д. може формувати як самостійне семантичне поле, об'єднане відношенням «частина-ціле», так і входити до складу семантичного поля рослин. У цьому випадку лексема “дерево” буде служити гіперонімом (родовим поняттям) для таких лексем, як, наприклад, “береза”, “дуб”, “пальма” і т. д.

Семантичне поле дієслів мови може бути представлене у вигляді об'єднання синонімічних рядів (розмовляти – спілкуватися -... ; лаяти – сварити – критикувати... ; дражнити – висміювати – жартувати -...) і т. д.

Прикладом мінімального семантичного поля парадигматичного типу може служити синонімічна група, наприклад, певна група тих же дієслів мови. Це поле утворюють дієслова “говорити, розповідати, балакати“ тощо. Елементи семантичного поля дієслів мови об'єднані інтегральною семантичною ознакою “говоріння”, але їх значення не тотожно. Одиниці цього семантичного поля розрізняються диференціальними ознаками, наприклад “взаємне повідомлення” (розмовляти), “однобічне повідомлення” (повідомляти, доповідати). Крім того, вони розрізняються стилістичними, дериваційними і коннотативними значеннєвими компонентами. Наприклад, дієслово “лаяти”, крім семи “говоріння”, володіє також додатковим коннотативним значенням – негативною експресивністю.

Загальна семантична ознаку, яка поєднує елементи конкретного семантичного поля, в інших семантичних полях тієї ж мови може виступати як диференціальна. Наприклад, семантичне поле “дієслів комунікації” включає у себе поле дієслів мови поряд з такими лексемами, як “телеграфувати”, “написати” і т. д. Інтегральною семантичною ознакою для цього поля буде ознака “передачі інформації”, а “канал передачі інформації” – усний, письмовий тощо – виступить у ролі диференціальної ознаки.

Для виявлення й опису семантичних полів нерідко використовуються методи компонентного аналізу і асоціативного експерименту. Групи слів, отримані в результаті асоціативного експерименту, називаються асоціативними полями.

Сам термін “семантичне поле” сьогодні всі частіше заміняються більше вузькими термінами: лексичне поле, синонімічний ряд, лексико-семантичне поле і т. д. Кожний із цих термінів більш чітко задає тип мовних одиниць, які входять у поле або тип зв'язку між ними. Проте в багатьох роботах як вираз “семантичне поле”, так і більш спеціалізовані позначення вживаються як термінологічні синоніми.

 

 

Основний метод онтопсихологічного аналізу семантичного поля клієнта – інтерпретація снів. Грунтуючись на психоаналітичній техніці тлумачення сновидінь, онтопсихологія виробила власний метод інтерпретації снів. Сон для онтопсихолога – це безпосередня і справжня мова несвідомого. Символіка сну – це символіка несвідомих уявлень і переконань людини, але разом з тим ісимволіка її несвідомих інстанцій, включаючи і ї онтологічне Я. В онтопсихологічній практиці склався ряд принципів інтерпретації сновидінь, а також конкретний словник образів, які використовуються несвідомим для символічного вираження свого змісту.

Важливим методом практичної роботи онтопсихолога з несвідомим є так звана імагогіка (від лат. in me ago – акція в мені) – психотерапевтична процедура, яка дозволяє клієнтові ввійти в потік сну як у перманентну психічну активність. За допомогою завдань на концентрацію уваги психотерапевт вводить клієнта в стан самоіндукованого трансу, у якому виникає динамічний ряд зорових образів, які дуже нагадують сновидіння. Зміст, який виникає в ході імагогічної процедури інтерпретується тим же самим образом, що й сон.

Додатковими (допоміжними) техніками онтотерапевта при яких використовується аналіз семантичих полів, є кінотерапія і музикотерапія. Перша з цих технік дозволяє вивчати і актуалізувати символічний зміст кінофільмів відповідно до онтопсихологічної техніки інтерпретації сновидінь. Музикотерапія – експресивна техніка, яка дозволяє вивільняти суб'єктивний функціональний естетичний ритм клієнта, знімати різні соматичні бар'єри і перешкоди на шляху до проксімо-кінетичноїй самореалізації людини, що є важливим аспектом її загальної самореалізації. Характер семантичних полів людини під час сеансів музикотерапії й виникаючі з них при цьому образи також є змістом для онтопсихологічного аналізу несвідомого.

Аналіз міжособистісного спілкування на рівні семантичних полів дозволив онтопсихологам описати ряд феноменів так званої «негативної психології», яка характеризується неусвідомлюваним психологічним вторгненням однієї людини в життя іншої, що приводить до руйнівного впливу на її психосоматичну структуру, до зниження її загального життєвого потенціалу.

Вивчення феноменів зв’язку семантичного поля суб’єкта стало важливою умовою розробки онтопсихологічної педагогічної доктрини. Її основні положення можна сформулювати в такий спосіб. Ефективним вихователем може бути тільки той, у кому вільно взаємодіють онтологічне Я і свідоме «я». Насамперед людина зобов'язана бути вірною собі, тільки тоді вона може сприяти позитивному росту інших.

За кожною хворою дитиною проглядається семантичне поле дорослої людини, яка теж хвора або просто нещаслива. Дитина повинна бути постійно відкрита своєму внутрішньому досвіду. Якщо виховання дитини буде націлено винятково на зовнішні соціальні орієнтири, її розвиток зайде в глухий кут. Дитина завжди відчуває семантичні поля дорослих. Щоразу, коли ми хочемо допомогти дитині в його розвитку, треба насамперед виявити у відносинах з нею свою безумовну любов саме у семантичних, тобто словесних проявах. Коли любов підтверджена таким чином, створюються необхідні й достатні умови для позитивних самозмін дитини, які приводять до усунення її функціональних недоліків.

 

 

Выгонский С. И. Семантическая организация сновидений и психотерапия. – В сб. : Механизмы некоторых патологических процессов в эксперименте и клинике. Ростов-на-Дону, 1999.

Головин С. Ю. Словарь практического психолога. – Минск: Харвест-Лимитед, 1993.

Менегетти А. Онтопсихологическая педагогика. – Пермь: Хортон, 2000.

Менегетти А. Пять уроков онтопсихологии / Пер. с итал. – М. : Славянская ассоциация онтопсихологии, 1997. – СПб. : Питер, 2000.