Психофізіологічні засади трудової діяльності

Характерними ознаками депресії є відчуття внутрішньої порожнечі; низький рівень енергії та відчуття апатії; втрата апетиту, почуття гумору, відчуття жалю до самого себе; негативна думка про себе, про інших і про майбутнє; втрата інтересу до життя, соціальні проблеми, прагнення до самоти; втрата інтересу до власної зовнішності, низька самооцінка.

Існують ще такі, властиві людині, психічні стани як відчай, сум, розгубленість, натхнення, дисциплінованість та інші. І залежно від сили подразника, тобто від того, що впливає на людину, організм відповідно реагує. Дуже важливо навчитися керувати своїми діями, словами. Часто в стані емоційної напруги ми не контролюємо себе. У стані депресії часто виникають думки про самогубство. Але якщо ми навчимося передбачати можливі наслідки ситуації і можливі варіанти вирішення певних конфліктів, то ми зможемо володіти собою. Отже, у будь-яких ситуаціях людина залишається собою.

 

 

Важливою стороною психічної діяльності людини є емоції та почуття як своєрідне ставлення до навколишнього світу і самої себе, що виявляються у вигляді переживань. У процесі праці і спілкування з іншими людьми у працівника не тільки активізуються пізнава-льні процеси, а й виникає особисте ставлення до цілей організації, інших людей, результатів власної діяльності, винагороди порівняно із затратами енергії і т. д.

Почуття – це внутрішнє ставлення людини до того, що відбувається в її житті, праці, що вона пізнає і робить. Пережи-вання почуттів виявляється як особливий емоційний стан людини і водночас є психічним процесом, тобто має свою динаміку.

Формами переживання почуттів є емоції, афекти, настрої, стресові стани і власне почуття. Всі вони складають емоційну сферу особистості, яка є одним з регуляторів поведінки і діяльності людини. Так, почуття сприяють вибору таких напрямків і форм діяльності, які в найбільшій мірі забезпечують задоволення тих чи інших потреб, стимулюють саму діяльність.

Почуття виступають суб’єктивним показником того, як задовольняються потреби людини. Якщо процес задоволення потреб проходить сприятливо, то у працівника виникають позитивні емоційні стани (захоплення, радості, задоволення). Незадоволені потреби супроводжуються негативними емоціями.

Емоційний стан людини залежить від характеру та інтенсивності актуальної потреби, з одного боку, та оцінки можливості її задоволення – з другого боку. Якщо суб’єктивна вірогідність задоволення потреби велика, то виникають позитивні почуття, у протилежному разі – негативні.

Особливе значення емоційних станів полягає в їх регулятивній функції. Переживання виступають в ролі сигналів, які стимулюють або стримують діяльність людини.

Емоції та почуття виконують також оцінну функцію, виражаючи суб’єктивне ставлення людини до задоволення своїх потреб. Емоційний стан, переживання почуттів є результатом спільної діяльності кори і підкоркових центрів.

Глибокі переживання почуттів, емоційний стан можуть супрово-джуватися посиленням або зниженням інтенсивності фізіологічних функцій організму людини. Такі фізіологічні реакції, як підвищення частоти пульсу, дихання, напруження м’язів, зміни кров’яного тиску, вмісту цукру в крові і т. ін., свідчать про активізацію сил організму. Отже, почуття та емоції виконують енергетичну функцію, мобілізуючи фізіологічні резерви організму. Якщо сила переживань переважає пристосовні можливості організму, то можливі різні захворювання – неврози, інфаркти, гіпертонії, виразкові хвороби.

Емоції як безпосередні, тимчасові переживання якогось більш постійного почуття поділяються на стенічні і астенічні. Стенічні емоції в процесі праці спонукають працівника до дій, збільшуючи його енергію, в той час як астенічні емоції характеризуються пасивністю, споглядальністю, байдужим ставленням до роботи.

Особливо несприятливо на діяльності і стосунках між людьми позначаються афекти, які характеризуються значними змінами в свідомості, порушенням контролю за діями, втратою витримки, а також змінами фізіологічних функцій. Афект – це короткотривала бурхлива емоційна реакція у формі гніву, страху, відчаю, розгубленості і т. л., однак особливе значення для організації спільної діяльності мають настрої працівників.

Настрій – це загальний емоційний стан, який супроводжує протягом тривалого часу діяльність і поведінку людини. Будучи, як правило, слабовираженими, настрої можуть набувати значної інтенсивності і впливати на ефективність розумової діяльності, на виконання рухів і дій, на продуктивність праці.

Особливою формою переживання почуттів, близькою за психологічними характеристиками до афекту, а за тривалістю – до настроїв, є стресові стани. Стрес характеризується як надмірне психо-логічне і фізіологічне напруження, викликане сильним несприятливим впливом того чи іншого фактора. Стан працівника при стресі характеризується дезорганізацією поведінки і мови, в одних випадках проявляється в невпорядкованій активності, в інших – у пасив-ності, бездіяльності. Разом з тим незначний стрес може сприяти мобілізації сил, активізації діяльності. Особливо це характерно для простої діяльності.

Стрес, який сприяє покращенню показників працездатності, розцінюється як стрес без дистресу. Погіршення цих показників розглядається як прояв дистресу. Тривалий стрес призводить до змін у значущості мотивів трудової діяльності; робота може викликати незадоволення.

Поведінка людини в стресових станах залежить від типу нервової системи, локуса контролю, характеру і вольових якостей, ставлення до стрес-фактора. Стресогенну ситуацію одні люди сприймають як таку, що дозволяє їм реалізувати свої можливості і досягти бажаних успіхів, тому розрізняють активне й пасивне емоційно-поведінкове реа-гування при стресі. Активне реагування більш доцільне при сильних короткотривалих стресорах, пасивне – при тривалому стресорі.

Разом з тим необхідно намагатися усунути постійно діючі стресогенні фактори на виробництві.

На відміну від емоцій, афектів, настроїв і стресових станів, які мають ситуативний характер і відображають ставлення людини до об’єкта в даний момент, у конкретних умовах, власне почуття відображають ставлення людини до об’єкта її стійких потреб, яке закріплене в спрямованості особистості. Почуття характеризуються стійкістю, тривалістю, предметним характером. Мотиви лише тоді приводять до активності в праці, коли вони є постійно діючими спонукальними факторами, предметом стійких почуттів. Почуття визначають динаміку і зміст емоцій.

Стійка структурна організація всіх компонентів психіки під час праці характеризує психічні стани працівника. Вони можуть бути відносно стійкими і тривалими за часом (ставлення людини до праці), ситуативними, швидкоплинними і періодичними. За рівнем напруження розрізняють стани помірного і підвищеного напруження. Помірне напруження – це нормальний робочий стан, який хаактеризується психічною активністю та помірними зрушеннями фізіологічних реакцій організму. Воно виявляється в доброму настрої, стабільному виконанні трудових завдань. Підвищене напруження характерне для діяльності в екстремальних умовах, коли від працівника вимагаються вольові зусилля. До факторів, які спричиняють підвищене напруження, відносяться:

фізіологічний дискомфорт, тобто невідповідність умов праці нормативним вимогам;

страх;

дефіцит часу на виконання роботи;

підвищена складність завдання;

наявність перешкод;

дефіцит інформації для прийняття рішення;

сенсорна депривація (недовантаження інформацією) ;

висока значущість помилкових дій;

перевантаження інформацією;

конфліктні умови.

Залежно від того, які психічні функції особливо активізуються в професійній діяльності і які несприятливі умови призводять до їх змін, напруження виявляються:

як інтелектуальне, викликане великою щільністю потоку проблемних ситуацій;

сенсорне, зумовлене неоптимальними умовами діяльності сенсорних і перцептивних систем і через це труднощами у сприйманні інформації;

монотонія – напруження, викликане одноманітністю виконуваних дій;

політонія – напруження, викликане необхідністю частого переключення уваги;

емоційне, викликане конфліктними умовами, високою ймовірністю виникнення аварійної ситуації;

напруження очікування, викликане необхідністю підтримання готовності робочих функцій в умовах відсутності діяльності;

мотиваційне напруження, яке пов’язане з боротьбою мотивів і вибором критеріїв для прийняття рішення.

Важливе значення у трудовій діяльності має стан психологічної готовності працівника до діяльності. Ця готовність може бути завчасною і ситуативною. У першому випадку вона базується на раніше набутих знаннях, навичках, уміннях, мотивах і установках. Ситуативна готовність – це мобілізація всіх сил, створення психологічних передумов для успішних дій в даний момент.

Формування готовності до діяльності залежить від рівня вольових якостей людини, вміння керувати своїми почуттями і емоціями, зовнішніми умовами. Водночас оптимізація умов праці, створення сприятливого психологічного клімату, застосування ефективних методів стимулювання праці, включення працівника в розв’язання проблем стратегічного розвитку організації сприяють розвитку і реалізації його творчого потенціалу.

 

 

Данилова Н. Н. Психофизиология. – М. : Аспект Пресс, 1998.

Кроль В. М. Психофизиология человека. – СПб: Питер, 2003.

Методика и техника психофизиологического эксперимента. – М. : Наука, 1987.

Основы психофизиологии / под ред. Ю. И. Александрова. – М., 1998.

Теорія і методика соціальної роботи: підручник / за ред. Т. В. Семигіної, І. І. Миговича. – К. : Академвидав, 2005.

Тюптя Л. І., Іванова Т. І. Соціальна робота: теорія і практика. – К., 2005.

Хэссет Дж. Введение в психофизиологию. – М. : Мир, 1981.