Психолого-педагогічні методи соціальної роботи

Психологічний вплив на особистість в соціальній роботі здійснюється відповідно до того, якого напрямку теоретичної і практичної психології дотримується соціальний працівник, які його досвід роботи і професійна підготовленість. Використання різноманітних психологічних прийомів і технік розподіляється на два основних методологічних принципи:

директивний – розвиток допомагаючих стратегій, які засновані на лікуванні, і в цьому випадку клієнт є пасивним споживачем психотерапії;

недирективний, в основі якого – сприяння самоактуалізації особистості, здатності підтримувати себе саму, розвиток незалежності.

У практиці соціальної роботи послідовний психологічний вплив на клієнтів здійснюється у таких формах: індивідуальна робота, групова робота і робота у мікросоціальному середовищі.

Загальною для всіх трьох форм соціальної роботи, які в науковій літературі визначаються також як методи, напрямки соціальної роботи, є діагностика психологічного стану клієнта. Діагностичний підхід розвивався від методик встановлення соціального діагнозу, засновником якого вважається Мері Елен Річмонд (отримання інформації, встановлення діагнозу через дослідження стану соціального відхилення, прогноз перспектив поліпшення стану, лікування, надання допомоги клієнту), до діагностичного підходу (Г. Гамільтон, Ф. Холліс, М. Вудс).

В основі сучасних діагностичних підходів до соціальної роботи лежать два основоположні принципи: соціальна допомога, заснована на індивідуалізації клієнта та його проблеми; допомога спрямована на поліпшення соціального життя особистості. Ці процеси описані в науковій літературі як діагноз і лікування.

На діагностичному етапі соціальної роботи соціальний працівник намагається розпізнати природу, причини звернення до психолога чи соціального працівника, зрозуміти психологічний стан клієнта, адекватно його інтерпретувати. На цьому етапі важливо знайти порозуміння з клієнтом, встановити довірливі взаємовідносини, отримати необхідну інформацію, подолати опір у саморозкритті, якщо такий виникає. На цьому етапі соціальний працівник отримує інформацію про почуття клієнта, його соціальне оточення, умови життєдіяльності, стан здоров'я, ставлення близьких людей до проблеми, з якою він звернувся, його власне ставлення до проблеми і власної життєвої ситуації. Для цього використовується метод інтерв'ю, під час якого клієнт розповідає свою історію, розкриває основні психологічні й соціальні фактори. Таке інтерв'ю часто має спонтанний характер і потребує від соціального працівника досвіду роботи, гнучкості, тактовності, володіння різноманітними психологічними техніками.

Головним на цьому етапі є створення умов для активного слухання клієнта, а сам діагностичний етап має терапевтичний характер, тому що клієнт має змогу висловитися, взяти участь в обговоренні. Велику увагу приділяє соціальний працівник емоціям клієнта. Важливою частиною роботи на початковій стадії є спостереження за спонтанними, реактивними емоціями, їх змінами залежно від теми, яка обговорюється. Знання структури індивідуальності і динаміки поведінки в їх нормі і патології – невід'ємна частина взаємодії соціального працівника і клієнта. Оцінювання структури особистості ґрунтується на спостереженні таких реакцій клієнта: взірці поведінки, механізми захисту, якість відповідей, емоцій і переживань, тривог і неспокою.

Взаємодія соціального працівника і клієнта може припинитися на діагностичному етапі, коли клієнт під час розповіді усвідомлює свою проблему і свій психологічний стан і більше не звертається за допомогою. У тому випадку, коли необхідна подальша робота соціального працівника із клієнтом, уточнюються потреби клієнта, узгоджуються наміри, програма або план допомоги.

Психологічна допомога клієнту в соціальній роботі розглядається з погляду психологічної інтервенції (втручання) і психологічного консультування.

Основні напрямки і підходи до соціальної допомоги сформувались відповідно до мети, з якою звертались до соціального працівника клієнти:

вирішення проблеми;

поліпшення життєвої ситуації;

індивідуальна робота з випадком;

регулювання поведінки.

Важливими компонентами психологічних методів, які характеризують їх специфіку, є клієнт, проблема, місце, процес.

Клієнт – ядро соціальної роботи з випадком. Клієнтами можуть бути жінки, чоловіки, діти, яким потрібна допомога різного виду: матеріальна, соціальна, консультаційна та ін.

Проблема – ситуація, за якої індивід не в змозі самостійно реалізувати свої потреби, що ускладнює його соціальне функціонування.

Місце – соціальна служба, агенція, призначена для соціального обслуговування населення. Мета цих агенцій, служб у тому, щоб подолати соціальні труднощі в різних ситуаціях: «людина – людина», «людина – група», «людина – ситуація». Залежно від функцій, завдань і спеціалізації організації залежить зміст, характер, напрямки соціальної допомоги. Так, зміст психологічних методів і методологічні підходи до соціальної роботи різняться в закладах системи праці і соціальної політики, соціальних службах для молоді, спеціалізованих соціальних закладах.

Процес – послідовна діяльність соціального працівника, спрямована на розвиток здатності клієнта вирішувати власні проблеми.

Слід відзначити, що частково психологічні методи використовуються практично у будь-якій діяльності соціального працівника, зважаючи на необхідність дотримання принципу активізації у соціальній роботі.

Однією з форм швидкого реагування на кризові ситуації, інструментом впровадження соціальної політики виступає професійна соціально-педагогічна діяльність. Змістом її є надання допомоги людям, які потрапили у складну життєву ситуацію, шляхом діагностування їх проблем, прогнозування, посередництва, інформаційно-консультативної діяльності, прямої педагогічної і психологічної підтримки, яка стимулює власні сили клієнтів. Комплексність проблем соціально-педагогічної роботи, складність об’єктів і суб’єктів соціальних перетворень, необхідність при обмеженому об’ємі соціальних ресурсів одержання максимально значимого і ефективного результату – все це вимагає технологізації соціально-педагогічної роботи, а специфіка цього виду діяльності визначає характер тих технологій, які використовуються соціальними педагогами.

На сьогоднішній день існують два аспекти розуміння педагогічних технологій у соціальній роботі: по-перше, їх можна розуміти як способи застосування теоретичних висновків педагогіки у розв’язанні практичних завдань; по-друге, під педагогічними технологіями у соціальній роботі розуміють сукупність педагогічних прийомів, методів і впливів, які застосовуються для досягнення поставлених цілей в процесі соціального розвитку, для розв’язання тих чи інших соціальних проблем.

Методи в соціальній роботі визначаються як комплекс професійних заходів та прийомів, спрямованих на досягнення завдань, які визначаються соціальною політикою.

До педагогічних методів соціальної роботи включають:

формування свідомості;

методи організаційної діяльності;

методи стимулювання;

ігрові методи;

методи включення;

соціальне навчання;

методи схвалювання і засудження.

1. Метод формування свідомості. Першочерговим у формуванні особистості є вплив на її свідомість. Результатом цього впливу повинні бути знання, погляди, переконання, які стимулюють вчинки вихованця, моральну впевненість у суспільній необхідності й особистіс-ній корисності певного типу поведінки; формують готовність активно включатись у передбачену змістом виховання діяльність. До найважливіших методів формування свідомості особистості відносять розповіді на етичні теми, пояснення, роз'яснення, лекції, етичні бесіди, умовляння, навіювання, інструктажі, диспути, доповіді. Ефективним методом переконання є приклад. Застосовуються методи формування свідомості у комплексі з іншими методами.

2. Методи організаційної діяльності. Для ефективності соціальної роботи надзвичайно важливим є правильне управління організаціями, групами, процесом соціальної роботи на мікрорівні тощо.

3. Методи стимулювання. З метою підвищення результативності педагогічного процесу та прискорення подолання труднощів різноманітного, особливо адаптаційного характеру, виникає необхідність впроваджувати методи педагогічного стимулювання у практику соціальної роботи. Створення сприятливого емоційного мікроклімату, налагодження взаємин співробітництва і побудова процесу соціально-педагогічної допомоги з врахуванням інтересів клієнтів або соціальних груп призводять до зняття у них почуття невпевненості в собі, страху перед очікуваними наслідками тощо, активізації діяльності тощо.

4. Ігрові методи і метод включення. Оскільки гра є природним способом виразу думок і відчуттів людини, то навіть стаючи дорослим, кожен з нас вибудовує відносини з оточуючими, вносячи в них який-небудь елемент свій власної дитячої гри, проявляючи свою індивідуальність і, таким чином, впливаючи на загальні соціальні відносини.

Ігрові форми у соціальній роботі необхідні для розвитку соціальних і комунікативних навиків, навчання спільної діяльності і соціально-культурним нормам в ігровій формі. Ігрова терапія має довгу історію і існує в різноманітних формах. На даному етапі продовжують існувати і розвиватися різноманітні види активної і пасивної ігрової терапії, і водночас зберігає статус самостійного напряму недирективна ігрова терапія, яка сформувала метод включення.

5. Методи соціального навчання ще називаються соціально-психологічними тренінгами – це напрям соціально-педагогічної роботи, зорієнтований на використання активних методів групової психолого-педагогічної роботи з метою розвитку у людини компетентності у спілкуванні. Базовими методами соціального навчання є групова дискусія і рольова ігра в різних модифікаціях і поєднаннях. Основний контингент для використання методу соціального навчання складають представники професій, які передбачають інтенсивне спілкування, а також люди, які мають складнощі у сфере міжособистісних контактів.

6. Методи схвалювання і засудження являють собою суто педагогічний метод, який використовується як у відносно простих ситуаціях соціального виховання, так і у роботі з великими соціальними групами у вигляді формування грмоалської думки.

Отже, педагогічні методи і технології мають важливе значення для практичної діяльності соціального працівника, допомагаючи йому оволодіти всім спектром людських відносин, визначити і вибрати найбільш раціональний підхід до кожної особистості, позитивно вплинути на психічні, емоціонально-вольові процеси людини, надати їй належний імпульс для переборення життєвих негараздів, підтримати і зберегти здоров’я людей, які потребують соціальної допомоги.

 

 

Бурая Н. П. Соціальна робота: Навч посібник. – Харків: ун-т внутрішніх справ, 1996. – 104 с.

Коваль Л. Г., Звєрєва І. А., Хлєбік С. Р. Соціальна педагогіка / Соціальна робота: Навч. посібник. – К. : ІЗМН, 1997. – 392 с.

Малько А. О. Соціальна педагогіка: Основи соціальної педагогіки: конспект лекцій. – X., 1998. – 48 с.

Соціальна педагогіка / за ред. А. Й. Капської. – К. : Лібра, 2000. – 434 с.

Тюптя Л. Т., Іванова І. Б. Соціальна робота: теорія і практика. – К. : Знання, 2008. – 576 с.