Радіація та імунна система — неоднозначність взаємодії

входять Т-клітинний рецептор, молекула CD4 Т-хелперів-індукторів і антигени II класу гістосумісності на поверхні активованих Т-лімфоцитів і моноцитів. По мірі реабілітації реконвалесцентів ГПХ визначалася ціла гама змін у локусі CD3 – від зниженої експресії антигена на більшості Т-клітин до наявності соматичних мутацій (CD3-4+ лімфоцитів). Система тимусзалежних лімфоцитів зберігала наслідки променевої травми навіть через 7-10 років після аварії, коли середні гематологічні показники (кількість лейкоцитів і лімфоцитів) уже нормалізувалися. Значне наростання числа активованих CD3+HLA-DR+ Т-лімфоцитів переважно у потерпілих з ГПХ II-III ступеня тяжкості свідчить про функціональну напругу цієї ланки, зумовлену як зовнішнім, так і ендогенним антигенним навантаженням, що призводить до більш раннього, ніж у фізіологічних умовах, вичерпання резервів і прискореного старіння імунної системи. Регуляторні субпопуляції Т-лімфоцитів – CD4+CD8- хелпери-індуктори і CD4-CD8+ супресори/цитотоксичні лімфоцити, також зазнавали найбільших змін в осіб, що перенесли ГПХ ІІ-III ступеня. Субпопуляція CD4-CD8+ лімфоцитів є більш радіочутливою, ніж CD4+CD8- хелпери-індуктори, причому попередниками як першої, так і другої є CD4+CD8+ клітини тимічного етапу дозрівання. Стійке зниження числа Т-хелперів і підвищена кількість Т-супресорів/цитотоксичних лімфоцитів зумовили знижені порівняно з нормою імунорегуляторні індекси. Отримані результати дають підставу для того, щоб вміст Т-хелперів вважати однією з ознак резистентності до впливу іонізуючого випромінення, тому що саме цей показник перебував у тісній зворотній кореляції з поглиненою дозою іонізуючого випромінення, особливо в осіб, що мали знижений імунорегуляторний коефіцієнт. А вміст аберантних CD3-CD4+ Т-лімфоцитів, що прямо корелює з дозою опромінення, може бути показником біологічної дозиметрії. Феномен виходу в циркуляцію молодих клітин із фенотипом CD4+CD8+, що відзначався в усіх потерпілих на етапах 7-10 років після аварії, був компенсаторним процесом, що заповнює дефіцит зрілих клітинних елементів Т-ланки імунної системи на периферії. Зниження до нормального рівня цього показника в наступні роки свідчило про повну реституцію в тих випадках, коли вона відбувалася, або про закріплення імунодефіцитного стану, що виявлявся, насамперед, зниженням імунорегуляторного коефіцієнта CD4+/CD8+. Віддалений період кінця другого десятиліття після аварії характеризується подальшою динамікою показників. Вона є результуючою між процесами адаптації та компенсації, з одного боку, і альтеративно-дегенеративними змінами – з іншого. Розвиток мієлодиспластичних процесів і злоякісна трансформація – найбільш загрозливі для здоров’я патологічні синдроми – вже стали причиною смерті 11 реконвалесцентів ГПХ у віддалений період. Учасники ліквідації наслідків аварії є досить гетерогенною групою як в аспекті дозових навантажень (від декількох сантигрей до 50-70 сГр), так і за часом роботи у 30-кілометровій зоні, попередньо існуючою та супутньою патологією. Водночас імунологічні показники в них змінювалися майже з тією самою закономірністю, що й у реконвалесцентів ГПХ, зокрема, у 1989-1993 рр. у них також відзначалося транзиторне збільшення вмісту в периферичній крові CD4+CD8+ Т-лимфоцитів. Погіршення здоров’я УЛНА у віддалений період після аварії констатують на рівні статистичних показників МОЗ України, за даними державних і спеціальних реєстрів, за результатами наукових досліджень. Імунологічним змінам у цьому аспекті належить не остання роль. Ще у 1987-1993 рр. нами було показано, що у ліквідаторів, які страждають на вегетосудинну дистонію чи захворювання печінки і жовчовивідних шляхів, при менших дозових навантаженнях виявляються більш глибокі імунологічні розлади. У зв’язку з гетерогенністю контингентів УЛНА і “розчиненням” реагуючих осіб у великих масивах середніх величин при порівнянні їх із показниками здорових донорів були виконані дослідження в межах однієї нозології – виразкової хвороби дванадцятипалої кишки. Ерозивно-виразкові процеси у шлунку і дванадцятипалій кишці у ліквідаторів, незважаючи на обширність і тяжкість ураження, характеризуються малосимптомністю, торпідністю перебігу, схильністю до рецидивів. У цьому зв’язку були досліджені процеси, опосередковані механізмами природної клітинної цитотоксичності. Серед практично здорових людей, що проживали у м. Києві, переважали особи з нормальним або підвищеним рівнем інтегральної активності ПКК, у них не спостерігалися істотні коливання числа кон’югатоутворюючих мононуклеарів периферичної крові (МПК) і фракції цитотоксично активних ПКК. У хворих на виразкову хворобу дванадцятипалої кишки, що не зазнали впливу факторів Чорнобильської аварії, визначалася активація розпізнавальної та кон’югатоутворюючої функцій МПК, переважно за рахунок їх цитотоксично неактивної фракції, зниження кількості активних ПКК на фоні високих показників інтегральної активності ПКК. Цей механізм реорганізації цитотоксичності ПКК сприяв ефективному цитолізу клітин-мішеней in vitro. У ліквідаторів, що страждали на виразкову хворобу дванадцятипалої кишки, характерними рисами стану цитотоксичності, опосередкованої ПКК, були: перерозподіл фракції кон’югатоутворюючих МПК із переважанням активних ПКК над МПК, які не мали літичного потенціалу стосовно клітин-мішеней, збільшення числа осіб, у яких загальна ПКК-активність була пригнічена. Статистично достовірних кореляцій між поглиненими дозами в інтервалах 0, 05-0, 24 Гр і 0, 25-0, 5 Гр і середніми величинами показників ПКК-активності, а також між основними стадіями цитотоксичного процесу та індивідуальною дозою опромінення не було виявлено, що свідчило про нелінійний характер динаміки ПКК у віддалений післячорнобильський період. Порушення цитотоксичності ПКК в УЛНА були переважно функціональні, що представляли процеси гіперактивації у вигляді перерозподілу якісного складу кон’югатоутворюючих МПК із переважанням цитотоксично активних ПКК над МПК, які не мали літичного потенціалу і були неефективними в реалізації загального рівня ПКК-активності. Індивідуальна динаміка ПКК-активності мала тримодальний характер із переважанням питомої ваги осіб із пригніченою загальною функціональною активністю ПКК. Крім природної кілерної активності, в УЛНА у віддалений післяаварійний період мають відстежуватися процеси, пов’язані з патологією гемопоезу, аутоімунними й алергійними захворюваннями, онкологічною патологією. В осіб, евакуйованих із 30-кілометрової зони, у період