+3 8(066) 185-39-18
fПредмет:
Тип роботи:
Автореферат
К-сть сторінок:
20
Мова:
Українська
розвитку» (Переяслав-Хмельницький, 2012), «Лінгвістичні й лінгводидактичні аспекти функціонування української мови в Україні та за кордоном» (Київ, 2012), III Міжнародній науковій конференції «Українська мова серед інших слов’янських: етнологічні та граматичні параметри» (Кривий Ріг, 2013), «Молодий науковець ХХІ століття» (Кривий Ріг, 2014); «Modern Science: tendencies of development» (Будапешт, 2013); ІІІ Міжнародному симпозіуму «Американські та британські студії: мовознавство, літературознавство, міжкультурна комунікація» (Київ, 2015); Міжнародному віртуальному форумі в Японії «Социокультурные и филологические аспекты в образовательном и научном контексте» (Кіото, 2014); всеукраїнських конференціях: «Сутність і взаємодія інтелектуального й емоційного аспектів у сучасному освітньому процесі» (Кривий Ріг, 2011), «Молодий науковець ХХІ століття» (Кривий Ріг, 2012), «Образне слово Луганщини» (Луганськ, 2012), ХVІI Всеукраїнській науковій конференції молодих учених «Актуальні проблеми природничих та гуманітарних наук у дослідженнях молодих учених» (Черкаси, 2015).
Публікації. Основний зміст і результати дисертації відображено в 17 публікаціях (13 одноосібних і 4 у співавторстві), із них 6 статей надруковано у фахових виданнях; 4 – у зарубіжних виданнях; 2 – в інших наукових виданнях; в 1 навчальному посібнику; у 4 тезах науково-практичних конференцій.
Структура й обсяг дисертації. Дисертаційна робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків до розділів, загальних висновків, списку використаних джерел, (239 найменувань), 3 додатків. Повний обсяг дисертації становить 255 сторінок, основний зміст викладено на 193 сторінках. У роботі вміщено 23 таблиці, 10 рисунків.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ
У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, її зв’язок з програмами, планами, темами, визначено об’єкт, предмет, мету, завдання роботи, методи дослідження; сформульовано наукову новизну, практичне значення здобутих результатів; подано відомості про апробацію та впровадження результатів дослідження, особистий внесок здобувача й обсяг дисертації.
У першому розділі – «Теоретичні засади реалізації крос-культурного підходу до навчання української мови іноземних студентів» – схарактеризовано базові поняття дослідження у філософському, психологічному, лінгвістичному, лінгводидактичному дискурсах; виокремлено психологічні чинники реалізації крос-культурного підходу до навчання української мови студентів-іноземців.
Опрацювання джерел із філософії, психології, лінгвістики, лінгводидактики, вивчення нормативно-правової бази Міністерства освіти і науки України дали змогу з’ясувати, що сучасний полікультурний простір характеризується процесами глобалізації, інтеграції, гуманізації. Відтак встановлюється новий тип міжкультурної взаємодії, що зумовлює: розширення мовних і культурних контактів між представниками українськомовного й іншомовного суспільств задля обміну досвідом та продуктивної співпраці. Визначальним стає особистісно зорієнтоване навчання, спрямоване на формування умінь і навичок діалогічної взаємодії суб’єктів у межах полікультурного суспільства; навчання мови переорієнтовується зі знаннєвих підходів на культурологічні, які сприяють оволодінню мовною картиною світу.
Установлено, що стиранню культурно-мовних меж між народами, налагодженню повноцінного діалогу культур сприяє реалізація крос-культурного підходу до навчання української мови як іноземної. Задля глибшого усвідомлення означеного феномену в розділі з’ясовано сутність категорій: «підхід», «крос-культурна компетентність», «мультикультуралізм» – програма соціальної підтримки культурних і національних меншин; «полікультуралізм» – уміння встановлювати міжкультурні контакти з представниками різних національностей; «транскультура» – належність індивіда до різних видів культур та водночас незалежність від них; «інтеркультура» – сфера міжкультурної взаємодії, спрямована на розвиток комунікативних умінь і навичок у процесі контактування представників різних культур; «крос-культура» – сфера культурного розвитку, у якій домінують знання про мовні й культурні розбіжності, що спричиняють появу непорозумінь, казусів, бар’єрів, конфліктів у процесі вербального і невербального спілкування.
Вітчизняні та зарубіжні науковці «крос-культурний підхід» розглядають як: навчальну ситуацію, зумовлену перетином культур (Л. Дабен); навчання мови, що ґрунтується на зіставленні мов і пов’язаних із ними культур (Н. Алієва); комплексний процес, що передбачає оволодіння сукупністю знань не лише про мову і культуру, а й про сам процес міжкультурного спілкування, формування спеціальних умінь міжкультурної комунікації (А. Григорян).
Аналіз різноманітних тлумачень поняття «крос-культурний підхід» уможливив розгляд крос-культурного підходу до навчання української мови іноземних студентів як стратегічного напряму, що охоплює всі компоненти навчання української мови як іноземної (цілі, завдання, зміст, методи, прийоми, система контролю), спрямовані на формування крос-культурної компетентності через зіставлення нетотожних елементів мовної та культурної систем задля подолання непорозумінь, бар’єрів чи конфліктів спілкування між представниками культурних спільнот, які проживають на різних територіях.
Результатом реалізації крос-культурного підходу є сформована крос-культурна компетентність. Студіювання лінгводидактичних джерел (Н. Алмазова, З. Бакум, В. Дороз, Т. Жукова, О. Заболотська, Т. Колосовська) дає змогу витлумачити крос-культурну компетентність студента-іноземця у процесі навчання української мови як здатність суб’єкта навчання застосовувати мовні, мовленнєві, лінгвокраїнознавчі, соціокультурні знання рідної та інших культур, послуговуватися вербальними і невербальними засобами відповідно до комунікативної ситуації, толерантно ставитися до розбіжностей, що виникають у процесі спілкування.
Навчання української мови як іноземної на крос-культурній основі лінгводидакти досліджують різновекторно: методичні засади упровадження крос-культурного підходу до навчання англійської та німецької мов у вищій школі окреслено в працях А. Григорян, Л. Гусейнової, О. Дмитрієвського, І. Третьякової. Особливості упровадження крос-культурного підходу до навчання французької та російської мов у загальноосвітній школі розглядають Н. Алієва, Л. Дабен, Г. Масликова. Ключові положення крос-культурного навчання української мови в загальноосвітній та вищій школах інтерпретують З. Бакум, Л. Бєй, О. Горошкіна, Г. Дідук-Ступ’як, В. Дороз, О. Заболотська, С. Караман, З. Мацюк, Л. Паламар, Н. Ушакова.
Під час студіювання фундаментальних психологічних праць (Л. Божович, П. Гальперін, Р. Гришкова, Д. Ельконін, О. Леонтьєв, А. Маркова, В. Мерлін, Ю. Пассов, С. Рубінштейн, П. Якобсон)